Королеви не мають ніг
Шрифт:
Валерій Шевчук
Частина перша
СИН АЛХІМІКА
Загорнений у білу перинку, перев’язану синім сповивачем, викупаний у теплому купелі, Петр, новонароджений син празького алхіміка, пана Янека Куканя із Кукані, безтурботно спав під боком у своєї матері, яка лежала в ліжку на відстані руки від його колиски; вперше в житті він спав як істота самостійна, відокремлена від її тіла; і можна гадати, що сон його був без видінь, бо немовля, яке народилося того дня невдовзі після полудня, поза всяким сумнівом, не знало іще жодного обличчя, жодної особи, жодного предмета і пейзажу, без яких сни не можуть обходитися. Ніч була чорна, як сажа, й повна лихих знамень, але водночас і знамень добрих; а що знамення ці, добрі й лихі, взаємно врівноважувалися, то ми можемо лише сказати, що це була найзвичайнісінька ніч кінця квітня.
Поверхом нижче під ліжницею породіллі в своїй майстерні, де диявольськи смерділо аміаком і захололим димом, пан Янек Кукань із Кукані, чоловік шляхетний і роздумливий, саме переживав неймовірно хвилюючі миті, бо, за всіма ознаками, він наближався до завершення своєї Великої справи, тобто до створення Каменя філософів, який називався ще Королевою матерії, Великим магістеріумом, Великим еліксиром або Перлою досконалості, — чудодійної речовини, здатної обертати звичайні метали на метали коштовні.
Сидячи перед хитромудрою, хоч і навряд чи придатною для щоденних потреб пічкою, названою «атанор», мерзлякувато закутавшись у чорний оксамитовий халат, що сягав йому аж до п’ят, пан Янек час від часу роздував невеликим шкіряним міхом слабкий вогонь з деревного вугілля; таким чином він підтримував необхідну температуру в череп’яній мисці з піском, з якої стриміла герметично запаяна колба, так зване Філософське яйце, і водночас не спускав з її коштовного вмісту — золотаво—жовтої рідини з червонястим відтінком — своїх стомлених очей, гостроту зору яких посилювало криво нап’яте на ніс пенсне в дерев’яній оправі.
Цей червонястий відтінок, ніжний, майже не помітний, як світанок, що несміливо народжується снігового ранку, й викликав в алхіміка велику радість, яка межувала з подивом і невірою, бо це означало, що матерія, котру він творив уже шість з половиною років (та ще півроку зігрівав її в пісковій ванні), наближається до останньої з п’ятьох стадій свого визрівання. Перша стадія, яка називалася Caput corvi, або Вороняча голова, відзначається чорним забарвленням. Після тривалого нагрівання Вороняча голова сивіє, що свідчить про перехід у другу стадію, яка називається Одіж Покутника, або, скорочено, просто Покутник. Коли ж Покутник побіліє, настає третя стадія — Білий лебідь; після тривалого пропікання Білий лебідь жовтіє, що свідчить про настання четвертої стадії, наділеної зневажливою назвою Волова жовч, або Лев’ячий зуб, поки, нарешті, якщо все йде гаразд, набуває чудового відтінку Каменя філософів, Lapis philosophorum, і речовина стає сліпуче ясною, з перловим полиском, м’якою, наче віск, але здатною вибухати у вогні.
Алхіміків дім стояв на західній околиці нашої королівської столиці, недалеко від міських валів, у новому кварталі, заселеному здебільшого придворними й крайовими урядниками середнього копила. Його похмура майстерня мала тільки одне вікно, вузьке, мов стрільниця; прикрашало її зображення змії, яка кусає себе за хвіст і облямовує своїм тілом грецький напис, що містив основну ідею алхіміків усіх часів: «Усе походить з одного»; таке саме зображення, відтворене на емалі, й з таким самим написом пан Янек носив на персні з печаткою, якого він ніколи не знімав.
Саме приміщення було невелике, але надзвичайно багате вмістом, бо, крім «атанора», тут стояло ще п’ять різних пічок найфантастичніших форм, тепер погашених; найбільша з них, для плавлення металів, була розчинена; непролазні хащі різних стояків і дивовижних триніг, скриньок і табуретів, захаращених слоїками, і ступками, і книгами, очевидно, вченими, і бляшанками, і плавильними тиглями; найзначнішою серед них була величезна реторта, закріплена в мідяному кільці; над усім цим панував піл, куди вилазили по драбині і який підпирали два стовпці, обвішані ковшами різних форм і розмірів, щипцями та вагами. На полу, закутавшись в облізле ведмеже хутро й заснувши сном праведника, лежав famulus frater [1] пана Янека, Августин, чоловік учений, котрий, окрім усього іншого, знав ще й мову, якою розумілися Адам з Свою в раю.
1
прислужливий брат (латин.)
