Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
— Я хочу, щоби ви, хлопці, негайно забралися звідси, — сказав Жирдяй Джонні. Він трохи спав з лиця. — Прийдете з ордером — тоді й поговоримо. А тепер вимітайтеся звідси. Країна ж наче досі вільна, хі… ану! Ану! АНУ ПРИПИНІТЬ!
О'Мейра зазирав за прилавок.
— Це незаконно! — лементував Жирдяй Джонні. — Бля, це незаконно, Конституція… мій, бля, адвокат… зараз же стань з того боку, інакше…
— Я лише хотів ближче глянути на товар, — м'яко сказав О'Мейра, — бо в твоїй вітрині, бля, таке замацане скло. Тому я й перехилився. Правда, Карле?
— Істинна, чувак, — урочисто промовив Дилівен. — А глянь-но, що я знайшов.
Роланд почув клацання, і зненацька в руках у стрільця в синій формі опинився револьвер велетенських розмірів.
Жирдяй Джонні, до якого нарешті дійшло, що він сам буде єдиною людиною в цьому приміщенні, котра заперечуватиме легенду, розказану тим копом, який забрав його маґнум, аж почорнів.
— У мене є дозвіл, — сказав він.
— На носіння? — спитав Диліван.
— Ага.
— На потаємне носіння?
— Ну.
— Цей револьвер зареєстрований? — спитав О'Мейра. — Правда ж, зареєстрований?
— Ну… Я міг і забути.
— А ще ти міг забути, що пушка палена.
— Та пішов ти. Я дзвоню адвокату.
Жирдяй Джонні почав було розвертатися, але Дилівен ухопив його за барки.
— Тоді наступне питання: чи є у тебе дозвіл на те, щоби переховувати смертельно небезпечну зброю в пристрої з пружинним затискачем, — тим самим м'яким муркотливим голосом запитав він. — І це цікаве питання, бо наскільки мені відомо, в місті Нью-Йорк таких дозволів не видають.
Копи дивилися на Жирдяя Джонні, а Жирдяй Джонні гнівно зиркав на них. Тому ніхто й не помітив, як Роланд перевернув табличку на дверях, змінивши «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО».
— Можливо, ми приступимо до розв'язання цієї проблеми, якщо спершу знайдемо гаманець цього джентльмена, — сказав О'Мейра. Сам сатана не зміг би брехати з такою геніальною переконливістю. — А раптом він його просто впустив?
— А що я вам казав?! Я нічого не знаю про гаманець цього чувака! Та він просто несповна розуму!
Роланд нахилився.
— Он гаманець, — показав він. — Я його бачу. У нього під ногою.
То була брехня, але Диліван, котрий досі тримав Жирдяя Джонні за плече, відштовхнув бідолаху так швидко, що визначити, стояла його нога на гаманці чи ні, тепер було годі.
Мить настала слушна. Коли двоє стрільців нахилилися, щоби зазирнути під прилавок, Роланд безшумно ковзнув у тому ж напрямку. Голови обох чоловіків близько дотикалися, бо вони стояли пліч-о-пліч. О'Мейра досі тримав у правій руці револьвер, який дістав з-під прилавка.
— Він там, хай йому грець! — збуджено вигукнув Дилівен. — Я його бачу!
Аби переконатися, що чоловік, якого стрільці назвали Жирдяєм Джонні, не викине ніяких коників, Роланд метнув на нього швидкий погляд. Але той просто стояв біля стіни — навіть не стояв, а підпирав її, наче хотів втиснутися туди, розчинитися. Очі округлилися до великих літер «О», як у ображеного, руки безвільно звисали по боках. Він нагадував людину, що не може зрозуміти, як так: адже у гороскопі на сьогодні нічого не було сказано про небезпеку.
З цього боку проблем не буде.
— Ага! — з тріумфом відповів О'Мейра. Двоє чоловіків зазирнули під прилавок, опираючись на коліна, обтягнуті формою. Рука О'Мейри відірвалася від коліна, і він потягнувся по гаманець. — Я його бачу, т…
Роланд зробив останній крок уперед. Він приклав одну руку до правої щоки Дилівена, а другу — до лівої щоки О'Мейри, і раптом день, який Жирдяй Джонні Голден і так вважав гидотним, став ще гіршим. Привид у синьому костюмі з такою силою звів докупи голови копів, що пролунав такий звук, наче зіткнулися булижники, загорнуті в м'яку тканину.
Поліцейські безладно повалилися на підлогу. Чоловік в окулярах із золотою оправою стояв, наставляючи на Жирдяя Джонні магнум. Дуло здавалося таким великим, що в ньому запросто могла б вміститися ракета для польоту на Місяць.
— Ми ж не збираємося створювати проблеми, правда? — неживим голосом спитав привид.
— Ні, сер, — миттю згодився Жирдяй Джонні, — нізащо.
— Стій там, де стоїш. Якщо твоя срака відірветься від стіни, то ти втратиш контакт із життям, до якого ти так звик. Затямив?
— Так, сер, — відповів Жирдяй, — авжеж, сер.
— Добре.
Роланд роз'єднав двох копів. Обидва досі були живі. І це було добре. Якими б неповороткими і неспостережливими вони не були, але то стрільці, люди, що намагалися допомогти незнайомцеві, який потрапив у біду. Бажання вбивати собі подібних у нього не було.
Але йому вже доводилося робити це раніше, хіба ж ні? Так. Хіба сам Алан, один із його названих братів, не помер від куль, випущених із револьверів Роланда і Катберта, з револьверів, що після пострілів ще диміли?
Не відводячи погляду від продавця, він поводив під прилавком кінчиком черевика від «Ґуччі», що належав Джекові Морту. І намацав гаманець. Штурхонув його, і той, кружляючи, вилетів з-під прилавка, опинившись на боці продавця. Жирдяй Джонні підстрибнув і верескнув, наче та дурепа, що побачила мишу. На якусь мить його дупа справді відірвалася від стіни, але стрілець заплющив на це очі. Він не мав жодного наміру всаджувати у цього чоловіка кулю. Краще вже було жбурнути в нього револьвером і оглушити, як сокирою. На постріл із такого неоковирно великого револьвера, мабуть, збіглося б півкварталу.