Маруся Богуславка

Старицкий Михаил Петрович

І зразу все засяє, оживе:

Веселкою заграють водомети,

Зашепотять чинар і кипарис...

О, як її кохаю я!.. Щодень

Моя жага і любощі зростають.

І краю їм, вбачається, нема!

Шість літ живу в едемі я пророчім,

Якого вряд чи й знає Магомет, [14]

Бо гурії нема такої в небі...

Не порівнять з її очима зор,

З її чолом - снігів гори Лівану,

Із личеньком - троянди

пелюстків;

А що душа - то божая зірниця,

14

– Магомет - поширена в Європі вимова імені Мухаммеда (бл. 570 - 632), що вважається засновником ісламу.

Вона сія і наділя теплом

Все те, куди долине її промінь...

(Озирається.)

Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,

А тут нема... Вона чогось сумує

Й ховається в самотині... Це все

Турбує страх мене... Агов, Ахмете!

Ахмет

(схиливши голову і приложивши до грудей руки)

Владико мій! Я тут, як вірний пес,

Чекаю-но вчинити твою волю.

Гірей

Де сонця світ, моя ясна х а н и м,

Владичиця, життя мого утіха?

Ахмет

Господарка, краса усіх красот,

Пішла туди гулятися з дітками...

Гірей

З дітками... а! А як, смутна чи ні?

Ахмет

В останній час при Лесі охвітніша:

Втішалася, сміялася...

Гірей

Аллах

Ховай її від всякої гризоти,

Хай хмаронька не криє їй чола!

Я дуже рад, що їй знайшлась землячка

Хоч будить це за рідним краєм нуд,

Але його нічим не погамуєш...

(Уздрівши.)

Ах, он вона... душі моєї скарб!

Ахмет відходить.

ВИХІД VII

Гірей і Маруся.

Маруся (підбіга з глибини кону)

Лови, лови!.. Клубочком покотися!

А хто кого? Ціп, ціп!

Дівчинка

Ой мамо, ой!

Як весело!

Хлопчик

Мене ти не піймаєсь?

Маруся

Не дожену? А ось! (Ловить і цілує обох.)

Діти (сміються)

Ха-ха-ха-ха!!

Гірей

Ось певний рай,- нема другого раю!

Маруся

Мій сокіл тут? (До Лесі.) На, одведи дітей!

Гірей

Тривай! Дай я їх обніму...

Діти (кидаються на шию)

Ой, тато!

Маруся дивиться чуло, зрушено; Леся

виводить дітей.

Маруся

Так любиш ти своїх орляток?

Гірей

О,

Як свій коран, як пахощі лілеї,

Вони твої, то досить і того...

Маруся

Мої й твої, мій любий, мій коханий

Мій пишний пан, мій лицар дорогий!

Гірей (обніма)

О квіте мій, красо садків едемських!

Усе життя в тобі й для тебе... Ах,

Як серце гра, яке тут зап'яніння!

Боюся я, позаздрить нам пророк

І затьмянить ясне, безкрає щастя...

Маруся

Чи ж він лихий?

Гірей

Але ж і сам аллах

Поквапиться на наше раювання...

Маруся

Щасливий ти, мій орле?

Гірей

Як ковиль,

Коли його вітрець гойдає тихо,

Як рибонька на волі у воді,

Як лотос той під променем пекучим...

Ні-ні, не те! Щасливіший за все,-

За цілий світ!.. Всі щастя вкупі зваж,

І їх моє, напевно, переважить...

Маруся (обніма)

О втіхонько!

Гірей (сіда з нею на мармурі)

А ти, моя зоря,

Щаслива?

Маруся

Я? Коли тебе я бачу

І голуб'ят пестую,- все тоді

Втишається - і спогади, і болі...

Гірей

Тільки тоді? (Зітха.) Я радий і за це;

Але скажи, моя райська утіхо,

Чого до нас душею не лежиш

І серденьком цураєшся? І досі

Минулого не хочеш ти забуть?..

Маруся

Ох, не питай...

Гірей

Ти щось в душі ховаєш.

Виходить те, що ти не вся моя?

Маруся

Не ображайсь, тебе я...

Гірей (цілує)

Дяка, дяка...

Але, красо, ти журишся, бува,-

Завважив я,- і слізоньки часами

Бриніли тут (цілує), мов перли на очах:

Тебе нудьга гризе...

Маруся

Що ж? То не диво:

Кому ж отця і матінки не жаль?

Звіря - і те батьків своїх кохає

І пам'ята їх ласку скільки літ...

А я ж не звір... людина...

Гірей

Правда, правда:

Те почуття міцніше над усе;

Але цьому як пособить - не знаю...

Сюди б усіх ласкаво запросив,

Як родичів, як рівних з нами в стані,

Придобу б дав, всі присмаки в житті,

Права... аби тобі тим догодити...

Маруся

Мій батько вмер... і ненька, певно, теж: