Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
Таким я побачив Місто Сосен вперше. Коли я його бачив востаннє, воно було купою руїн, а сьогодні ті руїни, напевно, слугують притулком лише кажанам та шакалам.
Вибравшись із ущелини, ми їхали ще близько милі долиною, де кожен клаптик був оброблений і засаджений маїсом, агавою та іншими рослинами, поки не опинилися перед одними з чотирьох воріт міста. На вулиці я побачив, що всі дахи будинків обабіч заповнені юрмиськом. Діти і жінки обсипали нас квітами і кричали:
— Привіт тобі, Отомі, принцесо отомі!
Нарешті ми досягли центрального майдану. Здавалося, тут зібралося все чоловіче населення гір. Воїни зустріли Отомі такими оглушливими криками, що, здавалося, від них обрушаться скелі. Мене теж вітали, торкаючись правою рукою до землі, а потім піднімаючи її до лоба,
Так ми просувалися крізь лемент юрми, оточені сотнями воїнів. Воїни розчищали нам шлях, поки ми не опинилися в палаці. Тільки тут у дивній кімнаті із зображеними на стінах вишкіреними демонами ми змогли, нарешті, відпочити.
Наступного дня у великий зал палацу на раду вождів і старійшин племен отомі зійшлося близько ста людей. Я з’явився перед ними в одежі знатного ацтека з найвищого роду. Разом зі мною ввійшла Отомі. У своїх пишних шатах вона була того дня дивовижно гарна.
Члени ради підвелися, вітаючи нас. Отомі попрохала всіх сісти і заговорила:
— Слухайте мене, вожді і воєначальники народу моєї матері! З вами говорю я, остання з роду ваших великих правителів, дочка Монтесуми, імператора Анауаку, нині мертвого, але вічно живого в Житлі Сонця. Ось мій чоловік, теуль! Я була віддана йому за дружину, коли в нього втілився дух бога Тескатліпоки, і знову вийшла за нього заміж за нашим земним звичаєм, коли він неушкодженим зійшов з жертовного вівтаря і приєднався до нашого народу, щоб допомагати нам у битвах з ворогом. Така була воля небес і моїх царствених братів. Знайте, вожді і воєначальники, — чоловік мій не з наших людей і не зовсім з племені теулів, з якими ми воюємо. Він з роду справжніх дітей Кецалькоатля, що мешкають на берегах північних морів. Діти Кецалькоатля — вороги теулів, а тому і мій повелитель ворогує з ними. Ви вже, звичайно, чули, що він перший дізнався про втечу непроханих прибульців і був першим воїном у ніч помсти.
Вожді і воєначальники великого і стародавнього народу отомі! Я, ваша принцеса, прибула до вас разом з моїм чоловіком з волі Куїтлауака, мого і вашого імператора. Він доручив мені говорити з вами про справу. Наш імператор чув, і я теж із прикрістю дізналася, що багато воїнів нашого племені прилучилися до тласкаланців, пов’язані підлою змовою з теулями, ворогами ацтеків. Зараз білі люди розбиті і вигнані, але вони вже відчули смак золота, вони знову повернуться, як повертаються бджоли до недопитої квітки. Одним теулям ніколи не здолати могутній Теночтітлан. Але що буде, коли разом з ними підуть тисячі і десятки тисяч воїнів нашої землі? Я знаю, в ці смутні часи, коли держави гинуть, коли небо повниться знаменнями і самі боги здаються безсилими, багато хто хоче скористатися смутою для своєї вигоди. Але прошу вас подумати про інше. Якщо ви допоможете теулям начепити ярмо на шию Теночтітлана, владики всіх міст, це ж саме ярмо ляже і на вашу шию. Жителі Анауаку будуть перебиті, міста зрівняні із землею, багатства розграбовані, а наші діти їстимуть рабський хліб і питимуть воду з долоні ворога. Вибирай же, народе отомі! За кого ти стоятимеш: за своїх колишніх ворогів, але людей близьких тобі по крові і за звичаями, чи за проклятих чужоземців? Але пам’ятайте: від вашого вибору і від вибору інших племен Анауаку залежить доля всієї нашої землі. Отомі замовкла. Схвальний шепіт пробіг по залу. На жаль, я безсилий передати весь запал її слів і тим більше не можу описати її благородство і красу. Скажу тільки, що слова Отомі проникли в суворі душі вождів. Багато хто з них зневажав ацтеків, вважаючи їх торгашами і селюками, здатними лише бабратися в твані своїх полів; багато хто протягом поколінь зводив з ними рахунки кровної помсти, але всі вони розуміли, що їхня принцеса мала рацію. Перемога теулів над Теночтітланом означала б перемогу над усіма містами Анауаку. І, знаючи це, вони не стали вагатися у виборі, хоча потім багато хто і відступився від свого слова в дні поразки, як це властиво людям.
