Любов, Президент і парадигма космосу
Шрифт:
Кого саме ми воліли б доставляти на планету С-17? Не будь-кого, не всякого зухвальця, пройдисвіта, злодюгу. Ми остерігаємося навіть тих людських екземплярів, котрі мали виродженців і відступників у своєму далекому родовому корені, серед своїх пращурів і прапращурів. Приміром, живе собі добропорядний громадянин, має сім’ю, дітей, користується шаною серед сусідів, але зненацька одного дня він чинить у себе на службі тяжку крадіжку або під час товариської вечері б’є ножем свого мирного сусіда. І все тільки через те, що, як з’ясовується, у нього котрийсь із далеких предків був або злодієм, або бандитом, або ґвалтівником.
Одного разу у нас трапився випадок, просто таки кричущий. На планету С-17 ми привезли групу молодиків з далекої сонячної системи, дуже талановитих хлопців, з гідною поведінкою і зовнішньою вродою (це у нас також високо цінується!). Один з цих парубчаків виріс до начальника служби математичних зв’язків із сузір’ям Альфа-Центавра, його навіть мали послати туди ледь не представником нашої математичної академії. І от можете собі уявити. Зненацька молодик на одному високому урядовому прийомі, де зібрався цвіт нашої науки, запрошує до танцю молоду жінку, дружину посла із сузір’я Альфа-Центаври. Обоє були такі гарні собою, танцювали елегантно, чемно, без грубощів і вульгаризмів, і все начебто було б добре, якби після того святкового вечора, коли гості роз’їхалися, і шановний посол з Альфи-Центаври забрав додому свою милу дружину, не виявилося, що у неї, себто у його дружини, пропав дорогоцінний камінець із її прикрас. Про це миттю довідалися на Альфі-Центаврі, виникли складні дипломатичні колізії, уряд Альфи-Центаври навіть попередив наш уряд, («Раду спокою»), що в разі неповернення коштовного камінця посол оголосить двохденне голодування. А голодування в нашій практиці є першою ознакою найвищої стадії гніву і чуття образи. Молодика негайно позбавили роботи в службі математичних зв’язків, йому самому звеліли шість днів не торкатися страв (є в нас і таке покарання!), молодик страшенно схуд, змарнувався геть і врешті змушений був повернутися на свою далеку галактичну околицю.
Тому ми сердечно просимо, шановні наші земні Брати: складаючи списки хворих на СНІД, котрих ви могли б рекомендувати нам для лікування на планеті С-17, докопуйтесь до істини і нічого не приховуйте від нас. Ми вважаємо: краще померти від СНІДу, аніж мати в своєму роду збоченців і виродженців.
Ви запитаєте: як вам шукати предків, котрі б у минулому могли виявляти ознаки аморальності, злочинної поведінки, порушення норм правопорядку? Тут ми можемо прийти вам на допомогу. Ми спеціально сконструювали апарат, названий «детектором минулого». Він дуже схожий на «детектор обману», який вживає ваша поліція й міліція. Тільки наш апарат має одну відміну від вашого. Нажаль, він лишає по собі неприємні сліди, своєрідні ознаки злочинності. Хто мав у роду аморальних типів, крадіїв і бандитів, після проходження тестування одержує собі на чоло велику червону пляму з літерою «З», себто зі свідченням того, що така людина уже сама наче стає злочинцем. Для суспільства це принесе користь, запевняємо вас. Суспільство має знати, від кого йому слід чекати неприємностей.
А тепер звертаємося не тільки до вас, а й до усього людства. Ми вже сказали вам, що вища рада Сиріуса зважилася діяти в захист Землі. Землі і землян. Ми не будемо нікого вбивати, нищити, палити, ми просто будемо виводити поза час і простір тих, хто заміряється сам палити, сам убивати, сам нищити, і хай усі темні люди, котрі замірилися на такі злочини, зникають на певний час (на скільки, нам невідомо!) і хай смерть і убивство стануть для вас, землян, немислимою справою.
І ще ми звертаємося до всіх урядів землі, просячи їх і вимагаючи від них відмовитися від усякого насильства. Хочемо переконати їх, що земля ваша не така й безмежна, не така й щедра на ресурси. Побережіть їх, побережіть свій біологічний потенціал, свої біологічні тіла, свої роки життя. Клянемося вам, що убивства, пролиття крові, розпалювання воєн, надто із застосуванням кровожерних видів атомної зброї, скоро не буде у вас. Знаємо, що ви послухаєтесь нашої поради, а якщо треба буде, то й нашого веління, і станете навіки творцями і будівничими.
До вас посланий з часового небуття давно забутий корабель «Салют». Його командир і заступник командира взяли на себе сміливість стати нашими речниками на землі. Не обмежуйте їх, не висміюйте, не ігноруйте, не зневажайте. Ми зберегли їм молодість для того, щоб цю молодість вони втілили в добро.
На цьому закінчуємо бесіду. Ікса...Тонга...феен... Ікса.. .Тонга.. .феен!
