Хто ти?
Шрифт:
Минули роки. Ми стали знати істину. Ти хочеш знати, як? Я цього не скажу. Це таємниця. Поки що. Прийде час — ви будете знати все. Ми дізналися, що люди Руа не зникли, не знищили себе і планету, а перейшли по закону ритму в інший світ. Як переходить зерно в рослину, як переходить ембріон в істоту, як переходить всяка потенціальність в реальність. Адже кожна подія, кожна річ, кожне явище є причиною, потенцією для свого наслідку, для свого вияву, для свого продовження. Попередня еволюція, дітьми якої ми являємося, була ембріоном наступного зльоту людства. Це передбачав старий Сіар, до цього кликав.
Але ми не відчаювались. Ми працювали, творили, шукали зв’язків з невидимим тепер людством, яке мчало поряд з нами в неосяжні глибини Безмежжя.
Ми покрили Руа рослинністю, використали невеликі запаси води біля полюсів для зрошення. Іригаційна система капілярів створила єдину систему. Нам належить багато зробити: дати творчий імпульс новій еволюції. Вищій, ніж була наша. А ми… тисячоліття ще будемо сумувати за вітчизною, яка маячить в тумані на обрії, ніби привид. Нам сказали, що шлях туди не закритий. Але ми самі нагромадили на ньому багато перешкод. Ті перешкоди в нас, в наших свідомостях, в наших організмах. Ми тепер зрозуміли, як зруйнувати ті перешкоди… Але скільки даремних зусиль…
Павло, заплющивши очі, слухав. Шуміли віти дубові над головою, тихо шелестіла трава, співали птахи. Що це? Як можливо? Все сплелося в дивовижному поєднанні: Земля, Марс, Безмежжя. Де він, де Сана, де невидимі друзі? Все єдино, все разом, все в одному потоці, тільки на різних гребенях хвиль…
Хтось торкнувся плеча. Блискавиця вдарила в серце. Павло розплющив очі. На нього дивилися сині мудрі очі. Усміхалися радісно.
— Я чую твою думку, друже. Ти глибоко розумієш істину. Ти — посланець мудрого племені. Хто, дивлячись в небо, каже далеким зіркам: брати! — той торкається серцем найглибшої таємниці Космосу. Я вірю — ви будете менше блукати в лабіринтах Буття, ніж ми. Ми допоможемо вам. Ти повернешся назад, а з тобою будуть наші серця. Ми допоможемо відкрити вам, людям Землі, вікно в сусідні світи, в таємничі світи, шлях через які пролягає до істини…
Сана задумався, смуток повив його прекрасне чоло.
— Але не забудьте головного, — додав він. — Не забудьте про єдність. У Матері Природи нема любимчиків. Всі сини любі їй…
ЕПІЛОГ
Скутер ткнувся носом в піщану кручу. Павло вискочив на берег. Обернувся, помахав рукою водієві:
— Дякую. Щасти вам….
А від села вже поспішала тонка жіноча постать у білому. На руках у неї був невеликий згорток. Павло відчув, як під серцем щось солодко занило. Він глибоко вдихнув п’янке повітря лугу, рушив назустріч. Потім не витримав, побіг. По травах, по квітах, збиваючи золотавий пилок, лякаючи збентежених бджіл.
Вона усміхалась, мов сонце. Завмерла. Простягла на руках дитя.
— Син…
Він прийняв материнський дарунок, притиснув до грудей, заглянув у личко. Смішний ніс ґудзиком заворушився, мокрі червоні губи мусолили соску. Павло вільною рукою обняв дружину, вдихнув запах її волосся,
— Ясна моя, зоряна… Спасибі…
Вона звела вгору променисті очі, тривожно запитала:
— Надовго?
— Назавжди…
— Як? — здивувалася вона. — Не полетиш вже?
— Не знаю, — засміявся він. — Яке це має значення? Чи тут я, чи там — все з тобою, Таню… Дива дивні відкрили ми. Страшні глибини Всесвіту розкрилися перед людиною. Прийде безсмертя… Прийде нова сила. А найбільша тайна… а найдорожче завжди було з нами…
— Що? — зітхнула Таня, вже передчуваючи відповідь.
— Ти, — просто сказав Павло. — Любов. Все — від неї. Світ — від неї. Життя — від неї. Без неї — пусто і темно. І коли навіть богами стануть люди… коли майбутній юнак в Лабораторії Безмежжя творитиме нове сонце, нову планету… він діятиме ради любові…
Вони тихо рушили до села. Не йшли, а пливли по пояс в зеленому, в жовтому, в блакитному морі.
Ніжилась юна Земля в радісному промінні сонця, трепетно розкривала лоно своє віковічному небесному коханцю, шепотіла:
— Радістю здолаємо безодні!
Гули басами джмелі в травах, квітки хиталися під подихом леготу, лагідно співали нечутну пісню:
— Радістю здолаємо безодні!
Блакитне небо відлунювало звуками космічного оркестру Безмежжя, славило міріади Синів Своїх, кликало, стверджувало, підтримувало, переконувало:
— Радістю перейдемо безодні!
ЗМІСТ
ХТО ТИ?
Частина перша. Клятва крові
Частина друга. Зірка в імлі
Частина третя. Космічне яйце
Частина четверта. Гирло ріки
РАДІСТЮ ПЕРЕЙДЕМО БЕЗОДНІ
Бердник Александр Павлович
КТО ТЫ?
Феерии
Издательство «Радянський письменник»
(На украинском языке)
Редактор В. І. Дарда
Художник Г. В. Малаков
Художній редактор М. Н. Вальчук
Технічний редактор К. П. Лапченко
Коректор Г. В. Плачинда
Здано на виробництво 10/УІІІ 1965 р.
Підписано до друку 28/1 1966 р.
Формат 84x108^1/32. 13 5/8 фіз. — друк. арк.,
22,89 ум. — друк. арк., 24,28 обл. — вид. арк.
БФ 03406. Тираж 30 000.
Зам. 257».
Ціна в оправі 85 коп.
Радянський письменник,
Київ, бульвар Лесі Українки, 20.
Надруковано з матриць Харківської Книжкової Фабрики ім. Фрунзе на Одеській друкоофсетній фабриці Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР. Одеса, Купальний пров., 5.