Хлопці з карного розшуку
Шрифт:
— Ну, коли так, чекаємо на обід. Занеси, Андрюхо, всю амуніцію Леонтія Павловича до хати. В нього, либонь, патрони ще торішні, дріб'язом заряджені. Я йому тут десяток на гусей заправлю. — Звертаючись до Дорохова, спитав: — А у вас який калібр? Дванадцятий? Так само, як і Павлович, з тридюймівкою ходите? А в мене двадцять восьмий: і на білку, і на птицю. Повертайтеся швидше.
Дільничний інспектор Хлинов докладно доповідав Дорохову обстановку. Він був місцевий, працював на копальні в Червоному Чикої і кілька років тому вступив до міліції. У розмові Сашко поцікавився, чому Хлинов не носить повністю форми, а той лише розвів руками:
— Щодня форму тягати, так вона ж вигляд утратить. Хіба її від строку до строку вистачить? Коли б ви сьогодні не приїхали, я б осідлав коня і на займанку навідався. Голова колгоспу просив подивитися, як там справи. Незабаром худобу на літо переганятимемо. Я ж іще й член правління колгоспу. А на займанку треба. Працює там один тип не вельми хороший, на злодійстві попадався, судили його в сусідньому районі за крадіжку коней. Три роки відсидів, торік повернувся, одружився з однією вдовицею. Та не в цьому суть. Браконьєрством займається безупинно. Влітку кіз б'є, восени двох ізюбрів звалив. Я викликав, попередив, а він тільки всміхається. «Що, — каже, — ведмеді скаржаться?» Спіймати ніяк не можу. Чоловік тієї жінки полював, від нього гвинтівка лишилася, і десь, кажуть, японську роздобув. І обшук я робив, і підстерігав. — Дільничний розвів руками: — Видно, зброю у тайзі ховає.
До кімнати заглянув шофер.
— Збирайтеся! Начальство в машині.
Дружина Прокопа Олексійовича засмутилася. Накрила на стіл, а гості відмовилися обідати, сказали, що в дорозі під'їдять.
У Сашка не було мисливських чобіт, і господиня принесла йому синові високі бродні. [1] Діставати рушницю з чохла він не став, вирішив витягти на місці, щоб дорогою не запорошилася, та й щоб не побився дорогий батьківський подарунок.
Прокіп сів у візок. Рушив дорогою слідом за машиною.
1
М'які шкіряні чоботи з дуже високими халявами.
ПОЛЮВАННЯ
Перед тим як завернути до болота, Сидоркін і Дорохов пересіли у візок, а Андрій повернувся до села.
На місце прибули раніше, ніж передбачав Прокіп Олексійович. Біля величезної скирти насмикали цілу купу соломи, склали на візок і прямо по скошеному торік полю поїхали до води. Болото пролягало між двома положистими косогорами і стрічкою тяглося вдалину. Над ним пролітали табунці качок, але гусей ніде видно не було. В низині, недалеко від води, Прокіп Олексійович скинув оберемок соломи і звелів Дорохову залишатися.
— Солому підстели і трохи себе притруси, чекай гусей з косогору. З поля. Перший табун пропусти, а по другому вже бий. Якщо не помітять тебе, то низько підуть. — І сам з Сидоркіним рушив далі.
Сашко зібрав рушницю, зарядив її патронами з крупним дробом і став чекати. Сонце підійшло до вершини невисокої сопки, з болота потягло вогкістю, а льоту все не було. Щоправда, над головою пролітали качки парами й маленькими табунцями. Один гуляка-селезень пролетів так низько, що Сашко дуже добре розгледів його весняне пір'я. Зеленувато-синя шия, облямована білою смугою, сяяла в західних променях сонця, а махові пера на крилах вилискували райдугою. Добував він таких франтів, і не раз. Уб'єш, подивишся — гарний до неможливості, і шкода стане, що стріляв.
