Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
В офісі обвалилися палаючі балки. Нестор Євграфович повернувся обличчям до своєї вщент зруйнованої контори. Десь неподалік заревли і стихли сирени пожежних машин, які, мабуть, проґавили малопомітний провулок і помчали далі. Голос політтехнолога мимоволі змінився на діловито-заклопотаний:
– Мишенька, говори побыстрее – ну ты же понимаешь, – времени мало, у нас сейчас самая горячая пора… Что ты говоришь?! У вас на носу выборы?!
Зіниці іміджмейкера спалахнули вогниками цікавості. Дочекавшись паузи в реченні свого телефонного співрозмовника, він з непідробним інтересом вигукнув:
– Как интересно! А какой барьер? Всего-навсего?!
Чимось глибоко і приємно здивований, іміджмейкер знову
– А мажоритарные округа тоже есть? Нестор Євграфович на мить замислився і
без жодних вагань прийняв своє як завжди нетривіальне, але єдино правильне рішення:
– Знаешь, Миша, я, пожалуй, не поеду к Президенту, пусть сам свое большинство формирует. Рвану-ка я лучше на нэньку-Украину, посмотрю на ваших кандидатов, подсоберу материал для моей новой книги… Мишенька, ты мне забронируй, пожалуйста, номер-люкс где-нибудь в центре, завтра буду! Привет жене!
Віддавши трубку Артурчикові, повеселілий і загадковий Нестор Євграфович голосно запитав:
– Ну что, Артурчик, ты все понял?
– Кажется, да… Мы попросим на Украине политического убежища? – нерішуче висунув власну версію заінтригований асистент.
– Эх, Артур, Артур, ты бы у меня, что ли, учился, а то так и будешь до старости районными выборами заниматься, – доброзичливо-поблажливо поплескуючи Артурчика по плечу, оптимістично промовив іміджмейкер і підняв з попелястого снігу обгорілу зеленаву купюру.
– Беги на вокзал за билетами, – простягуючи Артурчикові клаптик стодоларової банкноти, сказав він посміхаючись. Помічник безмовно взяв папірець і, піднявши комір, поплентався у бік проспекту. Нестор Євграфович дивився услід накульгуючому, як і він, асистентові, одягнутому в замарану сажею і прошиту кулями дублянку і по-філософськи зауважив:
– А жизнь, все-таки, налаживается…
Постоявши ще хвильку, Нестор Євграфович, захищаючись від вогню рукавом, обережно наблизився до вхідних дверей своєї розгромленої резиденції. Він знайшов у кишені дрібну монету і відкрутив від вхідних дверей добряче попсовану табличку: «H. E. Боженко, доктор политических наук, имиджмейкер международного класса».
Іміджмейкер та асистент їхали у двомісному купе спального вагона. Нестор Євграфович напівлежачи розкинувся на вагонній полиці, що її з більшою певністю можна було б назвати диваном, і дивився у вікно. За вагонною шибою пропливали вечірні вогники невеличких містечок та сіл, яким, поза всяким сумнівом, не судилося коли-небудь зустрітися з ними – з іміджмейкером та його вірним асистентом. Спати після пережитих напередодні потрясінь не хотілося, хоч і година була вже пізня. Нестор Євграфович уявив собі, як мільйони співгромадян готуються цієї миті до сну. Мільйони сімей. Мільйони електорату… Іміджмейкер упіймав себе на думці, що весь цей електорат разом узятий його зараз аніскілечки не цікавить, оскільки вибори в Росії для нього скінчилися. Відповідно – скінчилося його велике і цілком щире бажання цей електорат ощасливити. Але попри все, миготіння населених пунктів таки розчулило Нестора Євграфовича, і він поринув у спогади. Так, у нього теж була сім'я. Навіть кілька. Звісно, що мешкали вони в різних містах, у різних колишніх радянських республіках і між собою були не знайомі.
Іміджмейкер вкрай рідко бачився зі своїми сім'ями; траплялося, відвідував їх під час ділових поїздок до їхніх міст або коли потрапляв туди проїздом. Кілька разів Нестор Євграфович стикався зі своїми сім'ями, як кажуть – носами, просто на вулиці.