Посеред усього цього фантастичного безладдя, на прегарному єдвабному килимку, для замовців вищого гатунку стояло дороге крісло з різьбленими бильцями, обтягнуте позолоченою шкірою. Контраст між рідкісною меблею і непролазними хащами мотлоху, в центрі яких це крісло було поміщено, справляв враження, що цей неймовірний хаос у майстерні алхіміка не конче потрібний, а до певної міри навіть навмисний, щоб уразити уяву простачків, які можуть сюди завітати, і впевнити їх у думці, що алхімік — чорнокнижник; і значною мірою це й справді було так, бо пан Янек не був настільки заможний, щоб міг увесь час віддаватися праці над Великим філософічним творінням — йому доводилося заробляти на хліб усілякими способами. Досі найбільшим його успіхом був так званий Смарагдовий еліксир, який він приготував за давніми халдейськими рецептами і з допомогою якого його величність імператор свого часу позбувся відомої, вельми делікатної недуги; еліксир приніс панові Янеку герб — срібне гніздо квочки на золотій курячій ніжці на чорному тлі — і дворянський титул. На жаль, імператор, себелюб і дріб’язкова людина, зберіг за собою право користуватись цим еліксиром і пригрозив панові Янеку, що коли той відкриє таємницю ліків, він поведеться з ним більше ніж жорстоко — дасть вказівку канцелярії Святої інквізиції поцікавитись його діяльністю, що для алхіміка практично означало б катівню і смерть на вогнищі. А що з самого дворянського титулу не проживеш, то пан Янек Кукань із Кукані змушений був інколи блукати й слизькими та негідними його амбіції стежками — готувати примочки для виведення веснянок та бридких кущиків волосся, що мало добрий збут при дворі, і кит для горщиків, який у нього купували мандрівні ремісники, давати поради добрягам, котрі приходили до нього, як до чарівника, щоб він поворожив їм на скляній кулі або на долоні чи закреслив у календарі дні, коли їм щаститиме, і купували ліки проти моровиці, пристріту, зачаття, бородавок і невезіння в картах. Відвідували його й майбутні породіллі, щоб він сказав їм, хто в них буде, — з цією метою він користувався гранованим кришталем: підвішений на нитці над лоном жінки, кришталь повертався праворуч, якщо мав народитися хлопчик, і ліворуч, якщо мала народитися дівчинка; зверталися до нього й власники садиб, щоб він з допомогою вербового прутика відшукав їм воду.
Та тепер, коли в його щільно запаяній колбі визрівала квітка Філософічного золота, яка сповіщала про себе давно очікуваною червоною барвою, надходив край цим неприємним і принизливим мукам і, навпаки, наближався час, коли, як мовилось в одній англійській комедії тих часів, [2] пана Янека обмахуватимуть страусовими перами, десятьма в одному віялі, й подаватимуть йому всякі їства на агатових тарелях, оздоблених золотом, смарагдами, сапфірами та рубінами.
2
Маеться на увазі відома комедія «Алхімік», яка належала перу Бена Джонса (1572–1637), сучасника Шекспіра
Як легко здогадатися, час Петрового приходу на світ припадає на той 15** рік, чи на 15**, чи навіть на 15**, коли, якщо нас не зраджує пам’ять, француз ішов війною проти іспанця, який, наскільки ми можемо розібратись у цій колотнечі, воював також проти турків, а ті, в свою чергу, — проти угрів, що вже недалеко від нашої землі, отож від цього в нас панували і страх, і лемент, тим часом як італієць був на ножах з французом, який боронився від англійця, а поляк бився з татарином, німець гострив зуби на датчанина, до того ж католики знищували протестантів, а протестанти — католиків; коли морові пошесті змінювалися епідеміями віспи, й Коли земля тріскалася від спеки, й коли її заливали тривалі дощі та повені, а люди стогнали під тягарем дедалі сутужніших податків, і всі в один голос запевняли, що такого лихого століття не було ще за всю історію, а того, що випало на долю тодішнього покоління, не звідав ще ніхто в світі.
Та це тільки так, між іншим, бо пан Янек Кукань із Кукані по—філософському нехтував загальною суєтністю й був далекий від чвар, і скнарості, і потерпань, і заздрості, і всією силою свого незвичайного розуму зосередився на Великому творінні. Як уже мовилося вище, це Велике творіння входило в свою завершальну стадію, але ще важко було сказати, як довго ця остання стадія триватиме — може, день, а може, тиждень, місяць або місяці; вчені книги, в яких розповідалося про пошуки Каменя філософів, у цьому пункті, так само як і в безлічі інших, дуже неодностайні й туманні і сходяться тільки в одному: в цій завершальній фазі визрівання Каменеві філософів треба приділяти особливо пильну увагу. Тож панові Янекові не залишалося нічого іншого, як пильнувати, підтримувати в пічці вогонь, вірити, уповати й надіятись.