Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
— Так. — Тепер у голосі чоловіка вчувалася нотка роздратування. Це якось трохи заспокоїло О'Мейру. — Тільки не тягніть із цим більше, ніж треба. Бо час спливає, і…
— Подіям властиво траплятися, ага, я в курсі.
— Подіям властиво траплятися, — погодився чоловік у синьому костюмі. — Так.
— У вас у гаманці є яка-небудь фотографія?
Пауза. Потім:
— Знімок, на якому моя мати стоїть перед Емпайр-Стейт-Білдінг. На звороті написано: «Чудовий день і чудовий краєвид. З любов'ю, мама».
Диліван старанно занотовував усе у блокноті, потім рвучко його закрив.
— Добре.
Роланд кивнув, хоча якоюсь частиною свого єства усвідомлював, що повний доступ до спогадів і знань Джека Морта про цей світ нізащо не допоможе йому відтворити Мортовий підпис, поки сам його господар непритомний.
— Розкажіть нам, що сталося.
— Я зайшов купити патрони для свого брата. У нього револьвер «Вінчестер» сорок п'ятого калібру. Той чоловік спитав, чи я маю дозвіл на носіння зброї. Я відповів: «Звісно, маю». Він попросив показати.
Пауза.
— Я дістав гаманець. Показав йому дозвіл. Тільки коли я розвернув гаманець, щоби показати, він, напевне, побачив, що там повно… — Невеличка пауза. — …двадцяток. Я податковий бухгалтер. У мене є клієнт, Дорфман, який щойно добився незначного відшкодування податків після тривалого… — Пауза. — …судового процесу. Сума там невелика, всього вісімсот доларів, але цей Дорфман… — Пауза, — …найбільший гандон з усіх, із ким ми маємо справу. — Пауза. — Вибачте за каламбур.
Прокрутивши останні кілька слів чоловіка в голові, О'Мейра нарешті зрозумів. Найбільший гандон з усіх, з ким ми маємо справу. Непогано. Він розсміявся. Думки про роботів і машини, що грають у хрестики-нолики, миттю вивітрилися йому з голови. Чувак справжній, нормальний, просто він засмучений і намагається це приховати, залишаючись спокійним.
— Та байдуже. Дорфман хотів отримати готівку. Наполягав на готівці.
— Гадаєте, Жирдяй Джонні накинув оком на бабки вашого клієнта, — сказав Дилівен. Вони з О'Мейрою вилізли з патрульної машини.
— Так ви називаєте чоловіка з тієї крамниці?
— О, часом ми його ще гірше називаємо, — відповів Дилівен. — Що сталося після того, як ви показали йому дозвіл, пане Морт?
— Він попросив піднести його ближче, аби роздивитися. Я дав йому гаманець, але на фотографію він не дивився, а просто кинув його на підлогу. Я спитав, навіщо він це зробив. А він відповів, що це тупе питання. Потім я наказав повернути мій гаманець. Я розлютився.
— Ну, я думаю. — Хоча, судячи з обличчя чоловіка, позбавленого будь-якого виразу, Дилівен насправді подумав: «Навряд чи комусь могло б спасти на думку, що цей чоловік може розлютитися».
— Він розсміявся. Я почав обходити прилавок, аби забрати гаманець. І тоді він витяг револьвер.
Вони прямували до крамниці, але спинилися. Вигляд у поліцейських став радше схвильованим, ніж наляканим.
— Револьвер? — перепитав О'Мейра, аби впевнитись, чи правильно він розчув.
— Він був під прилавком, біля касового апарата, — сказав чоловік у синьому костюмі. Роланд згадав мить,
— У чому? — перепитав О'Мейра.
Цього разу настала довша пауза. Чоловік наморщив лоба.
— Я не знаю, як це точно назвати… це річ, в яку вставляється револьвер. І ніхто не зможе його витягти, якщо не знати, де натиснути…
— Пружинний затискач! — вигукнув Дилівен. — Бляха-муха! — Черговий обмін поглядами між напарниками. Жоден із них не хотів першим повідомляти цьому чоловікові неприємну новину про те, що Жирдяй Джонні, мабуть, уже вигріб усі гроші з гаманця, важко погупав своєю тушею до чорного входу і перекинув лопатник через стіну на задньому дворі… але револьвер на пружинному затискачі… це міняло справу. Звинуватити Жирдяя в пограбуванні можна, але приховування зброї — це принаймні вже щось. Можливо, не такий ідеальний варіант, як пограбування, але все одно крок уперед.
— Що було потім? — спитав О'Мейра.
— Тоді він мені сказав, що у мене не було гаманця. Сказав… — Пауза. — …що мені обкистили чишені… тобто обчистили кишені… на вулиці, і якщо я хочу залишитися цілим і неушкодженим, то краще мені це затямити. Я згадав, що на вулиці стояла припаркована поліцейська машина, і подумав, а раптом ви ще на місці. Тому й вийшов звідти.
— Гаразд, — сказав Дилівен. — Ми з напарником зайдемо першими. Швидко зайдемо. Дайте нам приблизно хвилину — одну хвилину, просто про всяк випадок. А потім заходьте, тільки зупиніться біля дверей. Зрозуміло?
— Так.
— Добре. Пішли брати цього козла.
Копи зайшли в крамницю. Роланд почекав тридцять секунд і пішов слідом за ними.
9
Жирдяй Джонні Голден не просто протестував. Він голосно волав.
— Він псих! Припхався сюди, не знав навіть, що йому треба, а коли побачив патрони у «Біблії стрільця», не знав, скільки патронів у коробці, скільки вони коштують, а вже те, що я сказав йому піднести дозвіл ближче, то це взагалі така купа лайна, якої я в житті не бачив. Бо в нього не було дозволу на… — 1 тут Жирдяй Джонні перервав свій потік слів. — Он він! Он той придурок! Він тут! Чувак, я тебе бачу! Бачу твою морду! Наступного разу, коли ти побачиш мою, ти, бля, пошкодуєш! Я тобі гарантую! Гарантую, блядь…
— То кажеш, у тебе нема гаманця цього чоловіка? — спитав О'Мейра.
— Ви знаєте, що в мене нема його гаманця!
— Ти не проти, якщо ми глянемо за цією вітриною? — втрутився Дилівен. — Просто перевіримо, і все.
— А бодай вас мати в кропиву висцяла! Вітрина ж скляна! Ви там бачите хоч один гаманець?
— Ні, не за тією вітриною… за цією, — сказав Дилівен, просуваючись до каси. Його голос був ніжним, як котяче хурчання. З того місця, де він стояв, видно було кріпильну стрічку завширшки приблизно два фути, яка збігала донизу полицями вітрини. Дилівен подивився на чоловіка в синьому костюмі, і той кивнув.