Капелан Армії УНР
Шрифт:
Іван КОРСАК146
Фактично на I. Мазепу були додатково покладені обов’язки
міністра закордонних справ.
15 листопада 1919 р. фактично розпалася Директорія.
І. Мазепа займався справами уряду до 28 травня 1920, хоч
С. Петлюра ще 26 травня висловив йому подяку «за велику
історичну працю» – і доручив українському соціалісту-федералісту
В. Прокоповичу формування нового уряду.
справ.
Після відставки I. Мазепа разом з відступаючою армією
УНР подався за Збруч і з листопада 1920 р. оселився у Львові.
Він багато працював у бібліотеці НТШ, разом з П. Феденком
та О. Безпалком налагодив видання місячника «Соціалістична
думка». У березні 1921 р. після утворення у Тарнові
Ради Республіки, він їздив туди зі Львова. У травні 1921-го
побував у Берліні, Відні, Празі, де зустрічався з В. Винниченком
і М. Грушевським.
Влітку 1921 р. родині I. Мазепи вдалося перейти Збруч і
оселитися у Львові (до того його дружина з двома доньками
залишалася у Катеринославі, де працювала у Бактеріологічному
інституті).
У Львові 1922 року I. Мазепа видав працю «Большевизм і
окупація України».
У березні 1923-го I. Мазепа переїхав до Праги. 1925 року
I. Мазепа влаштувався спочатку бібліотекарем, а потім викладачем
Української господарської академії у Подєбрадах і навіть
переїхав туди жити, залишивши родину у Празі.
1936 року відмовився прийняти чехословацьке громадянство,
хоч це було конче необхідним для отримання
постійної роботи. Він заявив: «Що скажуть українці, коли
довідаються, що бувший прем’єр став громадянином іншої
держави».
Під час німецької окупації жив замкнено й ізольовано.
Працював над книгою «Підстави нашого відродження». Перед
вступом радянських військ виїхав до Баварії: спочатку до
Регенсбургу, а у вересні – до Аугсбургу.
Помер 18 березня 1952 р. і 21 березня був похований в
Аугсбургу.
147
Поряд із фаховими виданнями вченого-агронома залишилися
його численні праці з історії національно-визвольних
змагань в Україні, зокрема: «Большевизм і окупація України»
(1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні
й бурі революції» (1950–1952).
Микола Бредов
(Нар. 1873)
Академії Генерального штабу займав ряд штабних посад. Під
час громадянської війни приєднався до Денікіна; брав участь
в окупації України, командував «гвардією», що входила до
складу т. зв. Полтавського загону, на чолі якого тимчасово зайняв
Київ і частину правобережжя України: Цей район окупації
білих отримав насмішкувату назву «Бредланда». Після
разгрому денікінців утік в Болгарію, де займався, як пишуть
російські сайти, «куроводством». Це благородне заняття російського
генерала обірвав свій же російський СМЕРШ: Бредова
в сорок п’ятому арештували в Болгарії і сліду його, зрозуміло,
надалі ніхто не знайшов.
Митрополит Володимир (Богоявленський)
(1848–1918)
Уродженець Тамбовщини (с. Мала Моршівка). Був митрополитом
Московським і Коломенським, Санкт-Петербурзьким
і Ладозьким, займав ряд інших високих постів РПЦ. З листопада
1915 року – митрополит Київський і Галицький. Різко
виступав проти незалежності української церкви, за «истинно
русское православне». То ж і вбили його «істинні росіяни»муравйовці:
після пострілів вбивці стали ще з утіхою колоти
його багнетами та бити прикладами, врешті для цілковитої надійності
зробили два «контрольні» постріли. Найкрасномовніше
про знущання над тілом нещасного архіпастиря свідчить
медичний документ, вміщений на «Вікіпедії»:
Текст «Акта освидетельствования тела» высокопреосвященнейшего
митрополита Киевского Владимира, убиенного
25 января 1918 года, произведенного (освидетельствования)
26 января того же года:
Іван КОРСАК148
«Тело митрополита Владимира оказалось, при освидетельствовании,
в умеренно окоченелом состоянии; руки полусогнуты
и сложены на туловище, причем пальцы правой руки
сложены для крестного знамения; правая нога полусогнута в
коленях, а левая выпрямлена, на тело надето нижнее белье. На
лице замечается разница в окраске правой и левой половины.
На покрасневшей правой щеке, кроме мест хронического
воспаления с поверхностным изъязвлением кожи, замечаются
узкие ссадины свежего происхождения, на которых видна
сукровица, растекающаяся по щеке. На полтора сантиметра
выше угла правой глазной щели имеется рана около трех миллиметров