Літопис Руський. Повість минулих літ
Шрифт:
Святополк тоді прийшов назаутреню в Печорський монастир на Успіння святої богородиці [639] , а братія цілували його [з] радістю великою, що вороги наші переможені були молитвами святої богородиці і великого Феодосія, отця нашого. Бо такий ото обичай мав Святополк: коли він ішов на війну чи куди-інде, то тільки поклонившись перед гробом Феодосієвим і благословення взявши в ігумена [Феоктиста], сущого тут,а тоді йшов у свою путь.
639
Отже, за дві доби (13 і 14 серпня) вони промчали понад 225 км(від Хорола до Києва по прямій).
У той же рік проставилася княгиня [Олісава] [640] , Святополкова мати, місяця січня в четвертий день.
Утім же роцітого ж місяця пішов Володимир [Всеволодович], і Давид [Святославич], і Олег [Святославич] до [хана] Аєпи і [до] другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир
640
Олісава (Єлизавета) —це друге ім'я жони Ізяслава Ярославича, матері Святополка Ізяславича, яке їй дали на Русі; воно встановлене на основі графіті Софіїкиївської; з польських джерел відоме її перше ім'я — Гертруда; вона була дочкою польського короля Мешка II Ламберта, сестрою князя польського Казимира І Відновителя.
641
В Іп. хибно «Акаепиду дщерь. Яневу внуку»: у Лавр. «Аєпину дщерь, Гиргеневу внуку».
Місяця лютого [642] в п'ятнадцятий день трусилася земля перед зорями.
У РІК 1108
У РІК 6616[1108].Закладена була церква святого Михайла, Золотоверха, Святополком-князем, місяця липня в одинадцятий [день] [643] .
642
Додано з Акад., але там інше число місяця — «февраля 5».
643
День закладин — не випадковий; це дата смерті Ольги (і підтвердження істинності цієї дати, відомої з «Пролога»); зауважимо, що в Новг. І закладини датуються наступним 6617 (1109) p., тоді це буде ще й 140 літ з дня смерті Ольги.
І скінчили трапезницю Печерського монастиря при Феоктисті-йгумені, яку він заклав за повелінням Гліба [Всеславича], котрий і дав на неї засоби.
У сей же рік вода була велика в Дніпрі, і в Десні, і в Прип'яті.
Того ж року вложив бог у серце архімандриту, ігумену печорському [Феоктисту добрий намір]: став спонукувати Феоктист Святополка-князя вписати Феодосія в синодик [644] . Оскільки бог так зволив, то Святополк був рад [і] обіцявся вчинити се. І, отож, знаючи житіє його, став Святополк сповіщати про житіє Феодосія і звелів його вписати в синодик, що й зробив митрополит [Никифор] — вписав його в синодик. Митрополит повелів також по всіх єпископіях вписати Феодосія в синодик. І всі єпископи з радістю вписали і поминають його в усіх урочистих службах божих.
644
Синодик (пом'яник) —церковна книга, у яку вписують імена померлих — переважно духовних осіб чи княжого стану — і тих взагалі, ще дбали про дану церкву, — для поминання їх під час служби божої.
У сей же рік преставилася Катерина, Всеволодова дочка, місяця липня у двадцять і четвертий [день] [645] .
У сей же рік скінчили верх [церкви] святої Богородиці Влахернської на Клові, закладеної Стефаном, єпископом [Володимиреським], який був раніш ігуменом Печерського монастиря.
645
В Іп. І Хл. по-чернечому «Єрина»; у Лавр. «Катерина», «иулия в II».
У РІК 1109
У РІК 6617 [1109]. Проставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев'ятий день [646] . І покладено було тіло її в Печорському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її.
У той же рік місяця грудня в другий день, [воєвода] Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону [647] ; тисячу веж він узяв, посланий Володимиром-князем.
646
У Лавр. «иулия вь 10 день». За німецькими джерелами, першим мужем Євпраксії (після коронації — Адельгейди) був німецький (північносаксонський) маркграф Генріх Довгий Штаденський (фон Штаде); після його смерті вона стала другою жоною німецького імператора Священної Римської імперії Генріха IV, від якого зазнала багато горя і знущань. Після смерті Генріха IV Євпраксія повернулась до Києва і прийняла чернецтво (див. про це під 1106 p.).
647
Ідеться про Сіверський Донець.
