Меч королів
Шрифт:
Жінка підійшла до вікна: біля «Західного континенту» поважний Бон і знайомий уже продавець овочів розігрували свою щоденну виставу. Це здалося їй нецікавим, вона відійшла від вікна, сіла в улюблене Гиреєве крісло і не бачила, як з вулиці Морських Мольфарів до Жаб’ячого провулку завернула ціла процесія: великі губернаторські ноші, за ними — ще одні, менші, поряд — пішки — кілька офіцерів у чорних мундирах зі срібними галунами. Хоча є серед них ґвардійський мундир та поліційний.
З Блекових
— Я вирішив завести собі муфлонів і їздити на них верхи та запрягати у візки.
— А що робитимуть носильники його величности? — поцікавився старий.
— Доглядатимуть муфлонів і керуватимуть візками, — знав, що відповісти, Зульфікар.
З меншого візка спритно виліз Зенон зі своєю патерицею:
— Сюди? — показав він на «Західний континент».
— Сюди — потім, — посміхнувся король, впізнавши заклад. Із Зенонових нош з’явився розгублений Гирей.
— Веди вже, капітане, — наказав Устін Блек. Гирей повернув до Вергерового «Домашнього затишку».
Рудий корчмар хапав ротом повітря, вилупивши сірі водянисті баньки на Гирея, який зайшов до таверни з самим королем! А за ним — губернатор, командир королівської ґвардії, начальник портової жандармерії, капітани Небесної ескадри, і — віднедавна відомий на всю Квінізорайю каптурник Зенон. Затісно й шумно стало одразу в просторій залі. Який там затишок: зброя брязкає, король з адміралом розмовляють голосно, а офіцери регочуть — посуд у шафі бренькотить.
— А дай нам, господарю, сильбертальської горілки для сміливости, — наказав король. Наливає Раух у чаші — руки тремтять, серце аж у вуха стука!
— Ну, — підняв чашу король, — п’ємо за успіх!
Він раптом наблизив свою чашу до Гиреєвої, перелив трішечки рідини капітанові, хукнув, випив, видихнув — «гидота» і повчально сказав здивованому почту:
— Що, не знаєте? То давній звичай Небесних народів!
— Пий уже, та пішли, — сказав Гиреєві адмірал.
— А ну, проведи нас до цього моряка, — наказав Раухові Зульфікар, і той кинувся вперед по сходах — показати дорогу.
Гирей поставив повного келиха на шинквас та разом із Зеноном пішов слідом за королем і адміралом сходами вгору, куди біг попереду всіх спритний корчмар.
Не встигла Ханна сісти в Гиреєве крісло і розслабитись, як у двері грубо постукали.
— Хто? — незадоволено спитала жінка: єдиний, кого вона хотіла би бачити, мав ключ і не стукав би.
— До вас гості, пані Ханно, — несміливим голосом повідомив зі сходів зазвичай жвавий та меткий на язик шинкар.
Вона підвелася, відчинила двері та здригнулася: у дверному прорізі стояв губернатор, якого вона зустрічала вже на причалі, та молодий красень у розкішному одязі — чи не сам король. А за ними — Гирей та ще цілий натовп…
Ханна запросила гостей і вони увійшли, заповнивши всю передню кімнату.
— Його превосходительство адмірал Блек повідомив
Ханна пригадала їхню зустріч у порту.
— Так от що: веселитися тепер не час, а за рік ви з Гиреєм маєте запросити всіх, хто тут є, на весілля. До речі, за тиждень я переїду до Майвани, Небесна ескадра — теж, отже, збирайся, жінко!
Ханна трішечки заспокоїлася і придивилася до короля: лице бліде, очі підпухлі й червоні — чи то мало спав, чи то плакав. Найкраща танцівниця у Квінізорайї, вона схилилася з невимушеною ґрацією:
— Слухаюсь, ваша величносте!
— Пішли, панове, — звернувся король до офіцерів. — Капітанові з нареченою необхідно пакувати речі для переїзду.
Король іще не навчився і не звик приймати почесті, він вийшов, не подавши руки для поцілунку. За ним, підморгнувши Ханні, адмірал, потім — офіцери. Останнім — Зенон. Він зупинився на порозі:
— А я вас і зараз одружив би, — і вийшов, причинивши двері.
Ханна стояла і раптом — злетіла, підхоплена та закручена у повітрі Гиреєм.
А в провулку, сідаючи до нош, адмірал спитав у короля:
— Чи сподобалася вам Гиреєва Ханна?
— Що тут скажеш — дуже гарна.
— І я так думаю, — погодився Устін Блек. Він навмисне розповів повелителеві про свою обіцянку Ханні та затіяв ці оглядини, щоби розвіяти хоч трохи безмежну Зульфікарову тугу.
Раненько прокинулася щаслива Ханна, тихенько піднялася — аби не розбудити коханого — чи, пак, нареченого, — вдяглася та вийшла з квартири, тихенько причинивши двері та закривши замок на два оберти ключа.
Вона вбралася в нову сукню, яка коштувала чимало, та не впадала одразу у вічі, пов’язала нову хустку ядранського шовку, подаровану вчора Гиреєм, і прихопила чималого кошика — викапана багата городянка.
Поважна Ханна — це тобі не танцівниця в портовому балагані, де кожний тільки і мріє затягти тебе у постіль. Тьху — жінка аж розсердилася на ці спогади.
Скільки там іти до ринку — хвилин п’ятнадцять, — а там уже вона візьме качку, коріння, приправи, зелень і все інше… Вона згадала, як колись, іще в дитинстві, коли ще жива була мама, вони ходили на той портовий ринок, і продавці чемно віталися з ними, а батько, Арт Щелда, був найвідомішим шкіпером у Квінізорайї.
— Доброго ранку, поважна Ханно, — привітався Бон, коли жінка проходила повз «Західний континент».
— Доброго ранку, — схилила вона голову точно так, як колись робила мати. Ханна вже повернула на вулицю Морських Мольфарів і щезла за рогом, коли корчмар захоплено вигукнув їй услід:
— Хай їй грець, цій дівці, порода своє бере, а порода у неї добра!
— Це вже точно, — з-за Бонової спини підтвердив кухар.
— Ану, швиденько до соусів! — нагримав на нього хазяїн. — Бач, користується добрим ставленням, Мольфари б його побрали!