Хлопці з карного розшуку
Шрифт:
На бюро міськкому йому запропонували розповісти про організацію боротьби зі злочинністю в місті. Сашко говорив поважно, розмірено, як і годиться, пив воду з склянки, передбачливо поставленої перед ним. Робив значливі паузи, поглядаючи на присутніх. Загалом, усе як годиться. І раптом…
Замість сподіваних похвал йому всипали, щоб пам'ятав до нових віників. Особливо повстав проти нього худорлявий рудий хлопець в окулярах.
— А по-моєму, ти, Дорохов, просто кар'єрист. «Ми зробили, ми домоглися…» — передражнив він Сашка. — А чому, окрім своєї посади та карного розшуку, ти нічого навколо не бачиш? Скажи, чому досі бригадмілу не організував? Чому комсомольців на допомогу не кличеш? Громадська робота як хліб для комсомольця! А тебе нічого не цікавить, крім твоїх карних справ. Одірвався від комсомолу, від людей. На лекції не ходиш, у бібліотеці не показуєшся. До міського комітету зайшов тільки на облік ставати та ось тепер, коли запросили. Може, ти й газет не читаєш? Не знаєш, що фашисти майже всю Європу захопили?
— Ну ти вже перебрав міру, Петров, — перебив його секретар, — помовч поки що, охолонь. Але ти все ж таки поясни, Дорохов, — звернувся він до Сашка, — чому ваші комсомольці до тсоавіахімовських шкіл не ходять. У снайперській з міліції нема нікого. Ви що ж там, усі відмінні стрільці? По-моєму, це непорядок. Давайте запишемо: «Доручити комсомольцеві Дорохову очолити військово-спортивну роботу в міліції». Крім того, хай Дорохов візьметься за організацію бригад сприяння міліції по всьому місту. Згодні? От і чудово. І ще: давайте зобов'яжемо члена бюро Петрова подати допомогу Дорохову з усіх організаційних питань. — Секретар подивився на хлопця в окулярах. — Не заперечуєш, Павле? Тоді перейдемо до наступного питання.
Після бюро Сашко забрів на берег ставу. За Будинком культури була лавка, він сів на неї і годину або й більше просидів, обдумуючи все, що почув. В інституті він був заступником комсорга курсу і сам так само, було, картав комсомольців, а коли прийшов в карний розшук в Іркутську, то якось вийшло, що їх, практикантів, попервах не залучали до громадської роботи. Тут, у Петровську-Забайкальському, одразу з головою поринув у різні справи і… виявився кар'єристом. «Загнув цей очкарик, — подумав Сашко. — А загалом в чомусь вони й мають слушність».
Підходячи до відділу, побачив, що вікна начальника міліції освітлені, і він одразу пішов до Сидоркіна.
— Ти чому, Дорохов, так довго? Я вже дзвонив у міськком. Кажуть, пішов. Думав, не прийдеш зовсім. Розповідай до пуття. Перепало? Правильно. Скажу по секрету: мені минулого тижня у міському комітеті партії теж перепало. Давай разом думати, що треба робити.
…Дорохов стояв на трибуні й удивлявся в затемнений зал. Раптом пригадалися комсомольські збори в інституті, тільки там у залі сиділи свої, студенти, а тут робітники — хлопці й дівчата, комсомольці чавунно-ливарного заводу, яких Сашко, на свій сором, знав погано. Щоправда, в службових справах йому доводи лося заглядати в їхній клуб, гуртожиток, комітет комсомолу, а ось так, з усією заводською комсомолією, зустрівся вперше. Він ретельно готувався до цієї зустрічі, написав велику доповідь. Креслив і виправляв її Сидоркін. І ось тепер, коли голова зборів оголосив, що з інформацією про свою роботу виступить начальник карного розшуку комсомолець Олександр Дорохов, він розгубився. Спочатку хотів просто прочитати видрукуваний на машинці текст і раптом зрозумів, що від нього чекають живого слова. І Сашко почав говорити. Від хвилювання перші фрази вийшли невиразні. Та коли з задніх рядів гукнули, щоб він говорив голосніше, Сашко зібрався і відчув себе вільніше.