З того боку, куди поїхали Сидоркін з мисливцем, гучно вдарили два постріли, за ними третій, глухіший, і Сашко почав нервувати: там літ, там стріляють, а в нього мов зачаровано. Несподівано пара гусей з'явилася з болота. Сашко не бачив їх, налетіли вони з-за спини. Прямо над собою почув свист крил, хотів підвестися, але примусив себе лежати й не ворушитися, гусей розгледів уже навздогінці. Вони пройшли низько, на півпострілу, і він дістав би їх обох, але вирішив по розвідниках не стріляти, а те, що робила обліт гусяча розвідка, сумнівів не було. Рано гусям ділитися на пари, та й не гніздяться вони тут, казав мисливець.
Сашко уявив собі, як гусячий ватажок там, на годівлі, оглянув свій табун, побачив, що всі захотіли пити, перестали збирати зерно, що висипалося восени, й незібрані колоски, і гукнув оцим двом: ану, мовляв, злітайте, перевірте, що там і як, та зараз же й назад, не здумайте у воді хлюпатися, купатися разом будемо.
Знялися двоє, все обдивилися, не помітили його, Сашка, і зараз доповідають: тихо, мовляв, довкола, летімо поплаваєм, поплюскаємося, нап'ємось і назад пшеничку збирати. До Півночі далеко, треба тут жирком запастися.
Роздумуючи над звичками цього розумного давнього птаха, Сашко почув недалеке гусяче ґелґотання, і раптом з боку призахідного сонця з-за косогору на бриючому польоті впав на Сашка весь табун. Сашко й цього разу поборов себе, втисся в землю й нерухомо пролежав якусь хвилю, поки над ним пролетів табун. Пропустив останніх, озирнувся, побачив, як гуси, розпластавши крила, спланерували на болото й, тільки-но опустившись, одразу почали пити. Набравши в дзьоб води, високо піднімали голови, витягували шиї, щоб водичка вільно скочувалася, і пили знову. Інший табун, не вище, ніж перший, пройшов мовчки. Гуси летіли так низько, що було виразно видно їхні лапи, випростані вздовж тулуба, і чорні, наче перестиглі ягоди черемхи, очі. Лише по третьому табуну Сашко вистрелив двічі. Спершу він хотів стріляти по першому гусакові, але пожалів вожака. Відшукав стволами посередині табуна темно-сірого гусака, зупинив мушку на шиї, повів рушницею, мовби проводжаючи птаха, і вдарив з правого ствола. Шия гусака зламалася, зігнулась, і птах, склавши крила, впав за кілька кроків. Другого вдарив з лівого ствола «під перо» навздогін. Той також упав і не ворухнувся. Сашко підвівся, приніс свої трофеї і більше вже не лягав, а просто сидів на солом'яній підстилці. На жовто-сірій стерні його було добре видно, і наступні табуни почали облітати його стороною. Дуже здивувало Сашка те, що гуси на воді ніяк не відреагували на його стрілянину. Їхня «розмова» стала гучнішою, але з болота вони так і не знялися.
Задоволений полюванням, він уклав рушницю в чохол, зв'язав птахів і помалу рушив по сліду візка. Сидоркін з Прокопом Олексійовичем теж більше не стріляли. Ще завидна вони виїхали із-за пагорба.
— Ну як, мисливцю, скільки добув? — під'їжджаючи, весело запитав Прокіп. Побачивши рушницю в чохлі, здивувався: — Ти що ж, зброю свою в шкіру запакував прямо на полюванні! А як налетять на мушку? Дістати не встигнеш.
Укладаючи гусей у передок візка, Сашко знизав плечима:
— Там їх настріляти багато можна, але навіщо? Пару взяв, і досить.
— Чи ти, часом, не наш, забайкальський? — запитав мисливець.
— Ні, він іркутянин, — пояснив Леонтій Павлович. — Але, видно, мисливець, коли птицю береже.
ЮШКА СЛЄПНЬОВ
Начальник міліції не став заперечувати, коли Дорохов наступного дня зібрався з дільничним Хлиновим верхи на займанку. До займанки було далеко, верстов з двадцять, і вони їхали, не поспішаючи. Перетнули поле, піднялися по стрімкому косогору. Високі сопки розступилися, і між ними простяглася рівнина.