Чтение онлайн

на главную

Жанры

Механічний апельсин
Шрифт:

— Вони весь вечір були тут, ці хлопці, — зацвірінькали старі мочалки. — Хай береже їх Бог, бо добріших і чемніших підлітків ми ще не зустрічали. Весь час просиділи за оцим столиком. Ми не бачили, щоб вони кудись виходили.

— Та ми ж тільки питаємо, — пояснив другий молодий фараон. — Виконуємо свої службові обов’язки.

Так чи так, а виходячи, вони застережливо глипнули на нас. А ми вслід їм зробили губами «Пр-р-р-р-р!» Одначе я був трохи розчарований. Ніякої тобі боротьби. Все просто, як поцілуй-мене-в-гузно. Але ніч тільки починалася.

2

Коли ми вийшли з бару «Герцог Нью-Йоркський», то біля його великої центральної освітленої вітрини запримітили неохайного старого пьяніцу, який на все горло виспівував паскудних пісеньок часу своїх батьків та ще й раз у раз гикав, так наче в його смердючих зруйнованих нутрощах сидів цілий оркестр. Є вєщі, яких я просто не терплю. І

це була одна з них. Я не можу бачити мужіка, що, заливши очі, хитається на ногах і гидко відригує — байдуже, старий він чи молодий. А особливо такого віку, як оцей. Він стояв, прихилившись до стіни, в пожмаканій, пошарпаній одєждє, наче обтер собою все вапно, а потім ще й вивалявся в багнюці. Ми підхопили його попід руки й кілька разів добряче долбанулі під бік, але він і далі горланив:

І я повернуся до тебе, кохана, кохана, Коли ти, моє серце, помреш.

Тоді Дим трохи попрасував кулаком його пропиту пасть, спів урвався, і п’яний заволав:

— Ну ж бо, вбийте мене, страхопудні вилупки, я більше не хочу жити, особливо в цьому смердючому світі!

Я попросив Дима зачекати момент, бо часом цікаво послухати, що белькочуть оці старі маразматики про життя і світ.

— Смердючий! — вигукнув п’яниця. — Бо в ньому молодь поводиться зі старими людьми так, як оце ви зі мною. Нема тут більше ні закону, ні порядку!

Він репетував і вимахував своїми граблями, як справжній оратор. З його кішек раз у раз вихоплювалося оте «гик» та «гик», наче всередині в ньому щось оберталось чи бушував якийсь грубий мужік, намагаючись його урвати, тож старий погрожував йому кулаками й усе кричав:

— Цей світ не для літніх людей, і я не боюся вас, хлопчиська! Бийте мене скільки завгодно, я нічого не відчую, бо я під чаркою! А якщо вб’єте мене, то я тільки зрадію!

Ми вибухнули смєхом, однак нічого не відповіли, а тільки стояли й кривили губи. А старий провадив далі:

— Хіба це світ?! Люди вже ступили на Місяць, літають навколо Землі, як та комашня навколо лампи, але ніхто не поважає земних законів і порядку. Тож ви й чините всяке паскудство, брудні, полохливі хулігани!

Він видав губами звук «пр-р-р-р-р!», як ми оце щойно зробили шмаркачам полісменам, і знову затяг пісню:

О люба, люба батьківщино, боровся я заради тебе, Приніс тобі я мир і перемогу…

З усміхненими ліцами ми почали ніжно товкти його кулаками, одначе він уперто співав. Тоді ми зробили йому «підсічку», він важко, мов лантух, гепнувся і вистрілив цілим фонтаном пива з блювотиною. Нам стало гидко, кожен копнув його черевиком, і з тієї паскудної пасті полилася вже не пісня чи блювотина, а кров. А ми рушили собі далі.

І от поблизу муніципальної електростанції ми наштовхнулися на Баржу та п’ятьох його кентов. У ті часи, братва, ватаги складалися переважно з чотирьох-п’яти чоловік, на зразок автоекіпажів, бо так зручніше скористатися машиною, а шестеро — то вже більше, ніж звичайна ватага. Щоправда, час від часу ватаги для нічних битв об’єднувались у невеликі армії, одначе «хилятися» найкраще було невеликою компанією. Коли я бачив Баржу, мене аж нудило від його самовдоволеної масної пики й жахливої воні від пересмаженої олії, якою він просмердівся наскрізь, хай навіть був у найкращій одєждє, як того вечора. Ті хлопці помітили й нас, і якийсь час ми спокійно поглядали одні на одних. Це пахло вже справжнім дєлом, коли в хід ідуть тєсакі, цепі, брітви, а не самі кулаки та черевики. Баржа та його кенти облишили те, що робили, — вони саме зібрались поглумитися над малою, не більше десяти років, дєвочкой, яка скімліла і репетувала, хоч була ще в одєждє. Баржа тримав її за одну лапку, а його перший помічник Лео — за другу. Хлопці, мабуть, устигли тільки проказати соромітності, перше ніж повалити малу й згвалтувати. Зобачивши нас, вони відпустили зарюмсану ципку, і та дременула геть, світячи в темряві тоненькими блідими ніжками й усе схлипуючи: «Ой-ой-ой!..»

