Маклена Граса
Шрифт:
Музикант.Триста шістдесят п'ять - колись мене вчили.
Маклена.Виходить, що кожного дня розстрілювали по двісті п'ятдесят. Ви лише порахуйте! Це значить, кожної години - десять чоловік. Кожні шість хвилин - одного. Ось ми з вами скільки сидимо? Шість хвилин? Більше? (Тихо). Значить, двоє вже загинули на землі. Я іноді, як прислухаюся отак, чую постріли… А ви кажете: соціалізм - це нездійсненна річ! Та вона вже здійснюється! Он отам, у радянських краях. Я, коли вийду вночі за канави в поле і гляну в той бік (жест на схід), придивлюся отакечки, то бачу -
Музикант.Дев'яносто тисяч п'ятсот, якщо вірити прокламації. Це значить - дев'яносто тисяч п'ятсот трун? Якщо їх виставити в ряд, це приблизно на сорок п'ять кілометрів… Та-ак. Жоден ксьондз не зможе обійти їх з молитвою. Минуть ще роки, десятки літ - і цими трунами можна буде оперезати всю землю, ma fille, по екватору. Але земля від цього не перестане обертатися навколо сонця і залишиться землею, і люди, і труни, і осінь, нерівність і собачі будки на ній були і завжди будуть.
Маклена.І ви отакечки сидітимете тут?
Музикант.Я? Гм… Це ви про перспективу?
Маклена(поглянувши). Боже! Який ви обідраний! Вас треба облатати!…
Музикант.Від бочки Діогена до цієї будки була довга дорога. Обірвався!
Маклена.То приходьте до нас завтра. Я вам усе позашиваю. А ви за це заграєте мені. Я люблю музику. Заграєте? Щоб так ясно стало. Що ви мені заграєте? Га?
Музикант.Що? Колись мені гралося ось що. Я вдосвіта виходжу, розумієте, на невідому алею. Ростуть могутні дерева. Таких тепер нема. Ну такі, як на героїчних пейзажах Пуссена. А вдалині - передсвітанкове небо. Такого не буває. На мене чекає прекрасна дівчина. Такої теж не буває. У неї очі - як передсвітанкове небо, тремтять губи. Я цілую їй руки. І ми йдемо по алеї в якусь невідому, неземну країну. Має зійти зовсім інакше сонце, не наше, гидке, а зовсім нове. Ми йдемо і йдемо. Ми неначе вічно йдемо…
Маклена.Не дуже мені подобається. А тепер що граєте?
Музикант.Тепер? Тепер ось що: минули і революції, соціалізм, і комунізм. Земля стара й холодна. І лиса. Ані билиночки на ній. Сонце - як місяць, а місяць - як півсковорідки.
Маклена.Не треба. Годі!
Музикант.Сонце - як місяць, а місяць - як півсковорідки - сидить останній музикант і грає на дудці. (Грає на дудці). Це теперішня моя композиція…
Маклена.Ні. Цього ніколи не буде! Ніколи! Навпаки - земля буде освітлена… як сонце! Всюди гратиме музика. А я вийду заміж… За більшовика. На аероплані! (Побігла від нього). Я думала, він допоможе мені, порадить, а він… сам - як півсковорідки!
IV
1
Підбігла Маклена до своїх дверей. Спинилася. Чує голос батька– хрипкий, знеможений, спотворений гірким сміхом:
– Ну, а коли я стану навколішки? Що тоді скаже пан хазяїн?
Зброжек.До сьомої ранку Граса обов'язково мусить вибратися, скаже хазяїн.
Батько.Тоді
Зброжек.Худобина теж загрузає…
Батько(погрозливо). То ти різник? Різник?
Зброжек(спокійно). Кожен хазяїн різник, а життя - бійня, Граса.
Батько.Що ж тоді мені робити?
Зброжек(помітивши, що Граса занепав духом). Треба сплатити гроші, скаже хазяїн. І, не кажучи більше й слова, піде заздалегідь до пана поліцейського комісара… Прийшовши від пана поліцейського комісара, він звелить розбудити себе о четвертій годині. І ось коли діти Граси, наплакавшись, поснуть, міцно заснуть, а Грасину рану в думках трохи заснує павутиною сон…
Бачить у шпарку Маклена - поникла, зависла на груди батькова голова.
Раптом постукає хазяїн у вікно. (Підскочив до вікна і щосили постукав). Вставай!
Батько скинувся.
Пора! Пострілом з гармати здасться цей стукіт Грасі, і, як пластир із занімілої рани, він здере з душі забуття. О п'ятій годині хазяїн знову постукає. О шостій у двір прийдуть поліцаї…
Батько(сам до себе). І бритви нема…
Зброжек.Бритви? Навіщо тобі бритва?
Батько.Є приказка: хто покотиться, той за бритву вхопиться…
Зброжек.Не такої відповіді я чекав, але й ця приказка непогана. Бритва тут більше допоможе, ніж земля. А тепер хай Граса слухає, що скаже йому на це маклер. Маклер підходить до Граси ось так. (Підійшов і прямо запитує). Скажи, ти взявся б зараз убити людину?
Батько подивився на Зброжека.
Маклер питає про це спокійно і серйозно.
Батько(пильно поглянув на Зброжека). Вбити?
Зброжек.Так.
Батько.Людину?
Зброжек.Не взагалі людину, а одного нелюда. Нелюда, який наробив за своє життя багато лиха людям. Особливо, кажучи вашою соціалістичною мовою, робітникам, пролетаріатові. Він, щоб заробити, труїв їх зіпсутою ковбасою, гнилими консервами, завжди продавав вогку сіль, а цукор - з піском. І це не в одній крамниці, а всім дрібним крамницям постачав оптом, сотнями тонн, а браковану тканину - цілими кілометрами. Заробляв, гнав монету з квартир, любові, води, навіть з повітря. Скажи, ти взявся б зараз убити такого мерзотника?
Батько.Пан хоче цим способом стати тут єдиним господарем?
Зброжек.Атож. Я хочу в цей спосіб стати тут єдиним господарем.
Батько.Пан хоче, щоб я вбив Зарембського?
Зброжек.Ні.
Батько.То кого ж іще?
Зброжек.Мене!
Батько.Пан сміється?
Зброжек.Пан маклер серйозно питає, чи взявся б Граса вбити сьогодні пана Зброжека? Тирана! Експлуататора! І за гроші!