Кайдашева сім’я
Шрифт:
— Підсипай, підсипай перцю, — насмішкувато сказав Карпо.
— Біжи! Нехай Лаврін заплатить за півня! — крикнула Мотря під самим вухом у Карпа.
— Ану голосніше, бо не чую! Підкидай солі до перцю, бо вже давно їли з перцем.
— Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті, — верещала Мотря.
— Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!
— Бий тебе сила Божа, ледащо! — крикнула Мотря, кидаючись до Карпа.
— Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! — промовив спокійно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупивши брови.
Мотря оступилась.
Саме того вечора Лаврінів кабанчик просунув рилом тин та й побіг у Мотрину картоплю. Як угляділа Мотря, як ухопить хворостину, як вперіщить кабанчика по спині! Кабанчик закувікав та й потяг по землі зад з двома ногами. Мотря вхопила його за ноги та й перекинула в Лаврінів двір. Стара Кайдашиха вибігла з хати, вгляділа кабанчика й наробила галасу на ввесь двір.
— А це хто перебив спину нашому кабанцеві?
— Я перебила! — гукнула Мотря з-за угла своєї хати. — Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня.
Мотря стояла за своєю хатою й виглядала зумисне Кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
— Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?
Лаврін і Мелашка вибігли з хати й дивились на бідного кабанця, їх взяв жаль та досада.
— Це вже Мотря і справді не знати що виробляє, — сказав Лаврін на вітер.
Мотря стояла за вуглом і тільки того й ждала, вона вискочила з-за вугла, як козак з маку.
— Ось і я! Чую, чую, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!
Мотря вдарила кулаком об кулак, нахилившись через тин як можна далі в Лаврінів двір, неначе хотіла достати кулаками до Кайдашихи; потім крутнулась і швидко щезла за вуглом, неначе на повітрі розлетілась.
— Постривай же ти, суко! Скручу я голову твоєму півневі, — сказала Кайдашиха.
Кайдашиха взяла кужіль, сіла прясти за хатою та все поглядала на огірки. Коли це Мотрин півень вилітає на тин; потріпав крилами, закукурікав та — шубовсть в Лаврінові огірки. Кайдашиха схопилась з місця та давай закрадаться до півня з кужелем. А півень клює огірки та тільки: со-ко-ко-ко-ко! неначе дражниться з баби. Баба як поперла кужелем та лусь його по голові! Півень закрутився на одному місці. Кайдашиха вхопила його, скрутила йому в'язи, потім дорізала, опарила, об'скубла та й укинула в борщ.
Але в той час прийшли Мотрині діти до Мелащиних дітей гулять. Старший хлопець і вглядів півнячу перебиту ногу, що стриміла з горшка. Він зараз чкурнув до матері та й розказав.
Мотря вбігла в Лаврінову хату, заглянула в піч, не сказавши добридень. Ой таточку! Ой лишечко! З горшка й справді стриміла здорова перебита півняча нога з товстою ґулею посередині і з одним одрубаним кігтем. Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила півня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.
— Ой бабо! — крикнула одна дитина до старої Кайдашихи. — Побіг півень з горшка, тільки патьоки по припічку потекли. Баба мовчала, надувши щоки. Мелашці стало ніякове. Лаврін осміхнувся.
Мотря вбігла в свою хату з півнем в руках та сунулась до Карпа.
— Чи ти ба, що твоя мати виробляє! Ото тобі перець з сіллю. Піди насип своїй матері повний рот перцю, ще й сліпе око потруси. Вона зовсім сказилась і без перцю. Адже ж це наш півень? — сказала Мотря, показуючи Карпові перебиту ногу.
— Наш. Навіщо ж ти зарізала?
— Мати твоя скрутила йому голову, ще й у свій борщ укинула. Піди та виколи своїй матері друге око! Який ти господар! Чом ти їй нічого не кажеш? Та твоя мати відьма; та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей. Піди та хоч обскуби їй коси.
Карпові шкода було півня. Він розсердився на матір за такі збитки й мусив іти лаятись з матір'ю та Лавріном.
Він вернувся додому, а тим часом Мотря звеліла своїм дітям упіймать Мелащиного чорного півня та принести до хати. Хлопцям тільки того було й треба. Вони покатали на Лаврінів город, впіймали чорного півня й принесли матері. Мотря вкинула його в кучу.
Тим часом поганенький тинок між двома городами зовсім осунувся. Рову не було, і через тин почали скакать свині. На другий день в Карпів город ускочив Лаврінів рябий кабан і порався в картоплі.
Мотря вгляділа кабана й наробила ґвалту. Вона вхопила рогача, діти забрали кочерги й гуртом кинулись за кабаном. За дітьми побігли собаки. Мотря з дітьми загнала кабана в свій хлів та й зачинила.
Лаврін почав кричать через тин, щоб Карпо випустив кабана.
— Авжеж! Кабан твій в займанні. Викупи, то й візьмеш, — гукнула Мотря через тин, — а як не викупиш, то верни мені півмішка картоплі.
Лаврін почухав потилицю та й пішов у хату. Кайдашиха тільки губи зціпила.
Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач після похрестин. На Карповому дворі стояла коняка, прив'язана до воза, й їла сіно. Карпові діти одв'язали коняку й почали їздити верхом по дворі. Коняка зірнула з гнуздечки, на радощах хвицнула задніми ногами та й скочила через тин у Лаврінів город. Поганенький тинок звалився, як полотно, під кінськими копитами й поліг на огородину. Коняка пішла пастись на Лаврінові буряки.
Лаврінові діти прибігли в хату й дали знати бабі та батькові. Всі повибігали з хати, побрали дрючки та давай ганяться за конякою. Мелашка й Кайдашиха взяли її за гриву з двох боків, завели в хлів та й заперли; Карпові діти бачили все те з двору. Вони зараз побігли в шинок і розказали, що їх коняка в займанні в баби, зачинена в хліві.
Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку і побігли додому.
— Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони сміли взяти нашого коня? — кричала дорогою Мотря.
— Я їм покажу, що мій кінь не те, що їх півень, — говорив сердитий Карпо.
Карпо з Мотрею прибігли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без діла: вона ждала Мотрі. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаятись. Вона вгляділа Мотрю й затрусилась.
— А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? — гукнула Мотря до Кайдашихи.
— Оце б тягла твою дурну коняку через тин. На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, — обізвалась Кайдашиха.
Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо в узькій сорочці з короткими та вузькими рукавами, в широких білих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дітей в узьких штанцях, в сороченятах з короткими рукавами, в спідничках вище колін.