Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
3
На одну-єдину мить Джек Морт втратив тонку міцну стрілу своєї зосередженості. Вже готуючись стрибнути вперед і штовхнути малого під колеса, він відчув дивний імпульс, і мозок витлумачив його неправильно, так само й тіло часом помилково приписує біль у одній своїй частині зовсім іншому органу.
Коли стрілець виступив уперед, Джекові здалося, що йому на потилицю сів якийсь жук. Не оса, не бджола й не інша комаха зі справжнім жалом, ні, проте кузька була кусючою і вжалене місце чесалося. Можливо, комар. Утрату концентрації уваги у вирішальний момент Джек приписав саме цьому укусові. Ляснувши себе по потилиці, аби прибити надокучливе створіння, він повернувся до хлопчика.
Йому здалося, що він не встиг ще й оком зморгнути, але насправді минуло сім секунд. Він не відчув ані стрімкого наближення стрільця, ані його не менш хуткого відступу. І жодна людина з тих, що снували навколо (людей-що-йшли-на-роботу, в більшості своїй з підземки в сусідньому кварталі, йшли з обличчями, припухлими після сну, й напівсонними відстороненими поглядами), не помітила, як змінився колір Джекових очей за строгими окулярами із золотою оправою: звичний насичений відтінок блакиті набув світлого забарвлення. І так само ніхто не помітив, як до цих очей знову повернувся їхній звичайний зеленувато-синій колір. Та коли це сталося і Джек знову зосередив увагу на хлопчикові, його охопила лють розчарування, гостра, наче тернова колючка: шанс було втрачено. Світлофор тепер горів іншим світлом.
Він подивився, як хлопчик переходить дорогу разом з іншими пішоходами, і собі повернувся в той бік, звідки прийшов, та рушив просто проти потоку людей.
— Гей, містере! Дивіться, куди пре…
Якась дівчина-підліток з кислою пикою. Він навіть не помітив. Грубо відштовхнувши її вбік, Джек пішов далі, не озираючись. Цілий оберемок книжок розлетівся в різні боки, і вслід кривдникові пролунало розлючене каркання. А він ішов собі П'ятою авеню, віддаляючись від Сорок третьої вулиці, де сьогодні запланував заподіяти смерть хлопчикові. Джекова голова була похилена, губи стулені так міцно, що на місці рота над підборіддям, здавалося, лишився тільки шрам від рани, що давно вже загоїлася. Проминувши місце на розі, де вулиця звужувалася, він не стишив ходи, а навіть прискорив темп, по черзі перетинаючи Сорок другу, Сорок першу, Сорокову. Десь посередині наступного кварталу він пройшов повз будинок, де мешкав хлопчик, і ледве окинув його побіжним поглядом (хоча за останні три тижні Джек кожного ранку супроводжував малого на шляху до школи, йшов за ним від будинку до рогу вулиці, розташованої за три з половиною квартали на П'ятій авеню, рогу, який він про себе охрестив Місцем для штовхання).
Дівчина, яку він зачепив, викрикувала йому вслід прокльони, але Джек Мортїх не чув. Так любитель метеликів не звернув би ані крихти уваги на звичайного непримітного метелика.
Джек теж був любителем метеликів. На свій кшталт.
За фахом він був успішним аудитором.
А штовхав заради розваги. Для нього це було всього лише хобі.
4
Стрілець повернувся в глиб свідомості цього чоловіка і там зомлів. Хоч одне все-таки тішило: вбивця — не чоловік у чорному, не Волтер.
Решта — абсолютний кошмар і всеосяжне усвідомлення.
Звільнена від тіла, його свідомість — його ка — лишилася такою самою, як завжди, здоровою і проникливою, однак здобуте в одну мить знання звалило його з ніг, виявилося рівноцінним раптовому удару в скроню.
Знання зійшло на стрільця не тоді, коли він виступив уперед, а лише після того, як він упевнився, що хлопчик у безпеці, й знову відступив назад, у глиб. Він побачив зв'язок між цим чоловіком і Одеттою, надто фантастичний і водночас надто реальний, аби бути випадковим, та зрозумів, що таке видобування трьох насправді і ким ці троє можуть бути.
Третім був не цей чоловік, не Штовхач. Третім Волтер назвав Смерть.
Смерть… але не для тебе.Ось що сказав Волтер, навіть на порозі смерті розумний, наче сам Сатана. Відповідь адвоката… така близька до істини, що сама істина могла надійно сховатися в її тіні. Смерть прийшла не по нього, смерть збирається втілитися в ньому.
В'язень, Дама.
Третя — Смерть.
Зненацька стрільця охопила впевненість у тому, що третій — він сам.
5
Роланд, який перебував у чужому тілі, наче керована торпеда, запрограмована на зіткнення з чоловіком у чорному, в ту саму мить, коли той з'явився в полі зору, стрімголов метнувся вперед.
Жодної думки про те, що станеться, якщо він завадить чоловікові в чорному вбити Джека, у стрільця не було. Він замислився над цим тільки пізніше. А статися міг парадокс, свищ У просторі й часі, що міг би перекреслити всі події, які відбулися після його появи на придорожній станції… бо, звісна річ, якби він урятував Джека в цьому світі, то хлопчик не з'явився б в іншому і їхня зустріч була б неможлива. Змінився б також увесь подальший хід історії.
Які зміни? Їх навіть уявити було важко. Те, що результатом однієї з них могло б стати закінчення його пошуків, не спало стрільцеві на думку. Безперечно, такі запізні роздуми не мали нічого спільного з реальністю. Якби він побачив чоловіка в чорному, то жодні думки про наслідки, парадокси чи призначений долею хід подій не змогли б завадити йому просто нахилити голову того тіла, де він зараз перебував, і з усього розгону врізатися нею в груди Волтерові. Роланд так само був безпорадний перед натиском цього імпульсу, як револьвер не може опиратися пальцеві, що натискає на курок і випускає кулю.
І якщо після цього все б згоріло пропадом, то й біс з ним.
Стрілець швидко обвів очима гурт перехожих на розі, роздивившись кожне обличчя (жінок він розглядав не менш прискіпливо, ніж чоловіків, аби впевнитися, чи серед них нема тієї, що тільки прикидається жінкою).
Волтера серед них не було.
Роланд помалу розслабився — так палець, що притискається до гачка, може в останню мить розпрямитися. Ні, Волтера поблизу хлопчика не було, і стрілець відчув упевненість у тому, що ще не час. Не зовсім той час. Той час наближався. До нього лишалося два тижні чи тиждень, а може, навіть один-єдиний день. Але поки що був не час.
Тож Роланд повернувся в глиб свідомості.
А дорогою побачив…
6
…і, вражений, зомлів: одного дня чоловік, у свідомість якого відчинялися треті двері, зачаївся біля вікна спорожнілої кімнати в будинку, де було багато покинутих мешканцями кімнат — покинутих, якщо не вважати пожильцями п'яниць і божевільних, що часто там ночували. П'яниць було чутно здалеку: від них відчайдушно тхнуло потом і сечею. Божевільних видавав сморід їхніх розхристаних думок. Єдиним предметом умеблювання в цій кімнаті були два стільці. Джек Морт користувався обома: на одному сидів, а другим підпер двері, щоби вони не відчинялися в коридор. Непроханих відвідувачів він не чекав, але краще було вберегтися. Морт сидів досить близько до вікна, аби визирати в нього, і достатньо далеко від навскісної лінії тіні, щоби сховатися від випадкових глядачів.