Lux perpetua
Шрифт:
Кіт, що лежав на черепах, зашипів. Очі чарівниці запалали лиховісним вогнем.
— Тому тільки як виняток, — тихо промовила вона, — я сьогодні трошки допоможу долі. І хоча твоє бажання, Електро, сповнене зла, я виконаю його. Простягни руку. Ось я даю тобі…
Рудоволоса чарівниця шептала, Електра слухала, схиливши голову. Вогонь пригас, казанок ще булькав, шипіло, бризкаючи на жар, вариво.
Кіт занявчав.
— А тепер ідіть собі вже, — наказала bona femina. — Слава Всебогині! Ага, не забудьте: рекламацій не приймаємо!
— Не їж так похапцем, — дорікнув Шарлей. — Тобі зашкодить.
Рейневан підняв голову з-над миски, яку затуляв рукою, якийсь момент дивився так, ніби не розумів. Потім знову взявся ковтати галушки і ганятися за шкварками. Впоравшись із галушками, присунув до себе двовухий горщик журу, відламав від буханки шмат хліба. Демерит мовчки спостерігав за ним.
— Як? — раптом запитав з повним ротом Рейневан. — У який спосіб…
Шарлей зітхнув.
— Після нашого розставання я довго не знав, що з тобою відбувається. Про Ченстохову я чув, звісно, всі чули. Але звідки я міг знати, що ти там був? І що тебе посадили? Одним словом: свободою ти завдячуєш Ріксі. Її відомостям і зв'язкам.
— Проте це все-таки ти… — Рейневан відклав ложку. — Це ти видобув мене з Лельова.
— Для того і є друзі. Стримайся трохи з їжею. Ніхто в тебе цього їдла не забере.
Рейневан подивився на нього, примружуючи очі, які були загноєні та сльозилися. Очні яблука були налиті кров'ю і покриті густою сіткою червоних жилок, він явно страждав також і від світлобоязні.
— Мені потрібен цирульник, — Рейневан наче читав думки. — Або аптека. Якийсь медикамент від запалення кон'юнктиви. Очанка, алое, faeniculum або herba sancta [208] … Але спершу я щось з'їм, я мушу щось з'їсти. А ти розповідай.
— Що?
— Розповідай, — Рейневан потягнувся через стіл по білу ковбасу, яка залишилася після Великодня. — Про те, що тим часом у світі діялося.
— Багато що діялося. Ти сидів рівно три роки, а так, ніби сидів тридцять. Часи зараз історичні. По тому це видно, що відбувається багато всього — і швидко. Ти сидів — а воно тут відбувалося. Дуже багато і дуже швидко. Ти проґавив безліч історичних моментів, і щоб це зараз надолужити, я мусив би викладати тобі, що та як, до самого ранку, а на це я не маю ні часу, ні охоти.
208
Faeniculum — фенхель. Herba sancta — вербена (лат.).
— Знайди час і охоту. Будь ласка.
— Як скажеш. Отже, по черзі. Помер папа Мартін V. Вибрали нового…
— Габріеля Кондульмера, — підтвердив Рейневан. — Малахієву небесну вовчицю. А вибір стався у неділю Oculi, четверту перед Великоднем. Мені колись це все наворожили. Крім імені. Яке він узяв собі ім'я?
— Євгеній IV. А на Старому Ринку в Руені англійці спалили живцем Жанну д'Арк. Почався собор у Базелі. На Чехію вирушив уже п'ятий поспіль хрестовий похід, який був ганебно розбитий під Домажліце. Прокоп пустив з димом ціле олесницьке князівство, а потім з рейдом дійшов аж до Бернау, три милі за Берліном. Помер князь Болько Цешинський. Помер Конрад з Вехти, архієпископ празький. Помер єпископ Ян Шафранець, брат Пйотра Шафранця. Помер Фрідріх фон Ауфсесс, єпископ Аугсбурга… Куди ти йдеш?
— Блювати.
— Dulce lumen, — раптом заявив Рейневан. — Et delectabile est oculis videre solem.
— Га?
— Світло солодке, і добре очам сонце бачити. Екклезіаст [209] .
