Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
Так я сидів у своїй в’язниці упродовж тривалого часу, і ніхто мене не турбував, за винятком індіанки, що прибирала кімнату і приносила їжу. Отож я тільки те й робив, що їв за трьох та спав, бо ніякі нещастя не могли втамувати мого апетиту або сну. Мені самому не вірилося, але до кінця тижня я не лише оклигав, але знову став сильний, як раніше.
У проміжках між сном і їжею я не відходив від вікна, сподіваючись хоча б здалеку побачити Отомі або Куаутемока. Але все було марно. Зате замість своїх друзів я побачив, нарешті, свого ворога. Якось увечері перед моєю в’язницею зупинився де Гарсіа. Мене він
Це сталося надвечір того дня, коли мене піддали тортурам.
Тим часом я помічав, що настрій солдатів поступово міняється. Вони перестали ставити на кін незліченні скарби, перестали навіть напиватися до нестями, і буйна веселість припинилася. Натомість іспанці весь час гуртувалися тепер невеликими купками, люто про щось сперечаючись. На великому майдані навпроти мого вікна зібрався цілий натовп солдатів. Сам Кортес у парадному одязі виїхав до них на білому коні. Здалеку я бачив, як деякі офіцери гнівно дорікали своєму начальнику, і солдати підтримували їх одностайними вигуками. Кортес щось довго говорив їм у відповідь, і, нарешті, всі мовчки розійшлися.
Наступного ранку до моєї в’язниці увійшло четверо солдатів і наказали мені йти слідом за ними.
Через п’ять хвилин я вже стояв перед Кортесом у його будинку. Поряд з ним сиділа Марина, а навколо — декілька найближчих соратників. Предводитель іспанців якийсь час дивився на мене мовчки, потім заговорив:
— Твоє ім’я Вінґфілд; ти наполовину іспанець, наполовину англієць. Ти висадився в гирлі річки Табаско, а звідти потрапив до Мехіко. Тут тебе примусили зображати ацтекського бога Тескатліпоку. Тобі вдалося врятуватися від смерті, коли ми захопили місто. Потім ти прилучився до ацтеків і взяв участь у кровопролитті “Ночі печалі”. Згодом ти став другом і радником Куаутемока, якому допомагав захищати місто. Відповідай, полонений, це правда?
— Правда, генерале, — відповів я.
— Гаразд. Тепер ти потрапив до нас у полон і тобі не врятуватися, бо ти зрадив свою віру і свою расу. Я не бажаю дослухатися до причин, що спонукали тебе вчинити цю зраду. Мені важливі факти! Ти убив багато іспанців і наших союзників, Вінґфілде, убив підло, зрадницьки, і для мене ти — просто вбивця! Тебе чекає смерть. Як зрадника і святотатця я засуджую тебе до повішення.
— Якщо так, говорити більше нема про що, — спокійно відповів я, хоча кров застигла в моїх жилах.
— Ні, є, — заперечив Кортес. — Незважаючи на всі твої злочини, я готовий подарувати тобі життя і свободу. Я готовий зробити більше — при першій же нагоді відправити тебе до Європи, а там, якщо Бог дозволить, ти, можливо, зумієш спокутувати вчинені тобою лиходійства. Але для цього ти маєш дотримати однієї умови. У. нас є свідчення, що ти брав участь у переховуванні золота Монтесуми, незаконно вкраденого у нас. Не заперечуй, ми знаємо, що це так, бо тебе бачили, коли ти сідав до човна зі скарбами. А зараз вибирай — або ти помреш ганебною смертю як зрадник, або відкриєш нам таємницю скарбів!
Якусь мить я вагався. Поступившись честю, я зберігав життя, свободу і надію повернутися на батьківщину, в противному разі на мене чекала жахлива смерть. Але я тут же пригадав свою клятву і подумав про те, що говоритиме про мене, живого або мертвого, Отомі, якщо я її порушу, і мої вагання скінчилися.
— Я нічого не знаю про ці скарби, генерале, — холодно промовив я. — Можете мене убити.
— Тобто ти Нічого не хочеш нам говорити, зраднику? Подумай! Якщо ти дав якусь клятву, Бог звільняє тебе від неї! Царства ацтеків більше немає, їхній імператор мій полонений, їхня столиця — купа руїн. Справжній Бог дав мені перемогу над проклятими ідолами! Золото ворога — моя законна здобич, і я повинен її одержати, щоб розплатитися з моїми доблесними товаришами, яким нічим поживитися серед руїн. Подумай ще раз!
— Я нічого не знаю про ці скарби, генерале.
— Пам’ять іноді зраджує людей. Ти помреш, зраднику, можеш у цьому не сумніватися. Але смерть не завжди приходить швидко. Є багато способів, про які ти, звичайно, чув, оскільки жив у Іспанії…
Кортес багатозначно подивився на мене і продовжував:
— Людина вмирає, і все-таки продовжує жити протягом довгих тижнів. Як це не сумно, мені доведеться вдатися до таких засобів, щоб оживити твою пам’ять — якщо вона ще спить, — перш ніж ти помреш.
— Я у вашій владі, генерале, — відповів я. — Ви весь час називаєте мене зрадником, але я не зрадник. Я підданий англійського короля, а не короля Іспанії. Сюди я прибув слідом за одним негідником, який щодо мене і моєї сім’ї вчинив страшний злочин, — це один із ваших соратників, де Гарсіа, або, як ви його називаєте, Сарседа. До ацтеків я приєднався, щоб знайти його, і ще з деяких причин. Ацтеки зазнали поразки, і тепер я ваш полонений. Але принаймні поводьтеся зі мною, як чесні воїни обходяться з переможеним супротивником. Я нічого не знаю про скарби. Убийте мене, та й квит.
— Як людина я, можливо, так і зробив би, але я не просто людина. Тут в Анауаку я представляю церкву! Ти прилучився до ідолопоклонників, ти спокійно дивився, як твої дикі друзі приносять у жертву і пожирають християн, твоїх братів. За одне це тебе треба приректи на вічні тортури, і так воно, поза сумнівом, і буде. Що стосується ідальго дона Сарседи, я його знаю тільки як хороброго товариша по зброї і не стану слухати про нього всілякі дурниці. Але якщо між вами і справді була якась давня ворожнеча, я тобі не заздрю, — тут в очах Кортеса промайнув злісний вогник, — бо я маю намір доручити тебе його клопотам. Востаннє повторюю: вибирай! Або ти скажеш, де заховані скарби, і здобудеш свободу, або будеш переданий дону Сарседі. А вже він знайде спосіб розв’язати тобі язика!
Дивна слабкість оволоділа мною, коли я зрозумів, що приречений на тортури і що катувати мене буде де Гарсіа. Знаючи його жорстоке серце, чи міг я розраховувати на поблажливість? Дзуськи!
Нарешті смертельний ворог потрапив йому до рук! Але все-таки почуття честі і воля заглушили мій страх, і я відповів:
— Генерале, я вже сказав, що нічого не знаю про ці скарби. Тепер можете мене катувати, і нехай Бог простить вашу жорстокість!
— Ах ти блюзніре! Як смієш ти вимовляти ім’я Боже, жалюгідний ідолопоклоннику і людоїде? Покликати сюди Сарседу!