Колиска на орбіті
Шрифт:
Чарівна Бестія заплескала в долоні й вигукнула:
— Тепер ви повинні битись на дуелі!
— Атож, міс, — сказав Філософ, не змінюючи пози. — Саме тому я його і вдарив.
Гусячий жир повільно скапував з елегантної жилетки, але вираз його обличчя й постава свідчили про те, що сам він вважає себе одягненим бездоганно.
— Треба було кинути рукавичку, — зауважив Звичайний Юнак.
— У мене немає рукавичок, сер, — чесно зізнався Філософ, хоч це й так було ясно.
— Але ж це жахлива помилка, — наполягав Звичайний Юнак.
Вусатий Злодій відкинув поли піджака й витяг із задніх кишень штанів два пістолети.
— Я завжди ношу їх при собі, — сказав він з масною усмішкою. — Про всяк отакий випадок.
Ми повинні якимось чином розрядити атмосферу, подумав Лодж. Це необхідно припинити. Так не може тривати далі. Це вже виходить за всякі рамки.
Він примусив Сільського Дженджика промовити:
— Я тобі ось що скажу. Не до дуті мені ці пустощі зі зброєю. Можна випадково когось підстрелити.
— Від дуелі тобі не відкараскатися, — заявив кровожерливий Злодій, тримаючи обидва пістолети в одній руці, а другою підкручуючи вуса.
— Він має право вибирати зброю, — зауважив Звичайний Юнак. — Як покривджений…
Чарівна Бестія перестала плескати в долоні.
— Не втручайся не в свої справи, — заверещала вона. — Мамин синок. Та ти просто не хочеш, щоб вони бились.
Злодій вклонився.
— Право вибирати зброю належить Дженджикові, — оголосив він.
— Сміх та й годі! — проспівав Представник Неземної Дружньої Цивілізації. — До чого ж усі люди кумедні.
З-за дерева виткнулася голова Інопланетного Чудовиська.
— Облиште їх, — проревло воно своїм огидним акцентом. — Коли їм заманулося битись, нехай б’ються. — Засунувши у пащу кінчик хвоста, воно згорнулося колесом і покотилося. З шаленою швидкістю воно промчало кругом ставка, не перестаючи бубоніти: — Нехай б’ються, нехай б’ються, нехай б’ються… — І знову швиденько сховалося за дерево.
— Мені здавалося, що це пікнік, — жалібно промовила Безпорадна Сирітка.
Ми всі так вважали, подумки відзначив Лодж.
Хоча ще до початку вистави можна було заприсягнути, що пікнік довго не протримається.
— Виберіть зброю, будь ласка, — надміру ввічливо звернувся Злодій до Дженджика. — Пістолети, ножі, мечі, бойові сокири…
Що-небудь смішне, подумав Лодж. Треба запропонувати щось безглузде. І він примусив Дженджика вимовити:
— Вила. На відстані трьох кроків.
На екран, мугикаючи застольну пісню, випурхнула Юна Красуня. Вона була надміру збуджена.
Та, побачивши Філософа, з чиєї жилетки скапував жир, Злодія, що стискав у кожній руці по пістолету, Чарівну Бестію, що видзвонювала діамантовим намистом, вона вклякла на місці й запитала:
— Що тут відбувається?
Бідний Філософ нарешті розслабився й самовдоволено потер руки.
— Як чудово! — радісно вигукнув він, обдаровуючи всіх своєю прихильністю. — Нарешті ми зібралися всі, дев’ятеро…
Еліс Пейдж, що була в залі, підскочила, схопилася руками за голову, стисла долонями скроні й, замружившись, істерично скрикнула…
На екрані було не вісім, а дев’ять героїв. Герой Генрі Гріфіса грав у Виставі нарівні з усіма.
— Ви з’їхали з глузду, Бейярде, — сказав Форестер. — Коли людина померла, значить вона мертва. Я не наважусь стверджувати, що зі смертю її існування припиняється повністю, але, коли після смерті людина все ж таки продовжує існувати, то вже в іншій площині, в іншому стані, в іншому вимірі. Нехай теологи чи спірітуалісти вдаються до якої завгодно термінології, відповідь на це запитання у всіх однакова.
Лодж кивнув головою на знак згоди.
— Я хапався за соломинку. Намагався вивірити всі можливі варіанти. Я знаю, що Генрі помер. Знаю, що мертвий лишається мертвим. Проте ви повинні погодитись, що це природно, коли з’являються подібні думки. Чому скрикнула Еліс? Не тому, що на екрані було дев’ять героїв. її налякало інше — яким чином на екрані з’явилось дев’ять героїв. Нам нелегко позбутися забобонів — надто вони живучі.
— Не тільки Еліс, — відповів йому Форестер, — усі інші злякалися так само. Якщо ми зараз не візьмемо справи у свої руки, неминуче станеться вибух. Адже коли це трапилось, вони вже були в стані надзвичайного нервового напруження — тут і сумніви в доцільності дослідницької праці, різноманітні конфлікти й чвари, неминучі в умовах, коли дев’ятеро людей протягом довгих місяців живуть і працюють пліч-о-пліч, а на додачу ще й невроз типу клаустрофобії. [6] І все це з кожним днем зростало й загострювалось. Я спостерігав цей руйнівний процес, затамувавши подих.
6
Клаустрофобія — хворобливий страх перебувати в замкненому приміщенні.
— Припустімо, що серед нас знайшовся жартун, який замінив Генрі, — промовив Лодж. — Що ви скажете на це? Може, хтось із них керує не тільки своїм героєм, а й героєм Генрі так само.
— Людина неспроможна керувати більш ніж одним героєм, — заперечив Форестер.
— Але ж випустив хтось у ставок кита.
— Так. Але кит швидко зник. Стрибнув раз чи два і його не стало. Тому, хто створив кита, було не до снаги протримати його на екрані довше.
— Декорації й реквізит ми вигадуємо гуртом. Чому ж тоді ніхто не зможе непомітно для інших ухилитись від оформлення Вистави і сконцентрувати всі свої думки на двох героях?
На обличчі Форестера відбився сумнів.
— Мабуть, у принципі, це можливо. Але тоді другий герой майже напевне вийшов би дефектним. Вам, часом, не здалося, ніби хтось із них поводиться трохи дивно?
— Не те щоб дивно, — відповів Лодж, — але Інопланетне Чудовисько ховалось…
— Інопланетне Чудовисько не було героєм Генрі.
— Звідки у вас така певність?
— Генрі не був людиною такого типу, щоб створити Інопланетне Чудовисько.
— Так, припустімо. Хто ж тоді герой Генрі?