Шрифт:
Василь Бережний
Казус Лiнгва
– May I come in?*
______________ * Чи можна зайти?
До кабiнету психоневролога зайшов моложавий чоловiк у чорному, вже приношеному костюмi, а за ним тонконога жiнка в елегантнiй свiтло-сiрiй сукнi з бiлою сумочкою в руках. В її великих очах свiтився переляк, i лiкар одразу звернувся до неї:
– Сiдайте, - вказав на стiльця бiля столу, i коли вона сiла, продовжував: - На що скаржитесь?
– Нi, нi, - жiнка заперечливо хитнула головою.
– Ви не подумайте, я цiлком здорова... Це ось мiй чоловiк...
Лiкар
– Що ж iз вами?
– Be a good soul and help me,* - сказав той.
______________ * Будьте ласкавi, допоможiть менi.
– Iноземець?
– спитав лiкар у жiнки.
– Та нi, навпаки...
– Так чому ж ви не розмовляєте рiдною мовою?
– рiзко спитав лiкар, пильно дивлячись пацiєнтовi в очi.
– What do you speak?
– спитав той.
– I don't understand.*
______________ * Що ви говорите? Я не розумiю.
– Вiн нi слова не розумiє, окрiм англiйської, - поспiшливо промовила жiнка.
– Що - жив у Англiї?
– Навпаки, нiколи там не був. Киянин. Англiйську вивчав тут - на курсах i вдома. Та ще з мiсяць методом гiпнопедiї - пiд час сну цiлими ночами слухав магнiтофоннi записи. Мабуть, це й сталося через оту гiпнопедiю... Вiн зовсiм втратив свою мову.
– Та-ак...
– Лiкар узяв лискучу кулькову ручку.
– Розповiдайте або перекладiть його розповiдь.
...Вексюк поспiшав до Центральної наукової бiблiотеки. З майдану Толстого пiд'їхав тролейбусом - зупинка якраз навпроти свiтлого будинку Бiблiотеки. Як часто трапляється з науковцями, вiн був неуважливий до навколишнього. Не реагував навiть на мiлiцейський сюрчок. Вже на тротуарi його зупинив мiлiцiонер i два юнаки з пов'язками на рукавах.
– Ви перейшли дорогу в недозволеному мiсцi, - суворо сказав мiлiцiонер.
– От через таких, як ви, - i нещаснi випадки! Штраф один карбованець.
– What is up?
– раптом обiзвався Вексюк по-англiйському.
– I'm going to the library.*
______________ * В чому справа? Я йду до бiблiотеки.
Несподiвано сильне нервове напруження пройняло всю його iстоту. Нi, штрафу вiн не заплатить, i справа тут, зрештою, не в карбованцi, це ж просто несправедливо - перехрестя за якихось тридцять-сорок метрiв, та й чому одразу штраф? Хiба не можна попередити? Нi, вiн перехитрить цього мiлiцiонера, бач, той уже розгубився, вже поклав квитанцiю до планшета, ну, звичайно ж, гостиннiсть не дозволяє штрафувати iноземцiв, мало чого - ну, задивився чоловiк, чи що, iноземцевi в чужому мiстi все цiкаве...
I Вексюк ще швидше, ще енергiйнiше сипонув англiйськими словами, добiрними реченнями, навiть афоризмами. Сам собi дивувався: де воно в нього береться?
– А вiн часом не придурюється?
– Мiлiцiонер кивнув хлопцям, що нi в сих нi в тих переступали з ноги на ногу.
– Начебто нi, - сказав один.
– Шпарко чеше... Здається, по-англiйському.
– А ти вивчав англiйську?
– спитав другого мiлiцiонер.
– Та вивчав...
– Ну, то поясни
Хлопець, нiяковiючи, звернувся до Вексюка:
– English?*
______________ * Англiєць?
– Yes, I'm!
– зрадiв той.
– Do you speak English? Oh, I'm glad, very glad!*
______________ * Так! Ви розмовляєте по-англiйськи? О, я радий, дуже радий!..
– Що вiн торохтить?
– спитав мiлiцiонер.
– Та... каже, що вiн англiєць... Не розумiє по-нашому...
З цього моменту, саме з цiєї митi Вексюк цiлком переключився на англiйську, почав мислити англiйською, лише англiйською! I як же вiн зрадiв, коли переконався, що й справдi не розумiє, про що говорить мiлiцiонер. Ну, хоча б тобi слово!
Ну, звичайно ж, його вiдпустили - певне, мiлiцiонеровi було трохи нiяково за свiй сердитий тон, вiн вибачливо усмiхнувся i жартiвливо посварився пальцем.
"Adieu, adieu...
– хотiлося заспiвати Вексюковi.
– adieu, my fiends..."*
______________ * Прощавайте, прощавайте, мої друзi...
Пружною ходою впевненої в собi людини вiн зiйшов сходами до парадного Бiблiотеки, легко прохилив масивнi дверi, i вже у вестибюлi його огорнула ота особлива, цiлком своєрiдна атмосфера, в якiй б'ється пульс наукової думки.
На полицi пiд його номером лежав стос книг, виписаних ранiше. Вексюк студiював парапсихологiю, користуючись здебiльшого перекладними росiйськими виданнями. Приготувався конспектувати останню працю Ч.Хензела, розгорнув книжку i... заклiпав очима. Не мiг прочитати й слова! Прикусивши губу, обклався словниками i почав знайомитися з абеткою. Десь, може, з годину бився над одним реченням, поки переклав на англiйську. Стурбувався, стривожився: що сталось?
Дома було не легше. Спочатку дружина сприйняла все за жарт.
– Ну, не дурiй, перестань, - смiялася.
– Бачу, бачу, що таки трохи вивчив свiй iнглiш!
Та коли минуло кiлька днiв, а вiн торохтiв лише по-англiйському, дружина усвiдомила, що з ним трапилось щось незвичайне.
– Це тебе гiпнопедiя довела, - хитала вона головою.
– Бач, я ж казала не треба...
А вiн тiльки розводив руками та нiяково усмiхався - не розумiю, мовляв, що ти кажеш.
Вiдтодi, звертаючись до чоловiка, вона чомусь гукала, мов до глухого, вдавалася до загальнозрозумiлої мови жестiв, а потiм i сама почала вивчати англiйську. Чоловiк охоче допомагав. Вказуючи на стiл, вимовляв:
– A table, a table.
Вона ж повторювала обов'язково двоє слiв: a table - стiл, a table стiл. По-перше, боялася, щоб i з нею не трапилось того, що з ним, а по-друге, сподiвалася, що в такий спосiб вiн почне пригадувати українськi слова. Та її надiї не справдилися. Вiн мiг повторити за нею, але одразу ж забував. Українськi слова зiсковзували з його пам'ятi, наче краплi зi скла.
Тодi вони вирiшили звернутися до психоневролога.
– ...Я вже подумала: чи не повторити ту саму ситуацiю?
– сказала жiнка, коли лiкар закiнчив записувати анамнез.