— Отомі! — вигукнув глашатай ради, коли всі висловили своє рішення. — Отомі, ми вибрали! Твої слова переконали нас, принцесо! Ми підемо проти теулів разом з ацтеками і битимемося до останнього за нашу свободу!
— Тепер я бачу, що ви воістину мій народ, і я воістину ваша правителька, — відповіла Отомі. — Сподіваюся, ви ніколи не розкаєтеся в своєму виборі, брати мої, люди отомі!
Отже, ми отримали в Місті Сосен обіцянку виставити за першою вимогою Куїтлауака армію в двадцять тисяч воїнів, готових стояти на смерть.
Розділ XXVI
ІМПЕРАТОР КУАУТЕМОК
Завершивши переговори з народом отомі, ми вирушили в зворотний шлях і благополучно прибули до Теночтітлана. Ця справа зайняла у нас всього лише місяць, проте за такий короткий строк на багатостраждальне місто обрушилося нове нещастя: іспанці привезли з Європи страшні невідомі хвороби. Країну спустошувала віспа.
День у день гинули тисячі людей. Незнайомі з жахливою хворобою, індіанці намагалися лікувати нещасних, поливаючи тіла хворих холодною водою, але на другий день майже всі нещасні вмирали. Сотні трупів лежали на базарних площах, чекаючи поховання, смерть збирала жнива в усіх сім’ях. Жерці падали перед вівтарями, на яких приносили в жертви дітей, намагаючись вмилостивити богів. Віспа вразила навіть імператора Куїтлауака. Коли ми прибули в місто, він помирав, але, дізнавшись про наш приїзд, побажав нас бачити. Марно я благав Отомі не ходити до хворого; вона не знала страху.
— Що ти кажеш, любий? — із сміхом вигукнула вона. — Невже я повинна боятися того, чого ти не боїшся? Підемо разом і відзвітуємо про нашу поїздку. Якщо я захворію і помру, значить, така доля.
І ми пішли удвох.
Нас впустили до кімнати, де лежав Куїтлауак, уже покритий похоронною пеленою, немов небіжчик. Навколо нього в золотих чашах курилися пахощі. Коли ми ввійшли, хворий був у забутті, але невдовзі прийшов до тями.
— Добридень, племіннице, — хрипко промовив Куїтлауак з-під покриву. — Бачиш, справи погані. Дні мої дійшли кінця. Зараза теулів добиває тих, кого пощадив меч. Скоро моє місце займе інший владика, так само, як я зайняв місце твого батька, але я про це не шкодую, бо йому доведеться витримати всю славу і всю тяжкість останньої битви ацтеків. Говори, племіннице! Не марнуй часу. Що тобі відповіли твої отомі?
— Повелителю, — скромно сказала Отомі, не піднімаючи голови, — хай пощадить тебе ця хвороба, щоб ти правив нами довгі роки! Ми з моїм чоловіком теулем повернули під твої прапори значну частину племен отомі. Армія з двадцяти тисяч горян чекає твого наказу.
— Добру звістку принесла ти, дочко Монтесуми, і ти, біла людино! — прохрипів вмираючий володар. — Боги мудрі, вони не прийняли вас у жертву, коли ви лежали на вівтарі, а я був дурнем, коли хотів убити тебе, теулю. Але кажу вам усім: укріпіть ваші серця і, якщо доведеться померти, помріть із честю. Битва насувається… Мені вже не доведеться в ній брати участь… Хто знає, чим вона скінчиться?..
Якийсь час Куїтлауак лежав мовчки, потім раптом сів на ложі, відкинув смертну пелену, і заговорив, немов його осінив пророчий дар. На імператора моторошно був дивитися: так понівечила його хвороба.
— На жаль, я бачу вулиці Теночтітлана у вогні і в крові! — стогнав Куїтлауак. — Я бачу, як коні теулів ступають по сотнях трупів! Я бачу душу мого народу: голос її уривається, і на шиї у неї ланцюги. Діти розплачуються за гріхи батьків. Народ мій, який я вигодовував, як орел своїх пташенят, приречений на загибель. Земля розверзатиметься під ним, і безодня поглине його за всі наші лиходійства, а ті, хто залишаться, будуть рабами з покоління в покоління, поки помста не здійсниться!
Прохрипівши останні слова, Куїтлауак впав на подушки, і перш ніж переляканий знахар встиг підвести його голову, імператор Анауаку вже позбувся всіх земних страждань. Але останні його слова глибоко запали в серця тих, хто їх чув. Утім, крім нас, про них дізналася тільки одна людина — Куаутемок.
Але траур не міг тривати довго. Час не чекав. Необхідно було якнайскоріше вибрати нового імператора, щоб він постав на чолі армії і всього народу. Тому наступного дня після похоронів Куїтлауака скликали велику раду принців та інших знатних людей.