Лабiринт (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

Були й ще запитання, цей Патрик добре набив руку, вмiє "оживити" сухий матерiал, спитав навiть, чи є наречена, i вiн мало не обмовився про Мiзинчика, та вчасно схаменувся, на екранi це помiтно: хапнув повiтря ротом, вибалушив очi, ну та нiчого, все о'кей. Бомба вибухнула: ось воно епохальне вiдкриття!

Кук-Соммерс потирав руки вiд солодкого самозадоволення. Гарненька дикторка, усмiхаючись, оголосила:

– А тепер слово нашому науковому коментатору...

Джеймс поморщився: коментатору? Приший кобилi хвiст. Дивився на екран спочатку насторожено,

пiдозрiливо, а далi... його почала розпирати лють. Що вiн собi дозволяє, цей хамило?! Одна пика чого варта...

А коментатор тим часом вправлявся у красномовствi, в'їдливо висмiюючи i "вiдкриття", зроблене Кук-Соммерсом, i самого "вченого".

– Нi, в нас iще не перевелися таланти, хоч їх i не сiють i не поливають!
– iронiзував цей крокодил.
– А яким ефектним методом вони рухають науку вперед! Ви чули, що сказав наш дослiдник: "От якби ми мали надпотужний синхротрон..." Достоту як у тiй байцi:

Якби всi моря в одно море

От величезне море було б!

Якби всi дерева в одно дерево

От величезне дерево було б!

Та якби всi сокири в одну сокиру

От величезна сокира була б!

Та якби всiх чоловiкiв злiпить в одного

От величезний був би чоловiк!

I якби той величезний чоловiк

Узяв оту величезну сокиру

Та рубонув величезне дерево,

А воно упало б у величезне море

Ото був би сплеск!

Ось така наукова пiдвалина блискучої гiпотези нашого вельмишановного...

Кук-Соммерса нiби пружиною пiдкинуло, пiдбiг до телевiзора i щосили вдарив ногою по екрану. Огидна ко-ментаторова пика розсипалась на друзки i миттю зникла.

– Телепень! Дундук! Заглянув би в майбутнє...

Почувся зумер телефону. Робот, що досi непорушно стояв бiля столу, взяв трубку.

– Вiтаю, мiс Една.

Рiвний, майже без iнтонацiй, роботiв голос подiяв на Джеймса заспокiйливо. Провiвши долонею по своїй рiдкiй чупринi, вiн пiдiйшов до апарата. Невже вона слухала того... блазня? Нi, Една клопочеться своїм. Та порода, яку вони пiдiбрали для аналiзу, зникла, ну, розтопилася, наче крижина, випарувала, її нема. Чи не мiг би...

– Добре, добре, - нетерпляче заговорив Кук-Соммерс, - поїдемо! I туди ж нам треба заглянути, вловлюєш? Клуб i кафе. Якщо нiчого не змiнилося... Ми з Няумуко зараз пiд'їдемо.

IV.

Кук-Соммерс i Една сiли за той самий столик у кафе Барбiкен-центру, i офiцiантка усмiхнулась до них, як до знайомих. Нумiзмат пiдiйшов, коли вони скiнчили їсти i допивали зеленкуватий сiк. Шумiли фонтани, приглушуючи людськi голоси, поряд плюскотiли хвилi.

Джеймс поставив порожню склянку, витер серветкою губи, а тодi вже дiстав з правої кишенi пiджака жменю металевих монет i з дзенькотом висипав їх на столик. Обличчя нумiзмата освiтилося радiстю, вiн заклiпав очима, смикнув свою чорну краватку.

– О... о, яка в вас колекцiя!
– Почав мацати їх пальцями, та так обережно, неначе вони були гарячi.
– Всi обмiняємо?

– Авжеж.

– Чудово! Я вам дуже вдячний, дуже...

Вiн

зовсiм не поспiшав, милувався монетами, розглядаючи їх i так i сяк. Чи не найбiльше йому сподобалася срiбна крона: аж око прискалив, розглядаючи вершника з коротким мечем у руцi, а на другому боцi - одутле обличчя короля Георга III. А Кук-Соммерсовi не терпiлося швидше закiнчити цю процедуру мав ще розшукати того вченого, чию лекцiю вони слухали минулого разу. Отож вiн зцiплював зуби, щоб не заскреготати зi злостi. Завваживши, що Една нудиться, не витримав:

– Я поспiшаю, сер.

– Перепрошую, захопився.

Нумiзмат винувато поглянув на втомленi лиця своїх спiврозмовникiв, спритними пальцями поскладав монети у стовпчики - пенси, шилiнги, американськi центи, дiстав з кишеньки своєї бiлої тенiски плескатого комп'ютерика i миттю пiдрахував, скiльки заплатити. Розрахувавшись, уклонився, попросив навiдуватись до їхнього кафе i пiшов радiсною, пружною ходою, так, наче придбав хтозна-який скарб.

– Тепер у нас буде чим тут платити, - сказав Джеймс, ховаючи до кишенi пачку банкнотiв.
– А то почуваєшся, наче безбiлетний пасажир.

– А я почуваюся, як бабуся, - зiтхнула Една, пiдводячись.
– Мабуть, нездужаеться.

– Тримайсь, Мiзинчику, знайдемо того фiзика - i назад. Я також - як побитий пес.

Справдi, цього разу вилазка в майбутнє давалась їм тяжко. їхнi тiла нiби поважчали, пiдвестися ось iз-за столика i то треба було чималого зусилля. Уже спускаючись у лiфтi, Кук-Соммерс казав сердито:

– Уявляєш, найновiшi досягнення науки, ну, ти ж чула лекцiю, у нас там заперечують! Вiдкидають!

– Та ну їх, не звертай уваги.
– Една буквально повисла на його руцi. Слухай, а чому ти не поголився? Щетина, як на вепрi.

– Нi, чого ж, я, здається, голився...
– Джеймс торкнувся долонею бороди.
– Ого! Це... Гм... Старiємо, Мiзинчику, iнтенсивно старiємо.

– То, може б, ми не заходили до лекцiйного залу?
– позiхнула Една. Давай вернемось, га?

– Ну, що ти, старушенцiе, ми тут довго не затримаємось. Нi, нi, я мушу, що б там не було.

Оте "старушенцiє" не сподобалось Еднi, вона закрутила носом, але помовчала, була занадто перевтомлена i нiби сонна. їй хотiлось одного добрести до своєї квартири. Джеймс щось говорив про якогось ученого, iнтерв'ю, а їй хотiлося впасти i заснути. Холи, коридори, килими, по яких важко ходити, сходи... Чи цей лабiринт скiнчиться коли-небудь?

Дiставшись до лекцiйного залу, вона зiтхнула з полегшенням: там нiкого не було, тьмавi свiтильники над входами i виходами пунктиром охоплювали порожнечу. Отже, нiякої лекцiї...

Та Джеймс не хотiв повертатися нi з чим. Лишивши Едну в залi, кинувся шукати когось iз працiвникiв i таки набрiв на кабiнет, в якому сидiв за невеличким столиком зарослий дiдок, схожий на Бернарда Шоу.

– Перепрошую, сер, - звернувся до старого.
– Тут у вас минулого разу вiдбулася лекцiя... е-е... фiзика... слабка взаємодiя... Чи не допоможете менi зв'язатися з ним?