Капелан Армії УНР
Шрифт:
на фоні нашого національного прапора, що полощеться,
тріпоче, колихається і лопотить собі на свіжому
вітрі; десь там, у далекому краї.
У краї, де сходить сонце.
Іван КОРСАК136
137
CВІТЛИНИ ТИХ ЧАСІВ
Іван КОРСАК138
CВІТЛИНИ ТИХ ЧАСІВ
139
ЗАМІСТЬ ПРИМІТОК
наводити якісь довідки чи подавати інформаційні матеріали.
Маються на увазі такі історичні постаті, як Іван Огієнко
чи Степан Скрипник, Антон Денікін чи Юзеф Пілсудський.
Водночас ряд імен менш знані, або знані лише фахівцями.
Тож для зручності читачів подаємо короткі біографічні довідки:
можливо, вони дещо прислужаться розумінню того
непростого часу, в який завірюха історії немилосердно мела
і крутила, часу трагічного, коли навіть у безпросвітній історичній
темені люд наш, українська інтелігенція, не впадали
у безнадію, працею жертовною вибудовували майбутню державність
і непідлеглість церкви. На жаль, про багатьох істинних
подвижників так мало зібрано матеріалів і так мало
написано, ще про крихті маємо все те зібрати, вишукати в
архівах, у старих публікаціях, занехаяних документах, розкиданих
в Празі й Подєбрадах, Тарнові й Варшаві, Нью-Йорку
і Парижі, Сіднеї чи Токіо, Відні або Афінах…
Павло Пащевський (1874–1944)
Син священика села Великі Грицьки на Київщині. У Києві
здобуває духовну освіту та закінчує два курси університету
св. Володимира. Ще студентом бере участь в українському
русі, за що його, як «неблагонадежного», відсилають служити
у віддалену парафію села Денисовичі. Згодом на Херсонщині
править службу Божу ряд років, а як почалася українська революція
– переїжджає в Київ. На посаді єпархіального комісара
Київської духовної консисторії йому доводиться поєднувати
такі непоєднувані риси, як безкомпромісніть у здобутті
незалежності церкви з дипломатичною гнучкістю, твердість у
засяганні українських цілей з реаліями зросійщеного краю.
Іван КОРСАК140
Зустріч у літі 1917 року з Симоном Петлюрою, вироблення
контурів і структури військового душпастирства була
визначальною для подальших років життя отця Пащевського.
Священик Першого українського запасного полку, згодом
Сердюцького полку імені Петра Дорошенка, праця в департаменті
ісповідань міністерства внутрішніх справ УНР,
участь у створенні Кирило-Мефодіївського братства, підготовка
Всеукраїнського Церковного Собору, а з грудня 1919
року – участь в Першому Зимовому поході.
роль духовенства, на жаль, небагато збереглося документів,
окремі епізоди про цю героїчну сторінку українського духовенства
можна знайти в пізнішій публікації самого Павла
Пащевського («Церква і нарід», 1936 рік, частина 10, поч. на
стор. 327).
Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська
діяльність під польською займанщиною, а з 1939-го – сперш
під радянською окупацією, потім під німецькою – то сторінки
життя унікальної генерації української інтелігенції, перед якою
письменники, журналісти, історики ще у великому боргу.
Помер Павло Пащевський 1944 року у Варшаві і похований
на православному кладовищі на Волі, на так званій генеральській
алеї.
Архімандрит Смарагд
(Павло Антонович Латишенков)
За походженням – з духовної сім’ї. Закінчивши Віленську
духовну семінарію, далі навчався у Петербурзькій духовній
академії. Після того був направлений інспектором Холмської
духовної семінарії.
Проводив активну проросійську місіонерську та іншу
діяльність, за що згодом заслужив цілковите несприйняття
польською владою.
На суді за вбивство Ю. Ярошевського адвокати хотіли
виставити його сперш психічно хворим, але на думку інших
його захисників, прихильник «єдино правильного православ’
я» не міг бути безумцем, та й сам Смарагд опирався,
потому, кілька разів змінивши свідчення, наполягав на розходженні
зі своєю жертвою в суто церковній проблематиці. Суд
141
відзначив надзвичайно обмежений кругозір щодо етичних і
моральних питань, а також рідкісне честолюбство.
Останні роки життя невідомі, бо свідчення різних авторів
розходяться. Одні стверджують, що доживав у безвісти в
Чехії, інші – згинув десь від рук рідного НКВД на просторах
Сибіру.
Митрополит Діонисій (Валединський)
(4 травня 1876 – 15 березня 1960)
Український православний церковний діяч, єпископ Кременецький,
митрополит Православної Церкви в Польщі.
Народився в м. Муром в сім’ї священика.
В 1900 р. закінчив Казанськую духовну академію зі ступенем
кандидата богослов’я і залишився професорським