Маруся Богуславка
Шрифт:
Чи ба які, аж сині від заліза!..
Іван
Не встою, ні! (Пробує ходить.)
Охрім
Незручно, бра, ходить!
Перший запорожець
Мов не свої...
Андрій
А й справді...
Другий запорожець
Дибки, дибки!
Сохрон
То звикли так до кайданів...
Охрім
Не диво,
Звикають
Другий запорожець
Чи до перснів... воно таки й краса!
Іван
Та що й казать - велике діло звичка!
Андрій
До голоду, наприклад...
Охрім
Чи й до лоз!
Перший запорожець
Тобі того ще закортить і дома!
Охрім
А що ж, коли за возом бігти звик,
То побіжиш і за санками...
Всі (сміються, тупають ногами)
Правда!
Сохрон
Помолимся творцеві щиро ми,
Що зглянувся на наше бідування
І визволив нас з кайданів тяжких...
Всі (стають навколішки, співають чи промовляють)
Тобі, Христе, що встав живим із гроба
І смертію що смерть поправ,- хвала!
Учуй, благий, молитву нашу щиру
І ласкою додому нас керуй!! (Встають.)
Ті ж і Маруся з Лесею. Виносять всяку зброю.
Маруся
Ось зброя вам, брати мої і друзі!
Беріть її, кому що по руці,-
Од ворога й на ворога, вет за вет!
Всі
Хвала тобі і слава, сестро люба!
(Кидаються і розбирають зброю.)
Леся
Усіх локшіть... гадюк і гаденят!
Все місто вам до плюндрування!!
Ганна
Лесю!
Красо моя безщасна! (Обніма.)
Леся
Мамо, я
Для помсти-но зосталась жить на світі!
Ганна обніма Лесю і потіша.
Невольники розбирають зброю, пробують, чи зручна. Маруся стоїть осторонь і не підійма очей мов присуджена смерті.
Сохрон (підходить до неї нерішуче)
Марусенько! Моє подружжя любе,
Мій тихий рай... невже не пізнаєш?
Маруся (злякано)
Сохрон мій?! Ай!!
Сохрон
Бач, як змінило горе...
Калікою став, старцем.
Маруся (сплеснула руками)
Боже мій!
Ганна
Сохрон
Пізнать мене не можна, але серце
У мене те ж, як і було колись,
Та ж і душа незмінна, незрадлива...
Тебе, зорю, кохаю тільки більш,-
Розлукою кохання наболіло...
Маруся (до себе)
Не стямлюсь я... холоне в жилах кров
І на вустах німіє слово...
Сохрон (підходить)
Рибко!
Ти вся тремтиш, немов морозить страх...
Зі мною ти не привіталась навіть?
Маруся
Негадане... спіткання... подив... жаль...
Все зрушило...
Сохрон
І тільки подив?!
Маруся
Друже,
Я рада страх, що ти живий зоставсь
На славоньку... Украйні бідній щастя...
Через кін прокрадається кілька козаків то сюди, то туди, з факелами, ножами, а далі стає тихо, і Маруся з Сохроном самі.
Сохрон
Україні!
Маруся
Украйні і мені...
Бо я тебе, як лицаря, як брата...
Я рада... (Протяга руки.)
Сохрон (бере їх)
Ох, не радуються так...
Нам бог велів і інак привітатись;
Стояли ми на рушнику святім,
Пред господом в коханні присягались...
І злучені святим кільцем навік...
Ось перстень той, зав'язаний в сорочку,-
Як святощі його ховаю я.
З клейнодом цим до смерті не розстанусь...
А де ж то твій?
Маруся
Пограбили моє...
Це все чуже... як у рабині...
Сохрон (рвонув себе за чуприну)
Доле,
Яка ж ти зла! У пеклі був мій рай...
Але душа твоя зосталась вільна,-
Скалічити ніхто її не зміг...
І серденько все ж наше, рідне...
Маруся
Друже!
Душа все та ж, а серце - мертвий струп:
Від мук страшних зотліла я...
Сохрон
Голубко!
Мине біда - і оживеш...
Маруся
Ой ні!
Не оживать вже мертвому до суду...
Сохроне мій, не та вже я, не та!
Убита вже Маруся Богуславка.