Мігрант

Дяченко Марина и Сергей

«Це наше право. Ми тут, бо маємо право. Жінки народжують дітей – так має бути. Учитель вирощує паросток – це справедливо. Ми тут – і це правильно».

Тимор-Алк підвівся й пішов у темряву. Ніхто навіть не повернув голови.

Крокодил, що сидів трохи осторонь від загального свята, теж устав раніше, ніж зрозумів навіщо.

Білу спину Тимор-Алка було далеко видно в світлій ночі. Крокодил наздогнав його. Хлопчисько повернувся різко, як розпрямляється пружина:

– Чого ти до мене прив'язався, мігранте?!

Крокодил сторопів. Зеленоволосий був, здається, на межі істерики.

– Гаразд,

іди собі, йди…

Тимор-Алк пішов, шурхаючи травою. Крокодил постояв, слухаючи шум біля вогнища. Повернувся до табору, неквапом вибрав собі гамак і ліг без надії заснути, дивлячись крізь гілки в осяяне світлом небо.

Підлітки з колишньої групи, і з ними інструктор, поїхали після півночі, і в лісі знову стало тихо.

* * *

– Людина – сама собі пан.

Айра, чисто вимитий, із краплями річкової води на грудях і плечах, стояв перед претендентами. Усі – й Крокодил – стояли перед ним, одягнені в короткі вільні штани.

– Людина не дозволяє ошукувати себе. Людина бачить те, що є, а не те, чого кортить.

Айра не закладав руки за спину, не схрещував на грудях, не тер долоні, нічого не крутив у пальцях і не допомагав собі жестами: його руки були опущені, але язик не повертався сказати про них – «висіли». Айра казав – «людина», і Крокодил розумів, що вжито слово з багатьма значеннями: «повноправний громадянин», «пан», «хазяїн». Він розумів, що російською це звучало б інакше, і мучився, наче принцеса, котрій під матрац підкладено каменюку.

– Ми живемо на війні, ми – тонка мембрана, арена боротьби між матерією та духом, що вічно змагаються за першість. Людина – боєць обох армій. Людина – прикордонний знак.

Хлопчаки слухали, хто спрагло, хто з певним острахом. «Що вони розуміють, – думав Крокодил. – Я не розумію нічого, або майже нічого. Чи це ритуальні замовляння, що не повинні мати особливого смислу? Людина як арена боротьби між матерією та духом… Здуріти можна».

– Проба – це Великий Смисл. Негативний результат – теж результат; я кажу це тому, що не всі з вас одержать посвідчення. Той, хто не одержить, мусить пам'ятати: це не кінець життя. Це теж відповідь, хай небажана. Та це відповідь.

«Утішливо», – подумав Крокодил. Четверо парубків на чолі з Полос-Надом, що провалили дострокове випробування вчора, здавалися пригніченими й дивились на Айру спідлоба.

– Сьогодні ваш перший підхід до Проби. Бачу, ви встигли перевдягтися. Тепер візьміть оце.

За його командою двоє парубків витягай на середину галявини величезний шкуратяний тюк, усередині якого скреготіло залізо. Розклали на траві, вчора витоптаній до голої землі, а сьогодні зранку знов зазеленілої. Крокодил витягнув шию: всередині, на потертій шкурі, лежали великі ножі в дерев'яних піхвах: три десятки однакових піхов із руків'ями назовні.

– Розбирайте.

Крокодил переборов бажання кинутися до тюка серед перших. Невелике скупчення відбулось, та Крокодил не опускався до штовханини з підлітками. Вичекав кілька секунд і взяв найкращий із трьох ножів, що зосталися, – точніше, переконав себе, що цей найкращий. Визначати не було ні часу, ні змоги.

Ножі виявились тесаками – широчезними, дуже гострими, грубими клинками. Кілька хвилин пішло на вивчення, проби, спроби обмінятися. Крокодил одним із перших додумався, як причепити піхви до пояса.

Озброївшись, напівголі хлопчиська стали схожі на зграю маніяків. Крокодил ще раз перевірив, чи можна підтягнути піхви трохи вище. «На бігу, – думав він, – ця штука наб'є мені здоровий синець. А якщо звідкись упаду – взагалі руків'ям протне нутрощі».

– Людина – сама собі пан, – повільно повторив Айра, походжаючи по галявині. – Хазяїн і тіла, й духу… Камор-Бале, скільки ударів серця за одиницю?

Крокодил помотав головою, намагаючись зметикувати. Одиниця – в місцевій системі величин трохи більша за хвилину. Удари серця – це просто пульс. Парубка запитали, яка в нього частота пульсу в цей момент; парубка звуть Камор-Бал. Те, що Айра запам'ятав усі імена з одного разу, стало зрозуміло ще вчора.

– Сімдесят, – не рахуючи пульсу, озвався Камор-Бал, невисокий худорлявий парубчак із дуже довгим, зібраним у хвіст волоссям.

– Ти певен?

Парубок трохи напружився:

– Сімдесят два.

Айра кивнув:

– Увага всім: зараз ми побіжимо й будемо бігти довго. Та ваша витривалість – другорядний інтерес. Передусім ви продемонструєте спроможність бути собі паном. Усім зрозуміло?

І він глянув прямо на Тимор-Алка, що стояв осторонь від усіх із тесаком на боці, – дуже блідого і безбарвного цього ранку, якщо не зважати на зелений газончик на голові.

* * *

Крокодил прилаштувався цього разу в самому хвості колони, а парубок-метис зайняв місце перед ним. Претенденти бігли вервечкою – спершу по м'якій стежці серед лісу, потім по кам'янистій доріжці над урвищем. Крокодил устигав крутити головою: доріжка дедалі крутіше забирала вгору, і відкривався краєвид – ранкове море, гладеньке й бузкове, ніби кисіль у величезній чашці.

Востаннє він ходив босоніж у бабусиному селі. Його бабуся була містянкою в третьому поколінні, на схилі віку придбала будинок у селі й дуже шкодувала про це. Город у неї весь поріс лопухами. З сусідами стосунки не склались. Утім, вважалося, що дитині влітку місце на селі, маленький Андрій тижнями нудився, читав жовті добірки журналів, призначених для розпалу, і ходив босий. По траві – чудово, по піску – приємно, по ніжній, як пудра, куряві – прекрасно, по жирному дорожньому багні – пречудово…

На лісовій стежці його ступні спершу розігрілися, потім почали саднити. Дрібні камінці в'їдались у підошви, але в цілому все було стерпно; хлопці, що бігли разом із ним, теж не босоногими виросли. Ці «ельфи», або «тубільці», обирали дуже зручне взуття: Крокодил устиг оцінити їхні сандалії на м'якій підошві.

А тепер, складаючи іспит на право бути повноправним громадянином, вони хлапали по камінню босими п'ятками. Практичної користі від цього не було жодної – символічний акт, «подолання себе». «Бути собі паном» – якщо розібратися зі словами, що в цій новій рідній мові мали дещо інший смисл – означає усього лише «владати собою». Обряд ініціації підлітків у постіндустріальному суспільстві… У випадку з Раа – в постпостіндустріальному…