— Хочу розповісти вам про карний розшук: як сам туди потрапив, які бувають злочинці і як ми з ними воюємо. Як убили комсомольця, який ще не встиг навчитися працювати.
Сашко говорив довго, згадав Гришку Міжнародного, розповів про те, як старі рецидивісти вербують собі помічників серед слабких хлопців і дівчат, і тільки під кінець, глянувши на годинник, здивувався: пролетів відведений час, а він і слова ще не сказав про те, заради чого прийшов сюди, заради чого разом з начальником міліції морочився над доповіддю.
— Товариші! Все це я розповів вам для того, щоб ви мали уявлення про нашу роботу, а головне моє завдання полягає в тому, щоб передати тут вам прохання комсомольців і комуністів нашого відділу: давайте всі разом оголосимо похід проти шпани й хуліганів. У карному розшуку ми створюємо бригаду сприяння міліції і запрошуємо вас вступити до неї.
У залі почалося пожвавлення, і посипалися запитання, на які Сашко ледь встигав відповідати. З президії йому подали дві записки. В одній невідомий автор запитував: чи правда, що в карному розшуку працюють колишні злодії і бандити. Друга була написана великими акуратними літерами й підписана: «Катя Суботіна».
— Спочатку відповім тому, хто не зважився поставити своє прізвище. — І Сашко прочитав уголос записку. — Так ось, товариші, такі чутки звичайно поширюють самі злочинці, щоб підірвати авторитет працівників радянської міліції. До карного розшуку, та й взагалі до міліції, приймають чесних, перевірених людей, в основному комуністів і комсомольців. Тепер друга записка. Катя Суботіна запитує, чи приймуть дівчат до бригадмілу. Будемо тільки раді. Приходьте, Катю, обов'язково приходьте.
«МАДЕМУАЗЕЛЬ ЛЕ ДАНТЮ» ЇДЕ НА ЗАХІД
Коли Сашко вийшов із заводського клубу, до нього підійшла висока білява дівчина і, всміхаючись, подала руку:
— Це я Катя Суботіна.
— Олександр Дорохов, — відрапортував Сашко.
Дівчина засміялася:
— Про те, що ви Олександр Дорохов, дізналася не тільки я, а й усі двісті слухачів, які були присутні на вашій прецікавій бесіді.
Сашко відзначив, що в дівчини строгі темні брови й сірі очі, що одягнена вона не за тутешньою модою. Коротке пальто, замість чобіток акуратні туфлі, а сірого берета недбало натягнуто на одне вухо.
— Я радий стати в пригоді вам, Катю Суботіна, — з підкресленою ввічливістю промовив Сашко.
— Зараз пізно й темнувато. А ви казали, що у нас є ще всякі негарні елементи. А тому чи не проведете ви мене?
Сашко думав зайти ще у відділ, знав, що його чекає Сидоркін, але подітися було нікуди.
— З приємністю. — І він рішуче підхопив дівчину під руку.
— А це не обов'язково. — І Катя незалежно пішла поруч. — Взагалі ви мене зацікавили. Невже ви самі затримували того інтернаціонального бандита?
— Брав участь, — буркнув Сашко.
— Ну й це непогано, — поблажливо кинула дівчина.
— А ви самі чим займаєтеся? — погано приховуючи образу, спитав Сашко.
— Я лікар, працюю в медпункті на заводі. Приїхала минулого року з Свердловська за призначенням, після закінчення інституту… Свою професію люблю. Люблю людям робити добро. Стійте, отут я й живу. — Катя спинилася біля невеликої дерев'яної хати. — А ви нічого, Олександре Дорохов.
Сашко збентежився, хотів відповісти, що вона також, мовляв, нічого, але не зовсім доречно запросив заходити в карний розшук. Катя щиро розсміялася: