Іліада
Шрифт:
266. Автолік – син бога Гермеса. Батько навчив його красти, і він став славетним злодієм та дурисвітом. Одіссеєві доводився дідом з боку матері. Саме від нього Одіссей успадкував свою хитрість. 274. Чапля – птах богині Афіни, що посилала її як добру призвістку. 415. Іл – батько Лаомедонта, Пріамів дід.
497. Внук Ойнеїв – Діомед, син Тідея. Коментатори вважають цей рядок пізнішою інтерполяцією.
561. Неузгодженість: раніше (рядок 495) сказано, що Рес був тринадцятий із тих, кого забив Діомед, та й тут же мова йде про тринадцять забитих, окрім вивідувача. ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1. Тіфон – син Лаомедонта,
20. Кінір – за деякими міфами перший володар Кіпру, засновник міста Пафоса, де він запровадив культ Афродіти. Родом із Сирії.
57. Полідамант – троянський герой, що народився однієї ночі з Гектором. Як Гектор був найдужчий із троян на полі бою, так Полідамант був перший на раді або на зборах. 62. Зловісна зоря – Сіріус.
270. В міфах згадується одна Ілітія (Ейлейтюя), донька Зевса і Гери, богиня пологів (часом ці самі функції приписувано й самій Гері). У Гомера ж мова йде про кількох богинь Ілітій.
493. Зевсові зливи. – Погода перебуває в Зевсовій владі, отже, він посилає й дощі.
558. Порівняння Еанта з ослом довгий час шокувало перекладачів «Іліади», надто в XVII-XVIII ст. і особливо – у Франції. Навіть така перекладачка, як пані Дасьє, переклад якої з'явився 1699 року і яка виступала проти пом'якшування, прикрашання і «поліпшування» Гомера, не наважилася написати просто «віслюк», а вдалась до описової формули – «тварина терпляча і міцна, але повільна і ледача».
701. Авгій – владар у північній частині Еліди, відомій насамперед стайнями, що ніби були не чищені тридцять років і що їх Геракл почистив за один день. 728. Жертва Алфеєві – ріці, чи, власне, богові цієї ріки.
750. Сини Актора (власне, Посейдона), племінники Авгія – два велетні-близнюки. В деяких міфах розповідається, що вони зрослися тілами. ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
15-35. На думку деяких дослідників, ці рядки – пізніша інтерполяція, яка повинна була пояснити той факт, що на троянській рівнині не було з пізніші часи ніяких слідів грецького муру.
433-435. Одне з порівнянь, узяте з повсякденного життя простого люду. Серед античних коментаторів Гомера існувала думка, що цей образ навіяний поетові спогадами про матір. ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
5-6. Гіппемолги (доярі кобил) та абіяни (абії – бідні або ті, що утримуються від насильства) – назви кочових племен (очевидно, скіфських), що жили десь на північний схід від Істру (Дунаю), можливо, на території України. Назва першого племені вказує на те, що там був відомий кумис. Назва другого відбиває характерні для давніх греків (та й не тільки для них) уявлення, що коли на світі існує праведне життя, повна справедливість, то хіба що десь далеко, серед віддалених племен. 10. Землі потрясатель – Посейдон.
12. Сам (Самос) – тут ідеться про пізнішу Самофракію, острів на Егейському морі, біля узбережжя Фракії, навпроти гирла ріки Гебру (нинішня Маріца).
322. Зерно Деметри – збіжжя, хліб. Живляться зерном
366. Кассандра – найвродливіша з дочок Пріама. Авторові «Іліади», мабуть, була ще не відома легенда про те, як вона відхилила
любов Аполлона і бог покарав її тим, що вділив їй пророцького дару, але провидіти вона могла тільки лихе і ніхто її пророкуванням не хотів вірити. Ця трагічна постать – героїня багатьох творів античної та новішої світової літератури – від Есхіла до Лесі Українки та численних сучасних письменників.
658. «…йшов між них батько…» – неузгодженість: Гарпаліонового батька, Пілемена (Пюлаймена), ще раніше вбив Менелай (V, 576-579).
793. Асканія – країна в Малій Азії, частина Віфінії, з озером, що називається Асканією (нині Ізнік) і містом Нікея (нині також Ізнік).
837. Ефір – в епосі безхмарний повітряний простір, ближчий до землі, нижче хмар. Але інколи (як і в даному разі) це нижчі простори неба, місце перебування богів. ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
170. Амброзія (амбросія) – пожива богів, тут фігурує ще й як косметичний засіб.
201. Океан і його сестра-дружина Тетія (Тетюс) – боги, батьки Реї, матері Зевса і Гери, а також батьки річок, які також з погляду стародавнього грека були богами. У цих поглядах вбачають зародки теорій ранньої іонійської філософії, зокрема уявлень Фалеса, що вода – першоелемент усього сущого.
226. Пієрія – країна, що лежить на північ від Олімпу. Ематія – приблизно там, де нинішня Македонія. 250. Син хмаровладного Зевса – Геракл.
259. Ніч. Обожнювання ночі сягає найдавнішої епохи. Це – божество, старіше від олімпійських богів; своєю таємничістю воно навіває острах у людей і богів. У поемі Гесіода «Про походження богів» Ніч – мати Сну і Смерті.
271-274. Найчастіше присягалися саме нічними (підземними) богами і підземними силами. Найстрашнішим вважалося присягання водами підземної ріки Стіксу. Торкаючись рукою землі й води, люди і боги ніби входили в контакт з підземними силами, робили їх свідками своєї клятви.
290-291. Не встановлено точно, про якого саме птаха тут ідеться. Що мова богів різнилася від людської, згадується в «Іліаді» кілька разів, причому до мови богів залічуються, як правило, слова архаїчніші та рідше вживані.
317-328. Дуже недоречний тут перелік любовних пригод Зевса з їх наслідками деякі дослідники розглядають як пізнішу інтерполяцію. Але це може бути і просто особливістю розповідної манери гомерівського епосу. 344. Гелій – Геліос, бог сонця і саме сонце.
484-485. Автор «Іліади» знає звичай родової помсти. Відомий, правда, йому й інший звичай – вносити за вбитого викуп. ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.