Імена твої, Україно
Шрифт:
Добжанський посів академічну посаду асистента на факультеті агрокультури
Київського Політехнічного Інституту.
Незважаючи на складнощі студентських років, він зберіг власний ентузіазм у
вивченні біології та розпочав роботу над дослідженням. Починаючи з 1912 року,
279
знайомиться з тогочасними генетиками. Молодий професор ботаніки Григорій
Левитський звернув увагу Добжанського на генетику. До 1927 року Добжанський
сягнув
зрозуміти еволюцію в природі. 27 грудня 1927 року разом з дружиною він прибув
до Сполучених Штатів Америки й почав працювати з Морганом та його групою.
Звичайно, питання еволюції були в нього на думці 1932 року, коли він нарешті
написав статтю про варіацію та еволюцію для публікації в «Американському
натуралісті». Вчення Добжанського з генетики населення слугували основою його
пояснення того, як еволюція рас та видів могла відбуватися через адаптацію. Він
виявив, що успішні види мають схильність володіти широким розмаїттям генів,
які, якщо вони не є корисними для організму в його природному оточенні, таки
забезпечують види загалом генетичним різновидом».
Посилання:
Джон A. MУР та Брюс Валлас, «Генетика Добжанського про природні
населення», 1981 р.
Автор викладеного вище матеріалу: Eмілі Лей Пі Же.
[97] http://instruct.uwo.ca/zoology/441a/hist6.html
Part 6: Dobzhansky
«Dobzhansky’s career exemplifies much that went on in evolutionary thinking from
the 30s to the 70s.
After the three ‘giants’ of the earlier era of mature theoretical evolutionary genetics,
bringing us up to the time of the Second World War, many more important players come
on the scene, too numerous to discuss in these brief notes. But by anyone’s standards,
one of the most influential evolutionary geneticists from the times of Fisher, Wright and
Haldane up through the Evolutionary Synthesis (see below) and on to modern times
was Theodosius Dobzhansky. There are several other very important contributors to our
developing view of evolutionary populations, such as Ernst Mayr, G.G. Simpson and
G.L. Stebbins, but we may single out Dobzhansky for two important reasons: because
one could easily substantiate a claim that he was truly the most influential of all the
biologists of the Evolutionary Synthesis, through his multi-edition text (note 1); and
because he provides a clear and fascinating illustration of a major trend in evolutionary
genetical thinking from the thirties through to the recent past. This concerns the
importance accorded to random factors in evolutionary change. In brief, in the space of
40 years – from the 30s to the early 70s – ‘evolution by random drift’ went from broad
favour as part of evolutionary explanation to general, and pretty firm, disfavour.
Zoology, University of Western Ontario, 1998.
[97] Частина 6: Добжанський
«Кар’єра Добжанського слугує прикладом того, що відбувалося з еволюційною
думкою з 30-х до 70-х рр.
Після трьох «велетнів» ранньої ери сформованої теоретичної еволюційної
генетики, із наближенням Другої світової війни з’являється ще багато важливих
постатей, їх так багато, що годі про всіх розповісти у цих коротких нотатках. Але
280280
за будь-якими стандартами одним з найбільш впливових еволюційних генетиків з
часів Фішера, Врайта та Халдейна, із часів Еволюційного Синтезису (див. нижче)
і аж до сьогодні був Теодосій Добжанський. Є ще кілька інших дуже важливих
учених, які зробили свій внесок у нашу теорію еволюційних населень, яка на той
час розвивалася. Серед них – Ернст Маур, Г. Г. Сімпсон та Г. Л. Стеббінс, але ми
виділяємо Добжанського через дві важливі причини: тому що можна легко довести
правильність твердження того, що він дійсно був найбільш впливовим з-поміж усіх
біологів Еволюійного Синтезу завдяки тому, що його текст випускали багаторазово;
і тому, що він зрозуміло та дивовижно ілюструє головний напрямок в еволюційній
генетичній думці, починаючи з тридцятих років до недавнього минулого. Це
стосується важливості, узгодженої із випадковими факторами в еволюційній зміні.
Загалом, протягом сорокових років (від 30-х до 70-х рр.) «еволюція випадковим
потоком» пройшла шлях від широкого визнання як частини еволюційного пояснення
до загального та доволі стійкого осуду».
Хендфорд Пол. Коротка історія еволюційної генетики. Відділ зоології. –
Університет Західного Онтаріо, 1998.
281
ВІДІБРАНИЙ СПАДОК
Гарно сказав Серж Кабала про те, як у Михайла Васильовича Остроградського
відбирають науковий спадок. Шкода тільки, що він не знав, як через століття