Корпорація ідіотів
Шрифт:
Iгорко починає говорити голосом футбольного коментатора: "Степан вирушає на полювання, тримає фотоапарат напоготовi. Повiї помiчають Степана, вони обертаються, Степан думає, що це вони позують, i налаштовує на них фотоапарат, i тут несподiвано вiн отримує по головi крихiтною сумочкою. Го-о-о-о-ол!!! Степан бiжить вулицями Берна, за ним бiжать, нестримно наближаючись, швейцарськi повiї, як фурiї та гарпiї на картинах великих митцiв, волосся їхнє скуйовджене, очi блищать, штучнi нiгтi чекають на жертву, ось їм удається наблизитись, але Степан пришвидшує свiй бiг. А от вiн гепається, послизнувшись на винятково чистому асфальтi, i тодi сумочки вiдходжують його по головi".
Уранцi
– питаюся в будильника.
– Ти вже стiльки в мене мешкаєш, що мiг би й сам без моєї допомоги заводитися". Я дивлюся на свої руки. "А ви взагалi - зрадники, як можна забути такi простi речi - не розумiю". З цими словами поринаю в сон.
vii)
Коли я виходив з убиральнi, то наштовхнувся на Iгорка в трусах. "Воруши батонами, - не вельми люб'язно промовив вiн до мене.
– Не сам удома". Вранцi сперечатися менi не хотiлося, втiм, який це був ранок? Майже дванадцята година. День. "Збирайся хутчiш", - намагається перекричати зливний бачок Iгорко. Я збираюся. "В тебе праска є?" Я кажу, що мусить бути в шафi, Iгорко вiдкриває шафу й випускає Мартiнi. "О! Хто тебе сюди запхнув?" - питається Iгорко в Мартiнi. Але той уже подався до кухнi полювати на харчi, залишенi на столi, але там нiчого немає, це я розумiю з його ображеного нявчання. Я вiдчуваю голод.
"Будемо жерти на роботi, що там iще робити? Поїхали", - Iгорко дуже поквапливий. I злий. "Ти чого такий лютий?" - запитую. Вiн всiдається в машину. "Я коли попиячу добряче, то на ранок завжди такий. Ти на мене не зважай. Не варто". О'кей. Не буду на нього звертати уваги, в машинi ми так само мовчимо, як учора, i менi здається, що ми їдемо до мене, i що я ще не чув усiх цих примарних iсторiй про своїх колег.
На секретарському столi лежить купка паперiв iз притороченими маленькими клаптиками з однаковим написом: "С. В. Коваленку. До виконання.
С. В. Коваленку. До вiдома. С. В. Коваленку. Тримати на контролi." та вiзерунчастим пiдписом. Секретарки немає. (Секретарки Немає - сiм). Я лiзу в її шухляду й миттєво знаходжу коробку
з чаєм у пакетиках. Добре. Електричний чайник також є.
Навiть iз водою, не треба пертися до вбиральнi. Чудово. Я натискаю кнопку й чекаю, завмерши в кутку з чорною чашкою в руках. Я спецiально обрав чорну, щоб не думати, що вона брудна. Чорна i є чорна.
Чай. Мiй органiзм дуже хоче пити. Я роблю ковток i випльовую все на килим. Тому що нiколи не пив чай iз присмаком ковбаси. Це рiдкiсна гидота, ох, i смаки в моєї сучки-секретарки. Я принюхуюся - ковбаса. Я роблю контрольний ковток - i знову все випльовую на пiдлогу. Тiєї самої митi пiсля одноразового постукування у дверi до приймальнi заходить суб'єкт, який тримає папери бiля серця. Вiн представляється: "Едик, помiчник Валерiя Леонiдовича", протягує
"Дуже приємно, - кажу я, беру папери.