— Ти ба! — по-дружньому ошкірився я. — Та це ж гладкий смердючий цап Баржа! То як тобі ведеться, ти, бутель дешевої олії для смаження? Ану відхлюпни нам трохи в свої яєчні шкаралупи, якщо вони в тебе є, жирний кастрате!

І почалось. Нас було четверо, їх, як я вже казав, — шестеро, але волоцюга Дим, хоч який він задимлений, коли скаженів, то сам був вартий у бійці трьох. На поясі він був двічі обмотаний «ужом», цебто ланцюгом. Тепер Дим розпустив його і став крутити ним над головою, намагаючись поцілити противникам у глаза. Піт і Джорджі мали гарні гострі тєсакі, а я — чудову брітву-горлорізку, якою в ті часи орудував блискуче. Отож ми почали рубитися в нічній пітьмі. Старий Місяць, на який уже ступили люди, щойно вийшов, і гостро, наче ножі, зблиснули зірки, мовби бажаючи й собі приєднатись до дракі. Мені пощастило розпороти брітвой спереду одєжду одному з Баржиних кентов, та так акуратно, що лезо навіть не торкнулося тєла. Посеред дракі той кент раптом побачив, що нагадує розлущеного горохового стручка — черево оголилося, чоловіче причандалля вивалилось назовні. Хлопець розлютився ужасно, заметався, загарчав, утратив пильність і підпустив до себе Димчика, який крутонув ланцюгом — вж-ж-ж-ж! — і поцілив бідоласі прямісінько в глазкі. Баржин боєць заскавулів і, заточуючись, відійшов убік. Ми працювали отлічно, і невдовзі перший Баржин помічник, засліплений Димовим ланцюгом, опинився на землі. Він рачкував і завивав, як звір, аж поки дістав ще й добрячий удар черевиком по голіверу й відразу вгамувався.

З нас чотирьох Дим, як завжди, мав найгірший вигляд: закривавлене ліцо, брудна пошарпана одєжда. Ми троє залишалися такі самі спокійні й неушкоджені. Я все хотів дістатися до смердючого гладкого Баржі й уже витанцьовував, як той голяр на кораблі у шторм, навколо нього з брітвой, намагаючись різонути по брудній масній пиці. Баржа мав довгого тесака, справжнього різницького ножа, але сам був опецькуватий, неповороткий і важкий, отож заподіяти врєда нікому не міг. Це була справжня втіха, братики, вальсувати навколо нього — ліворуч два-три, праворуч два-три, — підрізаючи йому по черзі то ліву щічку, то праву, і з обох боків одночасно наче опускалися дві криваві фіранки, затуляючи тієї зоряної зимової ночі масну Баржину хавку. Та хоч криваві патьоки вже й скидалися на червоні фіранки, Баржа цього, як видно, не відчував, бо так само вайлувате тупцяв на місці, мов жирний ведмідь, і штрикав у мій бік тесаком.

Цієї мінути ми почули завивання сирен і зрозуміли, що то їдуть фараони, виставивши з вікон машин «пушкі». Поліцію, безсумнівно, викликала ота мала зарюмсана дєвочка, адже поруч з електростанцією був телефон для зв’язку з рожамі.

— Дарма, смердючий цапе! — гукнув я. — Невдовзі стрінемось! Я ще відірву тобі яйця!

Відсапуючись, вони неквапно побігли в бік річки, крім першого Баржиного заступника Лео, який «міцно спав» на землі. Ми всі четверо поспішили в протилежний бік. За квартал був наскрізний провулок, темний і безлюдний; там ми сховались і помалу віддихались. Ми опинилися наче між двома величезними страшними горами — обабіч здіймалися височенні багатоквартирні будинки, і в кожному вікні блимало голубе світло. Напевно, телики. Того вечора показували так званий всесвітній телеканал — ту саму програму можна було посмотреть будь-де на планеті; як правило, її охоче дивились немолоді піпли середніх статків. Виступав або відомий комік, або чорношкірий співак, і передачу транслювали за допомогою телесупутників. Атож. Поки ми перечікували й відхекувались, поліційні машини з увімкненими сиренами промчали на схід. Отже, з нами все гаразд. Лише сердега Дим раптом вирячився на небо, де сяяли зорі й місяць, і широко роззявив пасть, мов дитина, що доти таких вєщєй не бачила.

