Маруся Богуславка
Шрифт:
Стій!
Погинеш враз!.. Я вирятую діти...
Іще тобі востаннє послужу
Своїм життям огидлим!
Ті ж і Ганна.
Ганна (перебігає кін)
Помсти! Помсти!
Сохрон
Гей, матінко! Марусю стережіть,
(Держачи Марусю.)
Не випустіть, бо кинеться у пломінь...
А
Маруся (пручається)
Пустіть!.. Ой нене... там
В вогні... в диму... мої кохані діти...
Моє життя!.. Кричать... мене зовуть...
Ганна (держить)
І ти для них... для тих байстрят на згубу
Дружину ще послала? О звіря!
Зламала все, збруднила честь жіночу...
І зрадила дружину, віру, край...
Маруся
Ой леле, ні! Україну люблю я...
Але ж і їх, моїх діток, люблю...
Не можу їх покинуть! Мамо, мамо!
Ти ж відаєш любов оту й сама!
Ганна
Покинь їх тут...
Маруся (рветься)
Пустіть! Пустіть на бога!
Ганна
Не вирвешся!.. (Удержує.)
Ті ж і Леся з невольниками.
Леся (вибіга з факелом)
До помсти, гей! Плюндруйте! Місто - ваше!
Ганна (до них)
За сором, глум, замучений наш край!
Щоб тямились!!
Леся
За мною, браття милі!
Всі з гиком забігають. Чути за коном ґвалт, лемент; тюрма, мечеті горять. Жарке зарево обіймає весь кін.
Ганна, Маруся, а потім Сохрон. У палаці щось рухнуло. Полум'я язиками вибухає з вікон. Почувся крик.
Маруся (божевільно)
Пустіть!.. Горять... і я до них.
Ганна (не пуска)
Ні, ні!
Маруся (б'ється)
Пожальтеся!.. Вже кучері шовкові
Поняв вогонь... До мене рученьки
Там в лементі нещасні простягають.
(Рветься.)
Ой, пробі, ой!!. (Грізно.) Не мати ви!!!
(Виривається.)
Ганна (зрушена, кидається)
Ні, стій,
Моє дитя! Я, я піду... я - мати!!
Сохрон (показується з дітьми на руках у дверях)
Живі дітки!.. Візьми їх! (Ставить.)
Маруся (кидається навколішки, обніма ноги
Діти тремтять.
Боже мій!
(Припада до дітей.)
Лемент і ґвалт мов віддаляються.
Ти... ти? Мені? Що зрадила?.. Не можу...
Розірветься вже серце... О, мої
Любесенькі, милесенькі... хороші!
(Обніма, пригорта.)
Ганна
Невже й тепер за вчинок сей святий
Не кинеш їх?
Маруся
Ой леле! Мамо! Друже!
Вони зрослись з цим серцем навісним...
Для матері всі діти рівні, любі...
Я гріх тяжкий терпіла задля них,
Під серцем їх носила... Муку, сором...
Все винесла - за усміх дорогий:
В їх очах - рай, в їх голосках - музика,
В орлятах цих - всі радощі мої!
О зірочки, о мої ясні квіти,
Як вас люблю!
Ганна
Так ти лишишся тут?
І лицаря-дружину зацураєш,
Та ще яку дружину?!
Маруся
Боже, ні!
Моє життя... і серце недобите...
І вся душа його - за них, за них!
Сохрон
Марусенько! Чи ж переможеш муки?
Безвинна ти... То доля навісна
Оповила в таке нас горе...
Маруся (простяга руки)
Друже!
Сохрон (палко)
Не можу я і вірить у той рай...
Ох, а коли б... усе, усе забуду...
Їх полюблю... себе переборю...
(Рішуче.)
Бери дітей!
Маруся (кидається)
Мій любий!
Ганна (зупиня строго)
Зглянься, доню!
Навіщо нам сей поквил, глум і гріх?
Невже йому (на Сохрона) віддячиш так жорстоко?
Кохає ж він... Образа в них...
Маруся (стеряно)
Ох, так!
А я... Ой, що ж?.. Я все зроблю... я мушу...
Ганна
Та й їм, діткам, тут краще, у паші.
Сохрон
Хай візьме їх... Хай українці будуть
І вороги напасникам!
Маруся (бореться з собою)
Ой, ні!..
Не слід... вони... Ох, мати правду кажуть...
Так, я сама... Ой діточки мої! (Обнімає.)
Прощайте! Я... (припада) вас більше не побачу!
(Пригорта. Встає, хитається.)
Тепер - твоя! (Мліючи, трохи не впала.)
Сохрон (підхоплює, держить)
Моя! Моя! Моя!!
Невольники.