Літопис Руський. Повість минулих літ

Літописець Нестор

І вчинили вони мир у неділю, а назавтра, в понеділок, на зорях, повісили Лазаря і Василя і розстріляли їхстрілами Васильковичі [580] І пішли вони од города.

^{Вішають Лазаря і Василя. Мал. XIII (XV) ст.}

Се вже другу помсту учинив [Василько], що її не гаразд було вдіяти. Хай би месником бог був і [треба] було возложити на бога помсту свою. Як ото сказав пророк [Мойсей про слова господа]: «І воздам я помсту ворогам і ненависникам моїм воздам». Бо за кров синів своїх він одплачує і мстить. І воздасть він помсту ворогам і ненависникам його воздасть» [581] .

580

Відомо про двох синів Василька (див. прим. 4 до 1124 р.), а тут в оригіналі стоїть не двоїна — «растрляша», «Василковича», а множина — «растрляша»,

«Василковичи», — це або помилка, або у Василька було більше синів (що дуже сумнівно), або — найімовірніше — тут просто йде мова про Василькових воїв.

581

Второзакония XXXII, 41, 43.

А коли ті відійшли од города, то цих обох, знявши, погребли.

Оскільки ж Святополк обіцявся се вчинити — прогнати Давида, — він пішов до Берестія, до Ляхів. І, це почувши, Давид пішов у Ляхи, до [князя] Володислава [Германа] [582] , шукаючи підмоги. Ляхи ж обіцялися це сповнити і взяли в нього п'ятдесят гривень золота, кажучи йому: «Ти піди з нами доБерестія, бо ось запрошує нас Святополк на збір, і там ми помиримо тебе із Святополком». І, послухавши їх, Давид пішов доБерестія з Володиславом.

582

Давид звернувся по допомогу до свого родича: князь польський Владислав I Герман був сином Казимира І Відновителя, а Казимир був одружений з Добронігою-Марією, сестрою Ярослава Мудрого, тіткою Давидового батька Ігоря Ярославича (наш літопис нотує шлюб Казимира під 1043 p., але дослідники відсовують цю подію до кінця 1038, початку 1039 чи на осінь 1039 p. (що ймовірніше).

І став Святополк у городі [Берестії], — а ляхи на [ріці] Бузі. І ввійшов Святополк у зносини з ляхами [583] , і дав їм великі дари за Давида. І сказав Володислав Давидові:«Не послухає мене Святополк, так що ти іди назад». І прийшов Давид до[города] Володимира. А Святополк учинив раду з ляхами і рушив до Пінська. Він послав по військо, і при)був доДорогобужа, і діждався тут воїв своїх, [і] пішов на Давида до города [Володимира]. А Давид заперся в городі, надіючись помочі [дістати] в ляхів проти Святополка, бо вони сказали були йому: «Якщо на тебе прийдуть руські князі, то ми тобі будемо помічниками». І збрехали вони, бо взяли золото у Давида і в Святополка [584] . Святополк, отож, обступив город, а Давид [був] у городі. І стояв Святополк довкола города сім неділь, і став Давид благати: «Пусти мене із города». Святополк тоді обіцявся йому, і цілували вони оба хреста межи собою. І вийшов Давид із города [Володимира], і прийшов у [город] Червен, а Святополк увійшов у город у велику суботу. Давид же втік у Ляхи.

583

Родинні стосунки Святополка Ізяславича з Владиславом І Германом були такі самі, як і в Давида, і навіть тісніші, бо Ізяслав Ярославич, батько Святополків, був одружений з Гертрудою-Олісавою, сестрою Казимира І Відновителя, а згадана Доброніга-Марія, жона Казимира, була тіткою також Ізяслава Ярославича.

584

В Іп. «и въ Святополка» видряпано і викреслено, але помилково; у Лавр. «у Давида и у Святополка».

Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька, говорячи: «Адже се є волость отця мойого і брата» [585] . І пішов він на них, і коли почули це Володар [586] і Василько, [то] пішли вони насупроти, взявши хреста, якого він цілував із ними на тім, що «на Давида [587] я прийшов, а з вами обома хочу мати мир і любов».

І переступив Святополк хреста,надіючись на множество воїв. І зступилися вони на полі на Рожні, коли приготувались до бою вони обидва, і Василько підніс хреста, говорячи: «Сього ти цілував єси. Спершу,коли взяв ти єси у мене зір очей моїх, а нині осе хочеш ти душу відняти мою. Тож хай межи нами буде хрест сей чесний».

585

Тобто, Ізяслава Ярославича та підступно вбитого Ярополка Ізяславича.

586

В Іп. хибно «Святополкъ»; у Хл. І Лавр. «Володарь».

587

В Іп. тут дуже попсований текст, із виносками: «и Давиду рша на цлован пришел еси. и рече Давидъ».

І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих бачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира. А Володар же і Василько, перемігши, стали тут, кажучи: «Доволі нам обом на межі своїй стати». І не пішли вони нікуди.