— Цікаво, що на них? — проказав він. — Що воно діється там, нагорі?

Я щосили штурхонув його ліктем і відрубав:

— Отямся, дурак! Знайшов чим сушити мізки, блін! Там, мабуть, те саме, що й тут: один наштрикується на ножик, другий його тим ножиком підрізає. А поки що в нас ще дитяче врємя, братики, ходімо далі!

Піт і Джорджі загоготали, а сердега Дим тільки люто глипнув на мене, тоді знову звів очі на зорі та місяць. Ми посунули провулком, з обох боків якого лилося блакитне мерехтіння всесвітнього телеканалу. Тепер нам потрібна була машина. Вийшовши з провулка, ми повернули влєво і коли побачили велику бронзову статую якогось старого поета з верхньою губою, мов у мавпи, і з люлькою в немічному роті, то зрозуміли, що дісталися до Прістлі-плейс. Ми взяли на північ і вийшли до бридкого «Фільмодрому» — кіношкі, обдертої і подзьобаної, бо сюди не зазирав майже ніхто, крім таких мальчіков, як оце я і мої кенти, та й то аби лиш поверещати, порубатися чи пожаріть в темряві дєвочек. На афіші біля входу виднілися засиджені мухами невиразні плями — реклама ще одного ковбойського бойовика, де на боці шерифа, який палив зі свого шестизарядного кольта в конокрадів з войовничих легіонів пекла, билися архангели. Одне слово, така собі жлобська вєщь, що їх у ті часи штампувала державна компанія. Автомобілі, припарковані біля кіношкі, були нікудишні — переважно розбиті старі тачкі, серед яких стояв і досить новенький «дуранго-95». Його я й уподобав. Джорджі мав на кільці для ключів відмичку, так званий «багатоключник», тож невдовзі ми вже були в машині. Дим із Пітом влаштувалися позаду, пахкаючи, мов пани-хани, труїлками, а я ввімкнув запалювання й запустив стартер. Двигун потужно заревів, і ми відчули, як у нас приємно затремтіли нутрощі. Я натис копитом на газ, ми гарненько виїхали задком, і ніхто нас не засьок.

Поделиться:
Популярные книги

Толян и его команда

Иванов Дмитрий
6. Девяностые
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
7.17
рейтинг книги
Толян и его команда

Сердце дракона. Том 18. Часть 2

Клеванский Кирилл Сергеевич
18. Сердце дракона
Фантастика:
героическая фантастика
боевая фантастика
6.40
рейтинг книги
Сердце дракона. Том 18. Часть 2

Идеальный мир для Лекаря 6

Сапфир Олег
6. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 6

Машенька и опер Медведев

Рам Янка
1. Накосячившие опера
Любовные романы:
современные любовные романы
6.40
рейтинг книги
Машенька и опер Медведев

"Дальние горизонты. Дух". Компиляция. Книги 1-25

Усманов Хайдарали
Собрание сочинений
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Дальние горизонты. Дух. Компиляция. Книги 1-25

Кодекс Крови. Книга II

Борзых М.
2. РОС: Кодекс Крови
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Крови. Книга II

По дороге пряностей

Распопов Дмитрий Викторович
2. Венецианский купец
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
альтернативная история
5.50
рейтинг книги
По дороге пряностей

Мама из другого мира. Делу - время, забавам - час

Рыжая Ехидна
2. Королевский приют имени графа Тадеуса Оберона
Фантастика:
фэнтези
8.83
рейтинг книги
Мама из другого мира. Делу - время, забавам - час

Газлайтер. Том 8

Володин Григорий
8. История Телепата
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 8

Найди меня Шерхан

Тоцка Тала
3. Ямпольские-Демидовы
Любовные романы:
современные любовные романы
короткие любовные романы
7.70
рейтинг книги
Найди меня Шерхан

Идеальный мир для Социопата 13

Сапфир Олег
13. Социопат
Фантастика:
боевая фантастика
постапокалипсис
рпг
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Социопата 13

Утопающий во лжи 4

Жуковский Лев
4. Утопающий во лжи
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Утопающий во лжи 4

Сила рода. Том 1 и Том 2

Вяч Павел
1. Претендент
Фантастика:
фэнтези
рпг
попаданцы
5.85
рейтинг книги
Сила рода. Том 1 и Том 2

Лорд Системы 7

Токсик Саша
7. Лорд Системы
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Лорд Системы 7