В каюті тиша. Гнітлива і водночас якась радісно піднесена. Всі втуплено дивляться у багряний предмет на столі, наче пропускають крізь себе кожне почуте слово. Слово з безвісті Космосу, але ж яке зрозуміле, яке правдиве слово!
Старший помічник каплей Серж злегка примружив очі, і в них просвічується тонка іронія людини, схильної брати все під сумнів. Мовляв, чули ми цю високу правду, такою правдою нас нашпиговували більшовицькі ідеологи, а ми знаємо тільки одне: будь дужим, і правда завжди стане на твій бік!
Старий барон важко супиться, він всім задоволений, він готовий поклястися, що тяжкий урок, якого йому завдала доля із сином, то справедливе нагадування про марність усіх жадань і всякої невситимості. Ось він повернеться до Каліфорнії і на першому ж зібранні ордена «Мажестік-12» скаже своє слово. І найперше слово про невдячний Схід. Годі з ним панькатися! Євразійська Росія і її подруга — Україна набагато краще й надійніше поле для застосування сил.
У Віруньки ж в очах по діамантику сліз, і тиха ніжна печаль на губах. Ті губи, здається, безгучно шепочуть тільки одне ім’я: Теренс!.. Теренс!..
Аж тут озивається на тумбочці радіопристрій. Дзвонять зі штабу? А звідки ж? У капранга Севастьянова нема охоти зараз вириватися з цієї похмуро-величної атмосфери. Проте настійний радіосигнал вимагає уваги, і капранг вмикає апарат:
— Так, слухаю... капранг-2 Севастьянов... — І тут же, мов ошпарений, зривається на ноги, виструнчується: — Товаришу командувач військово-морськими силами Російської Федерації, капранг-2 слухає вас!
— Що ти там галасуєш, капранг-2? — бурчить добродушним тоном далека Москва. — Сядь, прошу тебе... Отак краще. І викладуй усе по порядку.
Капранг-2 переповідає події останніх днів. Згадує й про втручання космосу. Це не химера, не фантазія, сталося те, що мало статися рано чи пізно. Всесвіт вступив у контакт з Землею. І тут в Севастополі багато хто схиляється до думки, що голос Всесвітнього розуму вартий уваги.
Далекій Москві багато з почутого здається дивним, просто таки неприродним, одначе Москва налаштована на серйозну розмову, у Москви є свій план дій, і для його втілення в життя потрібні нові сили, нові духовні й вольові потенції. Починається грандіозна кампанія боротьби зі світовим тероризмом. Не з окремими людьми, тим паче не з народами — будь-то арабським, чи африканським — а з жахливим феноменом підступного, брутального терору проти людей. І це вимагає мобілізації всіх планетарних ресурсів, зміни методів і концепцій. Москва готова до кардинальних змін в ситуації. Більше того, вона вважає за потрібне рішуче змінити керівництво Чорноморським Флотом. Пропонується нова кандидатура командувача. Як на думку Москви, особисто президента Російської Федерації, ця людина цілком визріла для крутого повороту справ у Севастополі.
— Очевидно, вам видніше, товаришу командувач, — озивається з деякою непевністю капранг-2.
— Пропонуємо стати командуючим ЧФ вам, Вікторе Степановичу.
— Як це?.. Може, я неправильно вас зрозумів?..— запнувся Севастьянов.
— Абсолютно правильно зрозуміли. Потрібна ваша згода, і ми посилаємо вашу кандидатуру на затвердження міністру оборони.
Севастьянову на хвилю забракло повітря, він аж присів на стілець.
— Якщо це наказ, я згоден, товаришу...
— Все. Питання вирішене, — повеселів голос командувача ВМФ Росії. Видно, варіант призначення був запропонований ним, а реалізувати свої заміри завжди приємно. — Тільки пам’ятайте одне: вирішуйте все в глобальному масштабі. У вас буде шанс показати світові, що Росія вміє мислити глобально.
— Якщо дозволите слово, то й... космічно.
— Космос вже стукає в наш дім. Дійте рішуче, схвалюю повністю.
Тепер Віруні час і до шпиталю. Призначення капранга-2 командувачем флотом, про яке вона щойно почула у каюті, річ чудова, однак для Віруні нічого в житті тепер не є важливішим і чудовішим, аніж життя її врятованого художника. Мусить його негайно провідати. Хай і він почує про цю дивну новину.
Підхопила десь на вулиці випадкову машину, помчала по сухому, спаленому літньою спекою Севастополю, ось уже й морський шпиталь, ось і знайома бабуся-гардеробниця в фойє. Здавати в гардероб їй нема чого, то вона хутко злітає широкими сходами на третій поверх, шарпає двері і бачить... Боже, що це? Чому тут стільки сторонніх? Правда, всі в білих халатах наопашки, самі чоловіки, молодого віку, уважні, поштиві, сидять на стільцях навкруг її Теренса. І що ж вони роблять? Що, власне, робить Теренс? Він перед мольбертом, він малює щось, водить по ватману олівцем.