У РІК 1110
У РІК 6618 [1110].Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид [Святославич], і, дійшовши [до города] Воїня, вернулися.
Того ж року половці, прийшовши [до] Воїня, вернулися [648] . 5 Того ж року, прийшовши, половці пустошили довкола Переяславля по селах.
Того ж року взяли половці полон коло [города] Чучина [649] .
648
Речення це вписане в Іп. помилково (у Хл. І Лавр. Його нема); див. попереднє речення.
649
В Іп. хибно виправлено «оу Чина» на «ідучи назадъ, много селъ», у Хл. «полонъ оу тчючина».
У той же рік було знамення в Печорському монастирі. [Місяця] лютого в одинадцятий день з'явився стовп вогняний од землі до неба, а блискавки освітили всю землю, і на небі прогриміло о першій годині ночі, — весь мир бачив. Сей же стовп став на трапезниці кам'яній, так що не було видно хреста, і, постоявши трохи, перейшов на церкву і став над гробом Феодосієвим, а тоді на верх [церкви] перейшов, ніби до сходу передом, і потім його не стало видно [650] .
Та се був не вогонь, ні стовп, а образ ангельський. Бо ангел так являється: то стовпом вогняним, а то полум'ям. Як ото сказав Давид [про господа]: «Ти перетворюєш ангелів своїх у духів і слуг своїх у вогонь палаючий» [651] . І посилаються вони за повелінням божим [туди], куди ото хоче владика всіх, творець ангелів і людей. Ангел бо приходить [туди], де благі місця і молитовні храми, і тут являють вони трохи образ свій або ж вогнем, або стовпом, або в іншому вигляді, щоб можна [було їх] бачити їм, [людям]. Бо ж не можна дивитися людям на істоту ангельську [ні] видіти [її], якщо навіть Мойсей великий не зміг видіти ангельську істоту. Водив бо його вдень стовп хмарний, а вночі стовп вогняний [652] , але се не стовп водив їх, а божий ангел ішов перед ним уночі і вдень.
650
Ідеться про вогні Ельма — тихі електричні розряди, що мають вигляд пучків світла, які виникають над різними шпилями, гострими вершинами скель тощо; спостерігається це явище під час грози, заметілі, пилових бур. Перша година ночі — перша година, коли починається ніч, себто після заходу сонця (див. також прим. 10 до 1074 p.).
651
Псалом СІІІ, 4.
652
Вихід XIII, 21.
Таким же [було] і се явлення, котре показувало, що мало статися і що сталося. На другий рік чи не сей ангел [нам] вождем був на іноплемінників-супостатів? Як ото сказано: «Ангел іде перед тобою» [653] , і ще: «Ангел твій нехай буде з тобою» [654] . Як ото пророк Давид говорить [про господа]: «Адже ангелам своїм він заповів про тебе — оберегти тебе» [655] .
653
Вихід XXIII, 23.
654
Вихід XXIII, 20. Цією біблійною цитатою, а далі припискою Сильвестра, ігумена Михайлівського Видобицького монастиря, що він написав «книгы си, Лтописець», закінчується Лаврентіївський список «Повісті минулих літ», В Іпатському і Хлєбниковському списках продовжується суцільний текст.
655
Псалом ХС, 11.
Як ото пише премудрий Єпіфаній: «До кожного ж створіння ангел приставлений: [є] ангел хмарам, і туманам, і снігу, і граду, і морозу; ангел голосам і громам; ангел зимі, і спеці, і осені, і весні, і літу, — всякому духу створіння його на землі і [в] таємних безоднях. Бо є вони сховані під землею і [в] пропасті пітьми, і ті, що проїв бувають у безодні, були колись наверху землі; од них ото [є] пітьма, вечір і ніч, і світло й день» [656] .
До всіх створінь ангели приставлені; так само ангел приставлений до якої завгодно землі, щоб оберегти кожен народ, якщо вони є навіть погани. Якщо гнів божий буде на який-небудь народ [і господь] повелить ангелу тому на яку-небудь землю війною піти, то тієї землі ангел не спротивиться повелінню божому. Так і оце навів був на нас бог за гріхи наші іноплемінників поганих, і побіждали вони нас за повелінням божим: водив бо їх ангел за повелінням божим.
656
Це уривок із «Анкората» («Якоря віри») — твору Єпіфанія Кіпрського.