Хочу лiтати ! (на украинском языке)
Шрифт:
3
Альтанка стояла за Борьчиним будинком, у кiнцi саду. Над нею нависали гiлки яблунь та вишень, вiд будинку її ховали буйнi кущi бузку й духмяної черемхи, а по ?ратчастих стiнках альтанки дерся вгору дикий виноград i плющ. Цю споруду, яку ми величали альтанкою, ми збудували самi рiк тому. Дошки нам дала Борисова мама, -- вони лишилися вiд старого сараї, що ранiше стояв за будинком; цвяхи принiс я, а iнструментом нас забезпечив Iгор. Мiсце для альтанки вибирали ми самi -- таке, щоб у нiй було затишно й нiхто за нами не пiдглядав.
– - i вирiшувати рiзнi важливi справи. А в таких випадках, -- i ви це добре знаєте, -- краще, коли тебе нiхто з дорослих не бачить.
Рiвно о дванадцятiй ночi, як i домовлялися, ми непомiтно повислизали з домiвок i зiбралися в альтанцi. Навiть Борька з'явився вчасно, хоч майже завжди спiзнювався. Воно й зрозумiло: йому страшенно кортiло теж навчитися лiтати!
– - Ну, то як ви це робите?
– - спитав вiдразу ж вiн, тiльки-но ми вмостилися на лавках.
– - Розумiєш, -- перший почав Iгор, -- треба просто-напросто зняти сандалi чи кеди -- що там у тебе! Потiм стати на зарошену траву i тричi проказати:
Як легкий травневий вiтер,
я лечу, лечу над свiтом,
над розквiтлими садами,
поруч з теплими зiрками!
– - I все?
– - здивувався Борька.
– - I все!
– - усмiхнувся Iгор.
– - Ну, давай!..
Борька скинув кеди, вискочив з альтанки i став у травi, заплющивши очi. Ми побачили, як губи в нього заворушилися, -- це вiн повторював пiсеньку, -- i затамували подих: зараз полетить! Але минула хвилина, друга, а Борис так i стояв iз заплющеними очима.
– - Щось не так!
– - перебила його силкування Наталка.
– - Давайте думати, в чому справа.
Ми почали питати в нього, якi слова вiн повторював, адже нам було вiдомо, що Борька страшенно не любив учити щось напам'ять. Але вiн слово в слово повторив нашу пiсеньку.
Тодi Iгор опустив долi очi, глянув ненароком на Борисовi ноги -та аж пiдскочив.
– - Шкарпетки!
– - вигукнув вiн, i ми спочатку нiчого не зрозумiли.
– - Шкарпетки!
– - повторив Iгор, показуючи пальцем на Борьку.
I тут ми побачили, що Борька зняв лише кеди, а шкарпетки зняти забув, хоч ми йому пояснювали, що на траву треба ставати лише босонiж.
Борька зрозумiв свою помилку, нашвидкуруч скинув шкарпетки i знову, заплющивши очi, зашепотiв пiсеньку.
Раптом вiн так стрiмко злетiв угору, що не встиг пригальмувати й з усього розгону буцнувся головою об товстенну гiлку старої яблунi, що нависала над альтанкою.
– - Ой!
– - тiльки й устиг вiн зойкнути, як беркицьнувся на землю. Добре, що ми встигли його пiдхопити, правда, не зовсiм, трохи важкуватий вiн був...
– - Годi!
– - рiшуче мовив Борис, обтрушуючись.
– - На сьогоднi все, налiтався! Ще ногу зламаю...
– - Хе-хе...
– - почувся раптом чийсь хрипкий голосочок.
– - А тобi весело, що хтось забився!
– - невдоволено зиркнув на мене Борька.
– - Я й не думаю веселитися!
– - здивувався я.
– - А хто ж це хихоче?
– - Вiн пiдозрiло обвiв нас очима.
– - Я!
– - сказав той самий голосочок, i на порозi альтанки з'явився... мiй Корнелiй.
Ми не повiрили нi своїм очам, нi вухам: кiт розмовляє!
– - Корнелiй, -- нарештi вичавив я iз себе, -- то це справдi ти?
– - Я, -- лукаво всмiхнувся кiт, -- а що тут дивного?
– - Як -- "що"!
– - оговтався й Борька.
– - Але ж коти не вмiють розмовляти!
– - Все залежить вiд того, як дивитись на це, -- розважливо мовив Корнелiй.
– - Коли котовi чогось дуже хочеться -- вiн може все!
– - Звiдки ж ти розмовляти навчився?
– - поспитав я.
– - "Звiдки, звiдки", -- передражнив Корнелiй.
– - Захотiв -- i навчився! Я ж не питаю, звiдки ви лiтати навчилися. Лiтаєте -- то й лiтайте собi на здоров'ячко. А то, бач, причепилися: "Коти не розмовляють!.. Звiдки навчився!.."
I Корнелiй ображено сховався пiд лавку.
– - Вибач нас, Корнюсю, -- нахилилась до нього Наталка, -- ми не хотiли тебе ображати. Просто нам здалося трохи дивним: кiт -- i раптом говорить! Але тепер ми все зрозумiли! Правда ж, хлопчики?
– - Правда, -- не дуже впевнено сказали ми хором.
– - Ну от, бачиш, -- знов нахилилася Наталка, -- вони все зрозумiли, виходь!
Такий хiд подiй, очевидно, задовольнив пихату натуру Корнелiя, i вiн повагом вийшов з-пiд лавки.
– - Ну, от що, -- мовив кiт, -- часу на теревенi нема -- своїх справ по горло! Просто хочу вас попередити: лiтати -- лiтайте, але стережiться дiда!
– - Якого дiда?
– - здивовано спитала Наталка.
Та Корнелiй уже вистрибнув на лавку, з лавки -- на бильця альтанки, а потiм на гiлку дерева. Раптом, нiби щось пригадавши, повернувся до нас i кинув:
– - Наступної весни у вас буде новий сусiд -- от його й стережiться!
I кiт шугонув у кущi та помчав кудись у своїх котячих справах.
– - Ну й нiчка!
– - мовив Борька, коли Корнелiй зник у гущавинi саду.
– - Мало, що ми лiтаємо, то ще й коти розмовляють. Добре, коли б тiльки розмовляли, а то ще й залякують!
– - А може, все це нам здалося?
– - обережно спитав я.
– - Де там здалося!
– - вiдгукнувся Iгор.
– - Я так себе ущипнув за вухо, коли побачив Корнелiя, -- мало вухо не вiдiрвав!
– - Хлопчики, -- перебила нас Наталка, -- а може, Корнелiй сказав правду? Хоча про нового сусiда я щось не второпала. Здається, в нашому провулку нiхто не збирається переїздити?
– - Та нiби нiхто, -- вiдказав Iгор, який завжди був у курсi всiх справ.
– - Ну, добре, скоро й сонце встане. Гайда спати!