Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми

Хаггард Генри Райдер

Я лежав на клятому чорному камені, і безжальне сонце пекло мої голі груди. Знизу долинав віддалений гул багатотисячного натовпу. І поки я лежав там, розіпнутий, здавалося, усе моє життя промайнуло перед очима. Я пригадав далеке дитинство, мою клятву, прощальний поцілунок і останні слова Лілі, пригадав, яке обличчя було у де Гарсіа, коли мене кинули в море, пригадав смерть Ізабелли де Сигуенса, і я востаннє подумав, чому служителі всіх богів такі жорстокі?!

Але знову почулися кроки, і я заплющив очі, чекаючи удару як звільнення. Проте спливла хвилина, потім друга, але нічого не сталося. Натомість мене раптом поставили на ноги, хоча я думав, що ноги вже мені більше ніколи не знадобляться, а потім довели до краю майданчика, бо сам іти я не міг. Тут мій жрець-кат, прокричавши натовпу біля підніжжя якісь слова, що примусили усіх зашуміти, як ліс від, пориву вітру, обійняв мене скривавленими руками і поцілував у чоло.

Тільки тепер

я помітив, що поряд зі мною стоїть касик, той, що захопив мене у полон — величний і незворушний, із загадковою усмішкою на обличчі.

Мені допомогли вмитися, знову одягли, ввели до святилища Кецалькоатля і поставили перед жахною статуєю цього божества. Поки жерці бурмотіли свої молитви, я стояв, не в змозі відірвати погляду від золотої чаші, в якій мало лежати моє серце. Потім, підтримуючи обабіч, мені допомогли спуститися сходами до підніжжя теокалі, де касик узяв мене за руку і повів крізь натовп. Я помітив, що тепер індіанці дивилися на мене із якоюсь побожністю. Першою людиною, що зустріла нас у будинку касика, була Марина, вона звернулася до мене з якимись ласкавими словами, але я їх не зрозумів. Мене відпустили в мою кімнату, і тут я провів решту дня, зовсім змучений пережитим. Воістину, я потрапив у лапи сатани!

Чи знаєте, як мені вдалося врятуватися від жертовного ножа? Мені допомогла Марина. Я припав їй до душі, і вона зглянулася над моєю страшною долею. Маючи жвавий розум, Марина придумала, як мені уникнути смерті.

Коли я вже йшов до жертовного каменя, вона звернулася до свого володаря касика і нагадала йому, що імператор Анауаку Монтесума, стурбований появою теулів, себто іспанців, як відомо, не раз висловлював бажання побачити одного з них. Марина сказала, що я, поза сумнівом, теуль, і Монтесума напевно розгнівається, якщо мене принесуть у жертву в цьому віддаленому місті, замість того, щоб спочатку показати йому, а вже потім — як він зволить. Касик визнав її слова слушними, але сказав, що вже пізно.

— О ні! — заперечила Марина. — Треба сказати їм ось що: вони хочуть принести теуля в жертву Кецалькоатлю, але ж Кецалькоатль сам був білошкірим [78] . Що, коли цей теуль — один із його дітей? Бог розгнівається, коли його сина принесуть у жертву. Але якщо навіть бог не розгнівається, то Монтесума напевно шаленітиме і помститься і тобі, і жерцям.

Вислухавши Марину, касик зрозумів, що вона таки має рацію, і поспішив піднятися на теокалі. Він прибув саме вчасно. Спочатку верховний жрець і чути нічого не хотів і кричав про святотатство, проте коли касик розтлумачив йому, в чому суть, жрець зміркував, що розумніше буде не накликати на себе гнів Монтесуми. Отак мене звільнили, відвели до святилища, а потім показали натовпу, і жрець оголосив, що бог визнав мене за одного з синів. Цим пояснюється та благоговійна шаноба, з якою відтепер дивилися на мене індіанці.

78

Кецалькоатль— бог ацтеків, який, за переказами, навчив індіанців Анауаку корисних ремесел і вмінь, а також політики і управління державою. Він був білошкірий і темноволосий. Полишивши Анауак, Кецалькоатль поплив від його берегів до казкової країни Тлапаллан на барці із зміїної шкіри, але перед відплиттям він обіцяв повернутися зі своїми численними дітьми. Ацтеки пам’ятали цю обіцянку, і коли з’явилися іспанці, вони сприйняли їх за дітей Кецалькоатля. Це вельми стало в нагоді іспанцям при завоюванні Анауаку. Можливо, Кецалькоатль існував насправді і був скандинавом. Натяки на відвідини вікінгами Америки можна знайти в сагах про Еріка Рудого і про Торфіна Карлсона. — Прим. авт.

Розділ XIV

ПОРЯТУНОК КУАУТЕМОКА

Після цього жахливого дня жителі Табаско ставилися до мене чудово і нікому й на думку не спадало, щоб принести теуля, як вони мене називали, в жертву своїм богам. Все змінилося, як за помахом чарівної палички. Тепер я був добре вдягнений, завжди ситий і міг розгулювати де завгодно, хоча й у супроводі воїнів, які у разі моєї втечі поплатилися б головою. Я дізнався, що до великого правителя Монтесуми було послано гінців зі звісткою про мій полон. Монтесума мав передати з ними свою волю. Але до Теночтітлана шлях був неблизький, і поки гінці повернулися/спливло чимало часу.