– Це ж менi?" I показую йому на стiлець. Але вiн пiдходить до чайника, принюхується: "Це Христина вчора ввечерi варила, мабуть, сосиски. А може, й пельменi. Вона зустрiчається з охоронцем. Миколою. Таким чорненьким, знаєте? Пiдгодовує хлопця", - каже вiн i тiльки тодi сiдає. "Христина?" - цiкавлюсь я. "Так, Христина. Ваша секретарка". Мене зараз знудить вiд моєї секретарки, вiд Христини, вiд пельменної води, в якiй я намагався заварити Христинин чай, та чорненького Христининого голодного охоронця Миколи. "Вам краще пiти до буфету. А їй скажiть, що настукаєте дядi, якщо вона не вимиє чайника". "Дуже цiнна порада", - риплю зубами я. "Прошу", - чемно вiдповiдає вiн.
Я роздивляюся папери. У прозорiй тецi - сторiнок десять тексту, на маленькому папiрцi надряпано: "Напишiть письмово переклад англiйською. Термiново". Текст називається: "Україна - проблеми орiєнтацiї". Я думаю, що коли вже в країни проблеми з орiєнтацiєю, то що вже казати про її громадян? "Напишiть письмово". Це ж треба так висловлюватися. Усно я тобi напишу, ага. В iншiй тецi - один аркуш. На ньому олiвцем написано таке: "Iноземнi iнвестицiї - проблеми, перспективи, щось таке та ще щось таке". На клаптику синього кольору червона ручка вивела: "С. Коваленко, I. Маляр, В. Крига, С. Богданець. Пiдготувати доповiдь. Доповiсти". "Доповiдь доповiсти". Ай лав Валерiй Леонiдович.
Дзвоник. "Станiслав Владиславович? О третiй нарада у Василя Васильовича. Щодо iнвестицiй. Як пройшло в мiнiстерствi?" Це - Варвара. Я кажу, що в мiнiстерствi було, як завжди. Балаканина. Так мене навчив вiдповiдати Iгорко, поки нас вiз лiфт. "Зрозумiло". Вона поклала слухавку. Мабуть, треба рапортувати рапорт. А на нарадi - радити. Я набираю номер Iгорка, вiдповiдає його секретарка. "А де Iгор?" - питаю я. "Ви телефонуєте в обiдню перерву", - каже ця сволота й кидає слухавку. Принаймнi вона на мiсцi. Iгорева секретарка.
В буфетi я щасливо знаходжу вiльний стiл. Поруч зi мною сидять фарбованi дiвчатка. Симпатичнi, з короткими стильними зачiсками. Схожi на солiстiв росiйської поп-групи "Смеш". Я сьорбаю грибну юшку. Смачно. Дiвчатка розмовляли розмови. Тьху. Здається, я заразився вiд Валерика. Але менi бракувало часу, щоб замислитися над цим, бо я почув, про що говорять дiвчиська.
– Радик твiй - рiдкiсний козел.
– Вони всi козли, не треба його вiдокремлювати, люба.
– Ясна рiч, всi. Але є рiдкiснi козли, типу як iз Червоної книги, тiльки навпаки. Так оце - твiй Радик.
– А чому це вiн мiй, га? Вiн - твiй. Це ти нас познайомила, забулася? Ти ж його знала ранiше, i що, не думала тодi, що вiн козел?
Чи ти знала, що вiн козел i навмисно менi його пiдсунула? Знаєш, якщо це правда, то виходить якось не по-дружньому, Таню.
Iз цим я погоджувався на всi сто.
– А чого це ти обурюєшся? З хворої голови на здорову. Вiн - твiй. Тому що ти з ним спиш. А я його просто знала. А коли чоловiка просто знаєш, а не спиш iз ним, то можеш i не знати, що вiн - козел. Коли ти з чоловiком не спиш, вiн - абсолютно iнший. Узагалi буває, що наче й зовсiм не козел.
– Ти сама второпала, що кажеш? У мене питаннячко, до речi, намалювалося. Люба, а чому ти з ним не спала? Ти пiдозрювала, що вiн козел? От скажи менi зараз, сидячи тут, коли ти п'єш зелений чай за мiй рахунок, скажи, ну ж бо, давай-давай.