Леопард
Шрифт:
Харрі зауважив, як на них пильно зиркнув санітар. Харрі витримав дикий погляд Катрини. Перечекав.
– Не знаю, – прошепотіла вона. – Скажімо так: наврядчи я сидітиму серед білого дня у загальній вітальні й послуговуватимуся таємними пошуковиками.
Харрі підвівся.
– Гаразд, я зв’яжуся з тобою за три дні.
– Ти нічого не забув?
– Про що?
– Розповісти, what’s-in-it-for-me? [40]
– Гаразд, – відповів Харрі й застебнув плаща. – Тепер я знаю, чого ти хочеш.
40
– Чого я хочу… – Здивування на її обличчі змінилося зніяковінням, щойно вона второпала сенс його слів, і вона гукнула услід Харрі, котрий уже прямував до дверей:
– Безсоромний нахаба, ось ти хто! Та ще й фантазер!
Харрі сів у таксі, скомандував: «Аеропорт», добув з кишені мобільник і побачив, що було три пропущених дзвінки з одного з двох номерів, які він мав у своєму переліку контактів. Чудово, отже, вони щось таки знайшли.
Він зателефонував.
– Люсерен, – сказала Кая. – Там була майстерня із сукання мотузок, але її закрили п’ятнадцять років тому. По обіді місцевий поліцейський з Утре-Енебака покаже нам це місце. У тій місцині є кілька чолов’яг з кримінальним минулим, але всі дрібні правопорушники: крадіжка зі зломом, викрадення автомобілів. Є ще один, засуджений за те, що побив жінку. Але він переслав нам увесь список, і я зараз порівнюю його зі списком осіб, які були засуджені за сексуальні злочини.
– Добре. Заберіть мене у «Гардермоені». Це дорогою до Люсерена.
– Зовсім не з руки.
– Ти маєш рацію. Все одно заберіть.
Розділ 19
Наречена у білому
Швидкість була незначною, «вольво-амазон» пахкав і трусився на вузькій звивистій дорозі між полями та рівнинами Естфолда.
Харрі куняв на задньому сидінні.
– Отож, навколо Люсерена – жодних злочинів на сексуальному ґрунті, – мовив Бйорн.
– Просто нікого не арештували, – уточнила Кая. – Хіба ти не читав опитування у «Верденс ганг»? Лише одна людина з двадцятьох зізнається, що скоїла щось таке, що нині можна назвати сексуальним домаганням.
– А хіба люди, які беруть участь у таких опитуваннях, кажуть правду? Якби я зайшов з панянкою надто далеко, мені б стачило клепок згодом викинути це з голови.
– Хіба ти заходив так далеко?
– Я? – Бйорн повернув і пролетів повз трактор, додавши газу. – Ні. Я з тих дев’ятнадцяти. Утре-Енебак. Трясця, як звати того коміка з телека, котрий звідси родом? Того бевзя-селюка в окулярах із розбитим склом та мопедом? Такий-то з Утре-Енебака. Страшенно смішна пародія.
Кая знизала плечима. Бйорн зиркнув у люстерко, але побачив лише роззявлений рот Харрі.
Місцевий поліцейський, як і було домовлено, чекав їх біля очисних споруд у Вьойєнтанген. Вони припаркувалися. Він назвався Скай, і це дуже сподобалось Бйорну Гольму, а потому вони рушили вниз до плавучої пристані, де на тихій воді гойдалося кілька човнів.
– Ще зарано витягувати човни на воду, – зауважила Кая.
– Цього року крига так і не з’явилася, та й не з’явиться вже, – сказав поліцейський-ленсман. – Це вперше. Я народився у цій місцині, але такого не пригадую.
Вони ступили у широкий човен із пласким дном. Бйорн – дещо обережніше за всіх.
– Та тут неглибоко, – підбадьорила Кая, а поліцейський відштовхнув човна від пірса.
– Так, – мовив він, подивився вниз на воду й завів двигун,
– Ненавиджу море, – зізнався Бйорн.
Харрі ледве спромігся розчути його слова через гуркіт двотактного навісного двигуна. Вони ковзали у сірому надвечірньому світлі смугою чистої води поміж очеретяними стінами заввишки метрів зо два, проминули купу гілля, – Харрі припустив, що це боброва хатинка, – і далі, каналом серед напівзатонулих дерев, що скидалися на мангрові зарості.
– Це озеро, – уточнив Харрі. – А не море.
– Один чорт, – відповів Бйорн й одсунувся від борту на середину лави. – Як на мене, немає нічого кращого за суходіл, десь якнайдалі від моря, щоб лише коров’ячий гній та гори.
Канал поширшав, і нарешті перед їхні очі постало озеро Люсерен. Човен, пахкаючи, пропливав повз кам’яні скелі й острівці з покинутими на зиму дачами – видавалось, ніби їхні чорні віконця стежили за чужинцями пильним оком.
– Дачні будиночки від Герхардсена [41] , – прокоментував поліцейський. – Тут ніколи не матимеш стресу, як на Золотому березі, де ти просто-таки мусиш змагатися з сусідом, хто має більшу яхту чи розкішнішу прибудову до дачі. – Він сплюнув у воду.
41
[41] Герхардсен Ейнар (1897–1987) – норвезький політик, соціал-демократ, тричі очолював уряд Норвегії.
– Як же його звати, того чудного коміка з телевізора, котрий походить з Утре-Енебака? – спитав Бйорн, намагаючись перекричати гудіння двигуна. – У нього ще тріснуті окуляри. І мопед.
Ленсман прісно глянув на Бйорна Гольма й стенув плечима.
– Мотузяна майстерня, – мовив він.
Попереду, майже біля самісінької води, Харрі побачив стару видовжену дерев’яну споруду, що самотньо здіймалася під схилом пагорба. З двох боків її щільно оточував ліс. Поруч із майстернею, уздовж гірського прямовисного схилу, йшли сталеві рейки, що згодом губилися у чорній воді. Клоччя червоної фарби звисали зі стін майстерні, а вікна та двері зяяли дірами без скла. Харрі примружився. Сутеніло, й видавалось, ніби в одному з вікон стоїть чоловік у білому, не зводячи з них очей.
– Трясця, справжній будинок з примарами, – засміявся Бйорн.
– Саме так і кажуть, – згодився поліцейський Скай і заглушив двигун.
У несподіваній тиші вони почули, як сміх Бйорна луною відгукнувся на протилежному березі, й ураз за ним пролунав поодинокий овечий дзвіночок, що долинув до них через усе озеро.
Кая зістрибнула на берег і хвацько, мовляв, для неї то звична річ, прив’язала причальний канат до напівзогнилого позеленілого стовпчика, який стирчав поміж латаття.
Із човна вони стрибнули на величезні кругляки, котрі правили за причал. Зайшли у дерев’яний одвірок і опинилися у якомусь довгому, вузькому й порожньому приміщенні, яке відгонило риб’ячим жиром та сечею. Ззовні будівля видавалася коротшою, частково її приховував густий ліс. Завширшки майстерня була всього метрів зо два, але завдовжки від краю до краю – не менш як шістдесят.