— Значить, — здогадався Шарлей, — ліки трохи допомогли?
— Трохи допомогли. Але не тільки в цьому справа. Аж ніяк не тільки в цьому.
Екстракт з італійського кропу, вербени, ружі, чистотілу і рути, безвідмовні ліки від запальних станів очей і повік, вони знайшли в аптеці у Севежі, а до Севежа ні аптек, ні цирульників ніде не було. Рейневан скористався ліками, однак результату довелося трохи почекати, а процедуру періодично повторювати. Обжершись «Під пляшкою», нещодавній в'язень більше не хотів зупинятися по корчмах, нарікав на задуху. Тому вони стали на постій на свіжому повітрі. Недалеко за Севежем, серед придорожнього березняку. Рейневан промивав очі рідиною, повторюючи при цьому магічні формули, щоб, як було написано на флаконі, «природна сила ліку надприродною силою повзятливіша була до курації».
209
Екк. 11:7.
Faeniculum, Verbena, Rosa, Chelidonia, Ruta Lumina reddit acuta [210] .
— Розповідай далі, Шарлею, — Рейневан приклав собі компрес до повік. — Ти закінчив на тому, що померло кілька єпископів. Хто ще помер, поки я сидів? З людей, які мене цікавлять?
— Кристина Пізанська, французька поетка. Пригадуєш? Seulete sui et seulete vueil estre… Ага, а ще помер Вітольд, великий князь литовський. Наприкінці жовтня 1430 року.
— Причина?
— Поранився, впавши з коня, довго хворів…
210
Фенхель, вербена, ружа, чистотіл, рута повернуть гостроту зору (лат.).
— Під час падіння поранився залізом?
— Не знаю. Може бути. З інших подій: Сигізмунда Люксембурзького коронували на імператора. А в Паб'яницях король Ягайло уклав з гуситами союз і агресивний альянс проти Ордену. У червні минулого року Сирітки Яна Чапека з Сан пліч-о-пліч з поляками вторглися в Нову Марку…
— Якраз про це я знаю, — Рейневан зняв компрес, покліпав. — Наглядачі рідко до мене озивалися, але один з них особливо погано ставився до хрестоносців і мусив із кимсь поділитися радістю перемоги. А що в нас? Корибутович викроїв собі королівство з Верхнього Шльонська?
— Не дуже. Він мав резиденцію у захоплених Глівіцах, які збирався зробити своєю королівською столицею. Четвертого квітня 1431 року, через три дні після Великодня, олесницькі князі завдяки зраді захопили замок і до ноги вирізали залогу. Корибутові пощастило, його тоді в Глівіцах не було. Але мрія про королівство луснула, як мильна булька. Князь пішов на Литву.{68} Себто в небуття і непам'ять.
— Болько Волошек?
— Він узявся за справу дуже амбітно, розширював свої володіння так, як і запланував, займав замки та міста одне за одним. Але ніде довго не втримався, звідусюди його прогнали. Останні здобутки, Битом і Рибнік, Миколай Ратиборський відібрав у нього рік тому. Колісниця історії зробила коло, Волошек зараз там, де був на початку, себто на Опольщині. І там і залишиться.
— Пухала? Бедржих? Пйотр Поляк? Інші?
— Пухала окупував Ключборк і Бичину, звідки разом із таким собі Кохловським нападав, грабував і палив, надокучав сілезцям страшно. Вони з ним воювали, облягали його тижнями — і все дарма. Відтак обидві сторони врешті-решт втомилися від воячки і постановили вирішити справу по-купецькому. Після торгів Пухала віддав Ключборк за тисячу двісті п'ятдесят, а Бичину — за п'ятсот кіп грошів. Віддав замки — та й пішов зі Шльонська. Із Сирітками Чапека був у Марці та під Гданськом. Проте не повернувся з ними до Чехії, залишився в Польщі. А Ян Пардус тримається на захопленому три роки тому отмуховському замку. Бедржих зі Стражниці і Пйотр Поляк мають бази в Нємчі і Вежбні, звідки сілезці весь час намагаються їх викурити. Наразі безрезультатно, але це лише питання часу.