Політтехнолог регулярно, відповідально і ретельно дбав про свої сімейні бюджети. Але попервах – півроку-рік. А потім, як правило, обростав своїми політичними клопотами, важливими грошовими справами і, відповідно, новими перспективними зв'язками. Декілька разів попереднім дружинам з дітьми ціною великих зусиль врешті-решт вдавалося розшукати свого главу сімейства. Він без зайвих розмов віддавав їм майже всі наявні гроші – іноді мова йшла про десятки тисяч доларів, але повернути, а тим паче – утримати його в сімейному колі було неможливо – велика, сповнена наснаги, таланту і сил душа іміджмейкера прагнула нових важливих звершень.
Потяг зупинився на ледве освітленій провінційній станції. Іміджмейкеру стало зовсім сумно. Зусиллям волі від відкинув спогади та роздуми про минуле і повернувся думкою до прикрих подій, пережитих напередодні. Перед його очима один за одним пропливали епізоди з учорашніх смертельно небезпечних «пригод»…
…Артурчик втомлено сидів за столиком з ноутбуком навпроти Нестора Євграфовича і мовчки наводив лад у численних електронних документах і записах. Крадькома, зрідка зиркаючи повз монітор, він спостерігав за своїм шефом. Асистент даремно намагався осягнути поведінку Нестора Євграфовича – після гучного провалу на виборах усіх до єдиного «підшефних» кандидатів, після бурхливої реакції розлючених клієнтів і втрати сейфа із заробленими в поті чола чималими грошима, після пережитих смертельних небезпек – будь-яка людина була би виснаженою, розбитою і в глибокій депресії. А його шеф лежить собі, хоч би й що, звично крутить в руках свої скалічені золоті окуляри і спокійнісінько щось обмірковує, час від часу посміхаючись сам до себе. Можливо, він знову винайшов якусь нову геніальну стратегію.
Іміджмейкер ніби почув думки асистента – він позіхнув, потягнувся і запитав:
– Ну что, Артурчик, немножко попишем?
Не змінюючи свого горизонтального положення і не чекаючи згоди помічника, Нестор Євграфович діловитим голосом продовжив озвучувати свої міркування щодо технології іміджмейкерства. Асистент, повільно розганяючись, забарабанив по клавіатурі ноутбука.
«К своей работе с кандидатами современный имиджмейкер должен относиться, как к научному эксперименту, где равно ценен любой результат, в том числе и отрицательный. К сожалению, малообразованные клиенты наивно полагают, что они оплачивают только положительный результат, а отнюдь не весь процесс научной работы имиджмейкера по политической структуризации общества. Как свидетельствует мой личный профессиональный опыт, зачастую узкокорыстный интерес клиента вступает в конфликт с глобальными интересами демократического общества в целом…
Именно поэтому святая обязанность имиджмейкера – всемерно внедрять в сознание своих отсталых клиентов олимпийский принцип: главное – не победа, а участие…»
Барабанні партії на ноутбуці в артурчиковому виконанні не залишилися непоміченими і неоціненими. Двері купе відчинилися і гарненька чепурна провідниця з тацею в руках, професійно всміхаючись, поцікавилася:
– Чай, кофе, печенье, свежая пресса?
– И о чем же пишет сегодняшняя пресса? – відповідаючи грайливою посмішкою і несподівано збадьорившись, запитав асистент.
– О вчерашних выборах… – ніяковіючи затнулася дівчина. Було очевидним те, що від політики вона настільки далека, як Москва від Києва, куди вони, власне, і прямували. Артурчик, прикриваючи рештками волосся свою посинілу ґулю, спробував пофліртувати ще. Він ще грайливіше поцікавився:
– А что, вчера были выборы? И за какую партию голосуют такие хорошенькие девушки?
Провідниця зашарілася – вона сприйняла Артурчикову фразу як залицяння з перспективою значно ближчого знайомства. Провідниця кокетно зарухала сідничками і, оглядаючи стелю, весело відповіла: