Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
Трохи пововтузившись, він нерішуче дістав із внутрішньої кишені малоформатне видання «Кобзаря», розкрив книгу, добув із вирізаного в ній сховку пачку доларів і, ще раз зітхнувши, мовчки відрахував названу суму. Іміджмейкер, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув гроші у шухляду стола, і зі словами:
– А решту – по ходу втілення національної ідеї у свідомість виборців Центрального округу, – провів клієнта до виходу. Сливка зупинився у дверях і, знову тяжко зітхнувши, промовив:
– Ну, як казав класик – «лупайте цю скалу». Почнемо лупати
Іміджмейкер по-братському поклав руку на плече націонал-демократа:
– Можете звати мене просто – «пан Нестор». Так мене називав пан Бжезінський… – приязно посміхаючись, сказав він Сливці.
Брови клієнта здивовано полізли на лоба:
– Як?! Сам Збігнєв Бжезінський?! – захоплено вигукнув координатор районних націонал-демократів.
– Авжеж, коли на початку дев'яностих відряджав мене на допомогу прибалтійським патріотам. Мій офіс був розташований на третьому поверсі Вільнюського телецентру, – продовжував Нестор Євграфович, багатозначно мацаючи кульові мітки на табличці.
– Я залишив це на спомин про жахливий спецназівський штурм!! – завершив свою коротку розповідь іміджмейкер.
Розчулений Сливка підняв три пальці у вітанні і вигукнув:
– Слава Україні!
Нестор Євграфович також підняв угору руку і, відрахувавши три пальці, вигукнув у відповідь:
– Героям слава!
Зачинивши за клієнтом двері, іміджмейкер впав на диван і задоволено підсумував:
– Ну что ж, Артурчик, сегодняшний обед мы честно заработали. Как, впрочем, и все обеды до конца избирательной кампании. Кстати…
Нестор Євграфович підхопився і дістав із шухляди кілька купюр. Потім взяв помічника за лікоть і, прямуючи з ним до виходу заспівав, звісно ж, імпровізуючи: «Запрягайте, хлопці, коней – і на вибори гуртом!»
У готельному ресторані було малолюдно. Політтехнологи вибрали стіл біля вікна і після докладного вивчення вишуканого меню замовили пляшку горілки «Віче» і близько десяти різноманітних страв суто національної кухні.
– Віче – справа чоловіча, – прочитав іміджмейкер, повільно повертаючи в руках високу добре охолоджену пляшку з крапельками роси. Вражений досконалістю бренду, він посміхнувся і звичними рухами почав накладати на бутерброд ікру, уявляючи собі прадавній парламент. Нестор Євграфович спробував уявити себе іміджмейкером князя Володимира Великого і… несподівано відчув себе щасливим, що живе в часи демократичного суспільства та високих прогресивних технологій, де є місце для застосування його рідкісного таланту, численних непересічних здібностей та великого інтелекту. Іміджмей-кера переповнював оптимізм:
– Ну что, Артурчик, за наши первые профессиональные успехи на благословенной украинской земле не грех и выпить грамм по пятьдесят этой мужской водки! – святково промовив він.
Артурчик мовчки розлив горілку по чарках, чокнувся з шефом, перехилив, і тільки після того наважився задати питання, що не давало йому спокою:
– Нестор Евграфович, вы знаєте, как я вами восхищаюсь, но иногда ваши гениальные прозрения ставят меня в тупик. Скажите, почему второго клиента вы отправили на тот же Центральный округ?
Іміджмейкер повільно з насолодою почергово дегустував страви української кухні. Накладаючи ікру на другий бутерброд, з великими паузами та неприхованим задоволенням, він взявся за тлумачення:
– Ну, во-первых, было бы нерационально распылять наши немногочисленные силы, а во-вторых, грех не воспользоваться ситуацией, при которой для каждого из наших клиентов мы знаем все про его основного конкурента. Кстати, Артур, кто из двоих тебе понравился больше?
Асистент знизав плечима:
– Честно говоря, Нестор Евграфович, один другого стоит.
Іміджмейкер ствердно кивнув і задумливо продовжив:
– Ну и славненько, значит, решение за избирателями. И пускай победит сильнейший!… Или достойнейший… Или не победит…
Артурчик розлив по другій чарці і спробував народити афоризм:
– Да, Нестор Евграфович, душа избирателя – потемки.
Шеф, мабуть, не зауважив дотепності у репліці помічника, бо завершив його думку цілком серйозно:
– Вот именно поэтому, Артур, мы и работаем не с избирателями, а с кандидатами…
– Ну, – за здоровье наших кандидатов – щедрых и разных! – відірвавшись від роздумів, підняв чарку Нестор Євграфович. Не встигли спорожнені чарки повернутися на стіл, як увагу асистента привернула колоритна компанія, що увійшла до зали ресторану – невисокий, але дуже кремезний чолов'яга у супроводі двох шафоподібних охоронців. Чоловіки поспілкувалися з метрдотелем, той вказав рукою на столик іміджмейке-ра та асистента, і прибулі рушили в їхній бік.
Артурчик, показуючи очима на незнайомців, пошепки запитав у шефа:
– Нестор Евграфович, это, случайно, не один из наших московских клиентов?
Скоса глипнувши на компанію, іміджмей-кер втиснувся у крісло:
– Н-не уверен. Разве их всех упомнишь… Чолов'яга з колючим поглядом, двома
охоронцями та газетою «Городские Ведомости» в руці підійшов до столика і виразно «пальцюючи» задав доволі просте запитання:
– Вы – господин H. E. Боженко?
Іміджмейкер замислився. Пауза затягнулася. Зрештою, невпевнено киваючи, він відповів:
– Ну, в целом, – я… Незнайомець розгорнув газету і зачитав:
– Главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару?…
Чолов'яга запитально подивився на імідж-мейкера, але Нестор Євграфович вже повеселішав. Полегшено зітхнувши, він бадьоро під-корегував свою газетну характеристику, недо-опрацьовану папараці:
– По ОЧЕНЬ грязным технологиям и САМОМУ черному пиару…
Він би сказав ще чимало на свою користь, але кремезний прибулець, котрий без жодного запрошення сів за стіл, нахабно його перебив – простягаючи візитку, чолов'яга промовив: