Менсфілд-парк

Остин Джейн

Я зумисне уникаю називати строки — нехай кожен визначить їх сам, розуміючи, що для зцілення від непереборної пристрасті і звернення своїх незмінних почуттів на іншого різним людям знадобиться не однаковий час. Я тільки прошу кожного повірити, що саме тоді, коли це могло виглядати природним, і ані тижнем раніше, Едмунд забув і думати про міс Кроуфорд і так забажав одружитись на Фанні, як лишень могла цього бажати вона.

При тому, як він ставився до неї віддавна, з якою турботою плекав її невинність та безпомічність і як усе більше поважав її душевні чесноти, — що могло бути природнішим від такої

зміни? Він любив, оберігав, захищав її ще відтоді, як вона була десятирічною дівчинкою, і в кожному з її душевних порухів вчувався його благотворний вплив, а його доброта оберігала її спокій; їй він приділяв незмінну, особливу увагу, вона була для нього дорожчою від усіх в Менсфілді, — що тут можна додати, окрім того, що він мав навчитися цінувати лагідне сяйво світлих очей більше від вогнистого блиску темних. І оскільки він весь час був з нею поруч і вів задушевні розмови, а його почуття, як то завжди ведеться, були посилені розчаруванням, — знадобилося небагато часу, щоб це лагідне сяйво світлих очей затлумило для нього все довкола.

Коли ж він зрозумів, що віднайшов свій шлях до щастя, він не побачив жодної перешкоди, що могла б зупинити його чи затримати в цій благословенній подорожі: ні сумнівів, чи варта його Фанні, ні остраху, що в них різні смаки, ні необхідності змінити своє уявлення про щастя через розбіжність поглядів. Її душа, її вдача та звички були не такими, щоб їх довелося хоч якоюсь мірою приховувати чи миритися з ними, сподіваючись, що в майбутньому їх пощастить змінити. Навіть у розпалі свого останнього захоплення він схилявся перед душевним благородством Фанні. Тож як він повинен був цінувати її тепер? Звичайно, вона була надто прекрасна для нього; але ж ніхто не відмовиться володіти тим, що для нього надто прекрасне, і Едмунд віддано й наполегливо прагнув цього блаженства; і навряд чи могло статися, щоб його старання довго чекали винагороди. Боязка, сповнена тривог і вагань, Фанні все ж таки не могла не підтримувати його надії на успіх; та минуло багато часу, перш ніж вона змогла розповісти йому всю чудову і дивовижну правду. І його безмежна радість, коли він дізнався про свою давню владу над таким серцем, вилилася в найпрекрасніших словах, які тільки знає мова кохання. То була божественна радість. Але блаженства, що сповнювало серце його коханої, не передати словами. Хто візьме на себе сміливість описати почуття дівчини, що почула освідчення в любові, про яку навряд чи могла мріяти?

Після того як обоє впевнилися у своїх почуттях одне до одного, не лишалося жодних ускладнень, бо їм не перешкоджали ні різниця в становищі, ні воля батьків. Цього шлюбу сер Томас бажав іще раніше, ніж отримав підстави на нього сподіватися. Зневірившись у стосунках, основаних на шанолюбстві та вигоді, він чимдалі більше цінував чистоту безкорисливих переконань і благородство помислів і, над усе бажаючи поєднати нерозривними узами все, що лишилося від його сімейного благополуччя, втішався думкою, що молоді люди зможуть зцілити одне одного від розчарування, яке спіткало кожного з них; і радісна згода, якою він зустрів прохання Едмунда, і розуміння того, яке це щастя — мати Фанні за доньку, навдивовижу різнилися від тих його почуттів, з якими він колись обговорював приїзд бідної дівчинки до Менсфілду; так плин

часу завжди спричиняє разючу відмінність між планами і подальшими рішеннями смертних — їм на повчання та на втіху ближнім.

Фанні була саме такою донькою, якої він міг бажати. Його милосердя й доброта зростили для нього найбільшу радість у житті. Щедроти його було стократ винагороджено, як на те й заслуговували його великодушні наміри. Він міг би зробити її дитинство щасливішим, проте з хибних міркувань ставився до неї надто суворо і таким чином позбавив себе її дитячої любові; але тепер, коли вони пізнали одне одного по-справжньому, їхня взаємна прихильність стала напрочуд міцною. Поселивши Фанні у Торнтон-Лейсі, віддано піклуючись про її спокій та затишок, сер Томас старався побачитися з нею майже щодня — або там, або в Менсфілд-парку.

Для леді Бертрам присутність Фанні всі ці роки була вельми зручною, і тому вона неохоче розлучалася з нею. Ні щастя сина, ні щастя племінниці не турбувало її настільки, щоб вона могла бажати цього шлюбу. Проте їй видалося можливим розлучитися з Фанні після того, як Сьюзен зайняла її місце. Сьюзен постійно була при тітоньці, і її це дуже радувало; живий розум та послужливість допомогли дівчинці освоїтися в Менсфілді так само, як Фанні свого часу допомогли її лагідна вдача та глибоке почуття вдячності. Сьюзен стала всім потрібною. Спершу вона була розрадою для Фанні, потім помічницею і врешті-решт — заміною; і можна було не сумніватися, що вона оселилася в Менсфілді надовго. Її сміливість і щаслива вдача легко долали будь-які труднощі. Здатна вмить зрозуміти кожного, з ким їй доводилося спіткатись, і від природи позбавлена остраху перед іншими, що завадив би їй виконувати їхні бажання, вона скоро стала дорогою і необхідною для всіх; і після від'їзду Фанні їй так природно вдалося щогодини бути корисною тітоньці, що леді Бертрам поступово полюбила її чи не більше, ніж любила Фанні. У доброті Сьюзен, у благородстві Фанні, в бездоганній поведінці та все більшій славі Уїльяма, в добробуті й благополуччі всіх інших членів родини, що допомагали одне одному і з пошаною приймали турботу та допомогу сера Томаса, він невпинно знаходив причини радіти тому, що зробив для них усіх, і визнавати благотворний вплив знегод та обмежень, перенесених в юні роки, а також розуміння того, що людина приходить у цей світ боротися і терпіти.

При стількох істинних чеснотах та істинній любові, сталому добробуті та підтримці друзів щастя кузена та кузини, що стали чоловіком і жінкою, було таким безхмарним, яким лишень може бути земне щастя. Обоє вони були створені для тихого домашнього життя, залюблені в сільське привілля; і щоб довершити цю картину повного благополуччя, доля віддала їм у володіння Менсфілдський пасторат, що лишався вільним після смерті доктора Гранта; і це сталося саме тоді, коли вони прожили разом уже досить довго, щоб побажати більшого прибутку і відчувати незручність через те, що так віддалені від батьківського дому.

Після цієї події вони переселилися до Менсфілду; і пасторат, до якого за останніх його хазяїв Фанні не могла й наблизитися без болісної ніяковості чи тривоги, скоро став таким дорогим її серцю і так милував її зір, як усе довкола, що належало до Менсфілду з давніх-давен.