Святополк же прибіг доВолодимира, і з ним сини його два, [Мстислав і Ярослав], і Ярополчичів два,[Ярослав і Вячеслав], і Святоша, син Давида Святославича, і інша дружина. Святополк при цьому посадив уВолодимирі сина свого Мстислава, що був у нього від наложниці, а Ярослава послав вУгри, запрошуючи угрів проти Володаря, а сам пішов доКиєва.

Ярослав, син Святополків, прийшов з уграми, і король [угорський] Коломан [прийшов], і два біскупи, [Купан і Лаврентій],

і стали вони довкола Перемишля по [ріці] Вягру, а Володар заперся в городі [588] .

Давид же [Ігоревич], у той час прийшовши з Ляхів, посадив жону свою у (братаїї) [589] Володаря, а сам пішов у Половці. І зустрів його [хан] Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від'їхав од війська і почав вити вовчим голосом. Івідбився йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра».

588

В Густ. тут додано: «І вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей». Кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати».

589

Додано з Татіщева; звідси можна зробити висновок, що Давид був одружений з дочкою Ростислава Володимировича від Ланки; отже, в обложеному Перемишлі Коломан держав і свою тітку, і двоюрідну сестру.

А назавтра Боняк, приготувавши воїв своїх до бою, — іДавидових булосто, а Боняк із трьомастами, — розділив [їх] на три полки і рушив до угрів. І пустив він у напад [хана] Алтунопу з п'ятдесятьма людьми,а Давида поставив під стягом, а сам розділився на два полки — по п'ятдесят на [кожну] сторону.

Угри ж виладналися до бою загонами, бо було угрів числом сто тисяч [590] . Алтунопа тоді примчав до першого загону і, стріливши, побіг перед уграми. Угри ж погнали вслід за ними, думаючи, що Боняк утікає, а Боняк помчав [за ними], рубаючи з тилу. Алтунопа жповернув назад, і не допускали вони угрів назад, і так множицею побивав він їх. Боняк же розділився на три полки, і збили вони угрів у товпу, як ото сокіл галок збиває, і побігли угри, і многі втопились у Вягрі, а другі в Сяні. І, втікаючи понад Сяном угору, спихали вони один одного, і гнав услід за ними [Боняк] два дні, рубаючи їх. Тут же вбили біскупа їхього Купана [591] і з бояр багатьох. Як ото говорили, погибло, убито сорок тисяч.

590

Кількість дуже перебільшено; Ян Длугош пише про вісім тисяч.

591

За польськими джерелами, тоді було вбито і другого угорського біскупа — Лаврентія.

Ярослав же утік на Ляхи і прийшов доБерестія, а Давид, зайнявши [городи] Сутійськ і Червен, прийшов зненацька і захопив володимирців.

Мстислав же заперся в городі [Володимирі] з залогою, тому що були в нього берестяни, і піняни, івишеговці [592] . І став Давид, обступивши город, і часто ходив приступом. Одного разу підступили [593] вони до города під вежами, а ті билися з городських стін. І стріляли >вони одні на одних, [і] йшли стріли, як дощ. Коли ж Мстислав збирався стрілити, він зненацька ударений був під груди стрілою на заборолах [594] крізь щілину. І звели його [вниз], і на ту ніч він умер. І таїли [смерть] його три дні, а на четвертий день розповіли про це на вічі. І сказали люди: «Князь ось убитий. А якщо ми здамося, то Святополк погубить нас».

592

В Іп. «вышегородци» (при цьому літери «ро» написані по вишкрябаному «в», а зверху над «ро» дописано літеру «д»); у Лавр. «выгошевци»; ідеться про жителів города Вишеги (Вишегова, Вигошева).

593

В Іп. хибно «пустиша», у Хл. «подступиша».

594

Забором, забрала, забороло, забрало —поміст на городському валу з дерев'яною стіною (бруствером), що захищала від стріл.

І послали вони до Святополка [гінців], говорячи: «Син ось твій убитий, а ми ізнемагаєм од голоду. Якщо ти не прийдеш, то здадуться люди, не можучи видержати голоду». Святополк тоді послав Путяту [Вишатича], свого воєводу. І коли Путята прийшов із військом до Луцька, до Святоші, сина Давида [Святославича], то були тут мужі Давида [Ігоровича], бо поклявся був Святоша Давидові:

«Якщо піде на тебе Святополк, я скажу тобі». Однак не зробив цього Святоша, а похватав мужів Давидових і сам пішов на Давида.

І прийшов Святоша і Путята [місяця] серпня у п'ятий день в полуднє [до Володимира], коли воїДавидові облягали город, а Давид спав. І напали вони на них, і стали сікти, і городяни зіскочили з городських стін і [теж] стали сікти воїв Давидових. І побіг Давид і Мстислав [Всеволодович], синовець його [595] . Святоша жі Путята зайняли город і посадили удвох посадника Святополкового Василя. І прийшов Святоша доЛуцька, а Путята доКиєва.

595

Ім'я Мстиславового батька в літописах не зустрічається, але Всеволод відомий із «Ходіння» Данила Паломника — тут згадується Мстислав-Андрій Всеволодович; жона Всеволода невідома. Напад на город Володимир саме 5 серпня теж не випадковий: переможці хотіли бути в городі на Преображення (другий Спас), тобто 6 серпня.