Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
«Поки ти спав, я працювала не покладаючи рук», — сказала вона, й Едді з роздратуванням та тривогою, що все наростала, виявив, що так усе й було. Мотузка перетворилася на ланцюг із трьох ковзких вузлів. Першу петлю Детта накинула Едді на шию, поки він спав. Друга надійно закріплювала його руки за спиною.
Потім Детта грубо штовхнула Едді, аби він перевернувся на бік, і наказала підібгати ноги так, щоби п'ятки торкнулися сідниць. Зрозумівши, до чого це все призведе, він почав упиратися. Тоді вона витягла з прорізу в сукні один із Роландових револьверів, звела курок і притисла дуло до скроні Едді.
— То що, ти це зробиш чи мені зробити, біле падло? — спитала вона тим самим муркотливим голосочком. — Тільки якщо вже я зроблю, то ти склеїш ласти. Я просто посиплю пісочком мізки, які вилетять у тебе з іншого боку голови, а дірку прикрию твоїм волоссячком. Коли він повернеться, то подумає, що ти спиш! — Вона знову гигикнула.
Едді слухняно підняв ступні, і Детта швидко накинула на щиколотки третю петлю з ковзким вузлом.
— Ось так. Ти у мене тепер зв'язаний охайненько, наче теля на ро-дей-о.
«Опис не гірше будь-якого іншого», — подумав Едді. Якщо він спробує опустити ноги в цьому положенні, яке ставало все менш зручним, то вузол на щиколотках затягнеться ще сильніше. Мотузка між щиколотками й зап'ястями теж натягнеться, а разом з нею — вузол, і вірьовка між зап'ястями й петлею на шиї, і…
Якимось незбагненним чином Детта вже тягнула його вниз узбережжям.
— Гей! Що…
Едді спробував опиратися і відчув, як усі вузли затягуються — дихати стало вже майже нічим. Він розслабив усі м'язи, як тільки зміг (і тримай ноги вище, придурку, бо якщо ти їх опустиш, то задушишся), і дозволив їй волочити себе шорстким ґрунтом. Гострий камінь зідрав йому шкіру з щоки, й потекла тепла кров. Детта важко дихала. Шум морських хвиль й бамкання прибою, що безупинно проточував собі в скелі тунель, тепер були гучніші.
«Втопити мене? Господи Боже, це у неї на думці?»
Ні, авжеж, ні. Він здогадався, що вона збирається зробити, ще навіть до того, як його обличчя зарилося в покручені водорості, що позначали лінію припливу. Мертва гидота, від якої смерділо морською сіллю, на дотик була як пальці потонулих моряків.
Едді згадав розповідь Генрі: «Бувало, підстрелять одного з наших — американця, тобто, бо вони добре знали, що заради чурки ніхто в кущі не полізе, хіба що якийсь салага, що тільки-но прибув зі Штатів. Так от, підстрелять, лишать дірку в пузі, він кричить, а вони знімають собі по одному хлопців, які намагаються його врятувати. І роблять це, поки чувак не помре. Знаєш, як вони називали таких бідолах, Едді?»
Едді заперечно хитав головою, похоловши від картини, яку собі уявив.
«Їх називали горщиками з медом, — сказав тоді Генрі. — Солодке. Приманка для мух. Або навіть для ведмедя».
Саме це робила зараз Детта: використовувала його як горщик із медом.
Вона залишила його на відстані семи футів нижче лінії припливу, покинула, не сказавши ні слова, лишила обличчям до океану. Зазирнувши в двері, стрілець мусив побачити зовсім не приплив, який загрожує життю Едді, бо до припливу було ще добрих шість годин. А задовго до цього…
Трохи підкотивши очі, Едді побачив, що сонце вже простилає на поверхні океану довгу золотисту доріжку. Котра зараз година? Четверта? Десь так. Сонце почне сідати близько сьомої.
Задовго до того, як варто буде починати хвилюватися щодо припливу, спуститься темрява.
А разом із нею з моря повиповзають омаромонстри. Вони допитливо прокладатимуть собі шлях до того місця, де лежить безпорадний Едді, підповзуть ближче й розірвуть його на шматки.
7
Час тягнувся для Едді Діна нескінченно довго. Саме уявлення про час стало нагадувати чийсь жарт. Навіть його жах перед настанням ночі тепер потьмянів, бо ноги затекли, неприємні відчуття помалу перетворилися на біль і врешті-решт переросли в нестерпну муку. Едді розслабляв м'язи, всі вузли затягувалися, і коли він уже майже задихався, йому якимось чином вдавалося знову підібгати ноги, ослабити тиск, і повітря починало потроху проходити в легені. Впевненості в тому, що він доживе до темряви, в Едді не було. Може настати така мить, коли він просто фізично не зможе знову підібгати ноги.
Розділ 3
Роланд приймає ліки
1
Зараз Джек Морт упевнений у присутності стрільця. Якби на його місці була інша людина — Едді Дін, наприклад, чи Одетта Волкер, — Роланд би поговорив із цим чоловіком хоча б для того, щоб заспокоїти, притишити природну паніку й збентеження від того, що особистість раптом грубо посунули на пасажирське сидіння тіла, яким вона керувала все своє життя.
Та оскільки Морт виявився чудовиськом, до якого навіть Детті Волкер було далеко, стрілець не намагався щось пояснити чи заговорити. Він чув, як той шумно репетує: «Хто ти? Що зі мною?» — але ігнорував ці протести. Стрілець зосередився на тому, щоби виконати список власних потреб, без жодних докорів сумління використовуючи свідомість Джека Морта. Гучні протести переросли в пронизливі крики жаху. Стрілець і далі зберігав спокій, не звертаючи на них уваги.
Залишатися в тому гадючому гнізді, яким була свідомість цього чоловіка, можна було одним-єдиним способом: розглядати його як поєднання атласу та енциклопедії, не більше. Морт володів усією інформацією, якої потребував Роланд. Його план був грубим, але часто виявлялося, що грубий план кращий за бездоганний. Коли йшлося про планування дій, то в усьому всесвіті годі було знайти менш схожі створіння, ніж Роланд і Джек Морт.
У грубому плані завжди лишалося місце для імпровізації. А імпровізація завжди була одним із улюблених коників Роланда.
2
Разом із ним у ліфт сів гладкий чоловік, очі котрого були прикриті лінзами так само, як і в голомозого, що п'ять хвилин тому застромив був голову до Мортового кабінету (схоже, що в світі Едді такі лінзи, що в «Мортциклопедії» називалися «окулярами», носило багато людей). Товстун глянув на портфель у руці чоловіка, якого вважав Джеком Мортом, і перевів погляд на самого Морта.
— До Дорфмана збираєтесь, Джеку?
Стрілець не відповів.
— Якщо ви гадаєте, що зможете відговорити його від суборенди, то скажу вам, що це гаяння часу, — сказав гладун і моргнув від несподіванки, бо його колега швидко відступив на крок назад. Двері малого короба зачинилися, і зненацька все почало кудись провалюватися.