Щоб не нудитися без діла, я щодня старанно вивчав мову майя [79] , а також ацтеків. У цьому мені охоче допомагала Марина. Сама вона була родом не з Табаско, а з Пайналли, розташованої в південно-східній частині країни. Мати продала Марину торговцям, щоб уся спадщина дісталася іншій дитині, що народилася у неї від другого шлюбу, отже, через якийсь час вродлива дівчина опинилася у почті касика Табаско.

Окрім мов, я прагнув дізнатися і вивчити історію і звичаї цієї країни і навчитися читати химерну писемність, якою тут користувалися. Одночасно завдяки своїм знанням медицини я поступово завоював славу великого цілителя, так що жителі Табаско остаточно упевнилися в тому, буцімто я істинний син доброго бога Кецалькоатля. Але що більше я пізнавав цей народ, то менше я його розумів. Багато в чому індіанці стояли нарівні з відомими мені народами Європи. Вони були наймайстернішими ремісниками і будівниками. Небагато наших міст можуть похвалитися такою досконалою архітектурою і небагато країн — такими ж справедливими законами. Окрім того, цей народ терплячий і мужній. Але забобони підточували його зсередини, немов хробак, що руйнує серцевину здорового дерева. Самі по собі вірування індіанців мали навіть дещо спільне з християнською релігією, наприклад, обряд хрещення, проте до чого вони приводили на ділі — про це я вже згадував.

79

Майя— група споріднених мовою і стародавньою культурою індіанських племен, що населяли південну частину сучасної Мексики і прилеглі області. — Прим. перекл.

Але я часто й болісно роздумував: що зрештою гірше — приносити людей в жертву богам або катувати їх у підземеллях інквізиції і замуровувати живцем у стінах монастирів? Мабуть, останнє більш жорстоке.

За місяць, проведений у Табаско, я вивчив мову настільки, що вже міг розмовляти з Мариною. Ми стали друзями. Від Марини я отримав чимало відомостей про цю країну, а окрім того, вона наставляла мене, як триматися, щоб не вскочити в халепу. Натомість я розповів їй дещо про нашу релігію і про звичаї європейців. Саме ці знання допомогли їй згодом зробитися незамінною для іспанців і прийняти їхню віру і спосіб життя.

Так я прожив у будинку касика Табаско понад чотири місяці. Касик благоволив до мене і навіть запропонував мені взяти за дружину свою сестру, і був неабияк здивований, коли я якомога шанобливіше відхилив його пропозицію, адже дівчина була дуже вродлива. Попри все, зі мною продовжували поводитися прекрасно, і якби серце не вабило мене до далекої батьківщини і не обурювалося кривавими обрядами, що відбувалися на моїх очах майже щоденно, я б, напевно, цілком віддав його цьому доброму, майстерному і працелюбному народу.

Нарешті прибули посланці двору Монтесуми, що затрималися в дорозі через повінь на річках. Імператор так зацікавився звісткою про мене, що надіслав за мною свого рідного племінника принца Куаутемока, доручивши йому доставити мене в столицю під посиленою охороною.

Я ніколи не забуду нашої першої зустрічі з принцом, що став згодом моїм добрим другом і побратимом по зброї. Коли він прибув з ескортом в Табаско, я полював на околицях міста на оленів, вражаючи індіанців майстерною стрільбою з лука. Вони ж не знали, що я довго вправлявся ще на батьківщині, де двічі завойовував перший приз на місцевих змаганнях. Гонець перервав наше полювання, і ми поквапилися до міста, прихопивши з собою впольовану здобич. Наблизившись до будинку касика, я побачив, що весь двір заповнений пишно вдягненими воїнами. З-поміж них особливо виділявся один індіанець. Він був молодий, дуже високий і плечистий, досить вродливий. Його орлиний погляд був сповнений величі. Тіло вождя прикривав золотий панцир, на плечі був накинутий плащ із барвистих пер, майстерно підібраних в різнокольорові смуги. Голову прикрашав золотий шолом, увінчаний царським символом орла, що роздирає золоту змію, інкрустовану коштовним камінням. На руках вище ліктів і на ногах під колінами він мав золоті обручі з самоцвітами, а в руці у нього був довгий спис із мідним наконечником.

Побіля нього товпилося багато інших знатних воїнів, виряджених не менш пишно, з тією лише різницею, що замість золотого панцира вони носили бавовняний — ескаупіль [80] , а шоломи їх замість царського символу прикрашали пучки довгих пер, що скріпляли пряжки з камінням. Так з’явився переді мною принц Куаутемок, племінник Монтесуми, а пізніше — останній імператор Анауаку.

Побачивши принца, я вітав його за звичаєм індіанців, — торкнувся правицею землі, а потім підніс її до лоба. Куаутемок пильно роздивлявся мене якийсь час — я стояв перед ним у простому мисливському одязі з луком в руках, — потім посміхнувся відкритою дружньою усмішкою і сказав:

80

Ескаупіль— ацтекський панцир, або куртка з бавовни, спеціально вимоченої в розсолі. Після такої обробки вона ставала жорсткою і надійно захищала тіло від стріл і ударів списів. — Прим, перекл.