Кленовий лист
Шрифт:
У затінку оточили командира, запально радилися, мудрували, чекали ночі. Вона і надійшла, похмарена, заквашена. Швидкі хмари час від часу щільно закривали ущерблений місяць та зірки. Тоді ставало поночі під биками мосту, як у льоху. Десь поверху на мосту проходили назустріч один одному озброєні автоматами вартові. Вряди-годи скрипіли наслані на шпалах дошки від ритмічного крокування вартових.
Обидва сапери ще з дня непомітно проповзли між кущами, ризиковано добираючись до берегової опори на протилежному від станції боці мосту. За ними назирці з гранатами і автоматом продирався «прикриваючий загін» — Вадим
В густому чагарнику глоду, спеціально насадженому поверх закладених мін з обох боків опори, Старовойтенко розшукав свої кінці.
Старанно розмотав ізоляцію з них, зачистив і прикріпив спочатку до одного заряду, потім, вичекавши зручну хвилину, проліз і до другого. Працюючи, сапери ніби і дихання своїх прикриваючих чули з найближчих лісових хащ на кручі-березі. Детонатори, принесені з собою, Старовойтенко приєднував з такою любов'ю господаря, що Телегін аж нервувати почав.
— Лизни на додачу! Як тещі догоджаєш...— шепотів. сам до себе, весь час дослухаючись, щоб не прогавити якогось сигналу своїх прикриваючих.
Двічі змінювалися вартові на мосту, щось бубоніли над головами в саперів. Лише на якусь мить завмирали сапери на час зміни вартових на мосту і знову в'язали свої пекельні вузли на з'єднаннях мін та запальних механізмів.
Десь гавкнув пес на комендантському дворі. В проваллях відгукнулося луною, неначе той пес озвався ось тут, майже над кручею за спинами саперів. Чути, на станцію прибув поїзд з двома паровозами. Найкраще було б саперам відходити з-під мосту під шум поїзда.
Знов гримотнув поїзд на станції раз, удруге і рушив.
Вистрибнувши з кручі на скелю, зарослу колючим глодом, сапери подерлися навскоси від річки. На останньому виступі берегового каменя почули:
— Дай руку, сапере! — Шостопалько підтримав Старовойтенка за руку і допоміг видертися на скелю. Телегіна вже підбичовував Стась, вхопивши його просто за шинель.
Чорним проваллям маячила під ними річка, позаду чорніло мереживо мосту. Десь за два кілометри річка повертає ліворуч, до райцентру. Там височить і другий об'єкт саперів — шосейний міст. Але то вже на інший час. Телегін запевняє, що під тим мостом досить лише підв'язати на прольоті пару «сережок», і міст опиниться на дні річки.
— Та чорт з ними, з твоїми «сережками», давай скоріше.
Телегін увімкнув струм від батареї. Зір різонула світляна блискавка над глибоким руслом ріки. Як на долоні висвітлила черево річки, гостре, нависле каміння, чагарники глоду.
— Господи благослови!..— на повний голос вимовив Старовойтенко свій саперний жарт. Жахний, подвійний вибух, що струснув повітря й землю, поклав усіх в кущі. А в наступну мить вся група була вже на ногах і що є сили неслася геть у хащі лісові, подалі від місця вибуху. Позаду вже лущало гілля, падало каміння, грудки землі.
Перша операція партизанського загону «Кленовий лист» закінчилась успішно.
9
Минули перші півтора місяця перебування чотирьох піонерів та пораненого фашистського льотчика на безлюдному острові Юних ленінців. За цей час полонений трохи видужав, він уже підводився і міг цілими годинами висиджувати, чекаючи своїх рятівників, які наполегливо працювали на будівництві хати. Олег змайстрував
Льотчик чудово вивчив за цей час кожного з чотирьох своїх рятівників і не міг віддати комусь перевагу в ретельності пильнування та догляду. Хіба що Ваня Туляков, будучи трохи старший, найстрогіше поводився з полоненим. Та Горн і сам ні на мить не забував про своє становище полоненого, якого відходжують вороги, дотримуючись міжнародних правил ставлення до пораненого. Він пам'ятав тверду обіцянку рятівників, що після повороту на рідну землю вони здадуть його органам, яким належить у країні право порядкувати з полоненими. Про те, як хлопці спроможуться зробити це, перебуваючи на острові і не маючи будь-якої перспективи врятуватися з нього, полонений не думав. Обминав у думках і ту обставину, що ці четверо — лише хлопці. Він, доросла людина, досвідчений військовий льотчик, легко міг вийти з їх підлеглості. За інших обставин, напевне, так би й повівся Горн, але по відношенню до своїх рятівників льотчик не хотів цього робити. Голодні, закинуті нещасною долею та злою волею його ж співвітчизників, радянські діти не залишили його вмирати. Від свого рота відривали ту рибину чи горіх, возилися з перев'язками, переносили пораненого з місця на місце, рятуючи йому життя. Для чого? За віщо? Урятувати на лихо собі вбивцю?
Аж заплющив очі від таких дошкульних думок. Ні-і! Закони життя на тому збісілому континенті, тваринні закони він мусить забути тут. Забути і не згадувати.
Він гаразд пам'ятає їхню обіцянку перевиховати його, «людиною зробити». А це звучало вже якоюсь перспективою! На цих гострих думках і застали його хлопці. Прибігли веселі, захекані після наполегливої праці на будівництві хати.
— О! Болящий наш кацо вже і без лікарського дозволу встає,— вигукнув Юра, перший доскочивши до куреня.
— Пусть прощайт мінє товаріщ дежурний. Я уже сібе могу ходіл,— цілком серйозно мовив поранений.
— Чудово! Це полегшить і наш клопіт, гер Горн,— сказав Ваня.
— Не нада гер! Хочу... ім'я! Товаріщ.
— О ні, це треба заслужить! Як, хлопці, дозволимо полоненому звати нас на ім'я? — запитав Ваня.
— А по-моєму... Як відповідальний за полоненого,— розмірковуючи почав Олег,— я б дозволив.., Звичайно, в тому разі, коли він щиро...
— Я син шахтен работнік єсть, отец пролетаріат. Моя служба — воєнські дисциплін... Но я шахтен работнік син. Рур...
— То що ж, друзі, дозволимо? Аж почервонів чоловік...
— Може, з нещирості?
— Та дозволимо, один чорт. Чи ти знаєш, коли йому можна повірити, а коли ні? — першим згодився Роман.
— Усе одно дозволяти доведеться. А може, й дійсно він... щиро! Я — за! — підтримав Олег.
— І я!
— Це не означає повної амністії,— звернувся Ваня до полоненого.
— Я вооль, генозе, товаріщ! Амністія біль уже. Ві жізен мне далі, ето єсть колосальні амністія! А суд... суд я сам сібе уже виносіл. Я не фашист. Я немецкі льотчік. А рускі польшефік... сам пріду ему на суд. Прошу веріте міне... За Гітлер воєвать уже нет, нікагда! Умірайт готов, но не за Гітлер,— і сам злякався таких гарячих своїх запевнень.