Іліада
Шрифт:
689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить. 690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів 691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив. 692] А як дісталися броду вони струменистої річки 693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився, 694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.
695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею. 696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали, 697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив 698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше 699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна. 700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька 701] На колісниці й міського при ньому окличника
704] «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте! 705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався 706] З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!»
707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті 708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота. 709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло. 710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна, 711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали, 712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо. 713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця 714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,
715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:
716] «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь 717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».
718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився. 719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве 720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили 721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням 722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили. 723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха, 724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:
725] «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою 726] В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко, 727] Піп породили його ми, бездольні, – квітучого віку 728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту 729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю, 730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих. 731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних, 732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною 733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово 734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв 735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку 736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор, 737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв, 738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли. 739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій, 740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні. 741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних 742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. 743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, 744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала 745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»
746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили. 747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:
748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший! 749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським, 750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають. 751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий 752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне, 753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий; 754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю 755] І волочив круг могили тобою убитого в січі 756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити. 757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш, 758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий 759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».
760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний. 761] Третя з невтішних жінок завела голосіння
762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший! 763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий, 764] Що мене в Трою привіз, – хай раніш я загинула б краще! 765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає, 766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну, 767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова! 768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти – 769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно, 770] Або свекруха, – сам свекор був завжди як батько ласкавий, – 771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом, 772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки. 773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна. 774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині 775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».
776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний. 777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:
778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої 779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку, 780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких, 781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».
782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами 783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались. 784] Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста, 785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна, 786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло 787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.
788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла, 789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди, 790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика, 791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття, 792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того 793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали 794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками. 795] Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом 796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну, 797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї 798] Зверху багато каміння великого щільно наклали, 799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо, 800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї. 801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім 802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній 803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем. 804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.
ПРИМІТКИ
ПІСНЯ ПЕРША
Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше – надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, – Муза. З дев'ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.
2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в «Іліаді» йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів'янами, хоч це були й окремі племена.
3. Аїд (Гадес, Ад) – потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас – і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це – темне підземелля, де блукають душі мерців.
Слово «герой» за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, – це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в «Іліаді» – Ахіллес, батько якого Пелей – вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати – морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В «Іліаді», проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.