Хлопці з карного розшуку
Шрифт:
— Діли на два рази.
— Що тут двоїти! — огризнувся чоловік. — Тут якщо одному, то якраз на два, а на всіх тільки понюхати.
Дорохов узяв підсунутий йому кухоль, витяг з маленького казанка за кістку шматок м'яса й побачив на обличчях бандитів хитру усмішку. В очах у бородатого застрибала, заграла злорадна втіха, і він одразу відчув якусь каверзу, і саме в цьому бісовому казанку, але відступати було пізно.
— За зустріч. — Сашко підняв кухоль, проковтнув спирт і відкусив шматок. Боковим зором уловив, що саме цього моменту з напруженням чекали всі присутні. На вигляд м'ясо було схоже на баранину, тільки з якимось луговим присмаком, і було ясно, що, коли його поставили варити, зовсім не додавали ніякої приправи.
— Що ж ви, чорти, хоч би циулинку вкинули чи левурди. Присмак би відбило.
— Невже собачатину раніше тріскав? — здивувався чорний.
— А ти на Колимі був? Там собака перше діло. Тільки для хорошого гостя, — стримуючи клубок, що судорожно підступав до горла, знайшов собі раду Сашко.
— Це ми бобика на пробу зварили, — засміявся худий, якийсь увесь зморщений чоловічок. — Взимку по снігу корову там чи вівцю не вкрадеш. Ураз знайдуть. У нас тут кожен шмаркач — слідопит. А коли запаси кінчаться, доведеться до собак братися. Ось і зварили. Шкуру на ноги, на шкарпетки, а м'ясо на пробу.
— Собака — це добре. Смачно! — розійшовся Сашко. — Тільки м'ясо треба спочатку вимочувати і приправу додавати. Я поки по таборах та по колоніях вештався, багато чого побачив та скуштував. Ось коти погано. Але коли нужда — теж можна.
— Про жрання гаразд, потім розкажеш. Давай кажи про Пєскова, — перебив чорний.
— Пєскова я не бачив. — Дорохов подивився на притихлих, насторожених бандитів. — Поранили його. Ішли вони втрьох. Севастян Пєсков, Юшка Слєпньов і Козубець — Льоха Чипізубов. Після втечі вбили якогось начальника, забрали зброю, за ними погоня. Почали відстрілюватися. Але їх схопили, один Козубець і втік. Дійшов до Жовтневих, але там його спіймали. Я з ним у КПУ разом сидів. Коли Козубець дізнався, що мене випустять, попросив до тебе, Миколо, зайти й розповісти, що і як.
У землянці запала зловісна тиша. Бандити обдумували його розповідь і з недовірою дивилися на Дорохова. Олександр чекав перехресного допиту.
— Куди ж ти тепер? — спитав лисий чоловік.
— Зачекай, — зупинив приятеля чорнобородий. — Куди йому потім, ми тут вирішимо. Хай розкаже, хто він та звідки і як на копальні потрапив.
— Перевірка документів, значить! — усміхнувся Олександр. — Тільки ти, чортів ведмедюго, врахуй, я до вас не напрошувався. Самі закликали. А тепер випробовувати збираєтеся. За яким законом ви, тайгові кусочники, мені, блатному чоловікові, допит чините?
Дорохов дедалі більше розпалювався, сипав жаргонними словами, і на якийсь час від його зухвалості сторопіли всі шестеро. А Сашко увійшов у роль і наче одержимий копіював Юшку Слєпньова, кричав на всю землянку:
— Ви, гади, в тюрмі писнути боїтеся, під нарами сидите, а тут силу вирішили показати?
Агєєв виявився найстриманіший. Він мовчав і, здавалося, з цікавістю спостерігав за гостем. Чорнобородий підвівся, відштовхнув сусіда і ступив до Дорохова:
— Годі базікати! Вивертай кишені.— Узяв з нар мішок Дорохова й кинув його лисому: — Подивися, що у нього там.
«Зараз наваляться, почнуть обшукувати, знайдуть зброю, і тоді капут, — промайнуло у свідомості.— Треба діяти». Олександр ступив назустріч чорнобородому, вихопив у нього з кишені наган і тицьнув йому свого револьвера в живіт.
— Молися, падло! Зараз у рай спроваджу.
В землянці запала тиша. Сашко помітив, що бандит, який сидів на нарах, потягнувся до зброї.
— Ей, ти! Не чіпай берданки, шмальну! — І напустився на Агєєва — Ти чого ж, Миколо, сидиш? Угамуй своїх оглашенних. На, візьми мою пушку, а то завалю когось зопалу. — І Дорохов кинув свій револьвер на коліна Агєєву.
Лисий відсунув од себе мішок гостя, чорнобородий, потоптавшись, опустився на нари, решта розгублено мовчали.
— Скажи, Миколо, своїм мужикам, я до вас просився? Ти мене сам у свій барліг закликав Приніс вам ксиву, а ви мені права качати. Олександр повільно стяг светр, а потім спідню сорочку, зібгав її і кинув Агєєву.
— Ось. Козубець просив передати.
Той схопив сорочку і гримнув на решту:
— Тихо ви, розбазарились, як баби, замість того щоб з людиною поговорити. — В запалій умить тиші він розглянув карту. — Так це ж не та, що мені Севастян показував.
— Звісно, не та. Перед утечею він її кожному перемалював. Цю Козубець із себе зняв, звелів тобі віддати.
Сашко взяв із столу пляшку, подивився на світло і, побачивши, що вона порожня, з жалем зітхнув. Агєєв підштовхнув бандита, що сидів поруч, кивнув головою на тамбур, той вийшов і невдовзі повернувся з чверткою. Ватажок сам налив третю частину чвертки гостеві, і Дорохов з удаваною жадібністю вихилив спирт.
— Тримаємо про всяк випадок, — пояснив Агєєв. — Може, хто занедужає або пораниться. — З великої каструлі він витяг шматок м'яса і підсунув миску гостеві.
Олександр, упевнившись, що витримав першу перевірку, із задоволенням узявся до їжі — цього разу йому запропонували лосятину. Прожувавши шматок, почав говорити, звертаючись до Агєєва:
— Козубець просив передати, щоб ви його виручили. Охорона там у КПУ нікудишня. І вночі зв'язати старого міліціонера — раз плюнути. Нас звільнили чотирьох і наступного дня мали гнати до Зеї у військкомат. Звільнили, щоб з жінками попрощатися, щоб вони білизну та харчі якісь зібрали. Але у мене жінки нема й хати там нема. Я в чужу хату шаснув. Дивлюся, там золото й ця іграшка. Віддай лишень мені її назад. — І, забравши револьвер у Агєєва, засунув його за пояс.
— На Жовтневі як потрапив, у кого жив? — уперше заговорив сухорлявий бандит.
— Ніде не жив. Тільки добрався, знайшов одну бабусю. — Сашко змалював хату, де жив Козубець. — Пустила переночувати, вранці пішов до крамниці, на вулиці схопили: «Хто такий, звідки? Документи?» До цього нас з колонії передали в будівельну роту. Її в Зею. Із Зеї дванадцять чоловік на Ясне, на будівництво збагачувальної фабрики. Там на документи розжився і пішов на залізницю. Отакі, братці, мої справи. Про ваші не питаю. Сидіти у вашому барлозі не збираюся.