Менсфілд-парк

Остин Джейн

Тепер вона стала зовсім іншою людиною — принишкла, отупіла, збайдужіла до всього довкола. Покликана дбати про сестру та племінника і розпоряджатися в домі, вона не зуміла скористатися з цієї нагоди, вона не була здатна ні розпоряджатись, ні командувати, ні бути корисною. Коли її торкнулося справжнє нещастя, всі її душевні сили безслідно зникли. І ні леді Бертрам, ні племінник не знаходили в неї анінайменшої підтримки, та вона й не намагалася їх підтримати. Вона зробила для них не більше, ніж вони могли зробити одне для одного. Кожен із них почувався самотнім, безпорадним, покинутим; і тепер приїзд Едмунда, Фанні та Сьюзен лише підтвердив, що вона справді тут найнещасніша. Інші двоє відчули деяке полегшення,

але їїце не втішило. Приїзд Едмунда був майже так само жаданим для його брата, як приїзд Фанні — для тітоньки Бертрам; але місіс Норріс, замість того щоб заспокоїтися, ще більш розлютилася при вигляді тієї, кого у гнівному засліпленні вважала в усьому винною. Якби Фанні прийняла пропозицію містера Кроуфорда, нічого б не сталося.

Сьюзен також потрапила у неї в немилість. Місіс Норріс лише зо два рази кинула на неї зневажливий погляд, бо вважала її нишпоркою, пройдою, підлизою, як не чимось гіршим. Але інша тітонька зустріла Сьюзен із спокійною добротою. Леді Бертрам не могла приділити їй багато часу чи багато слів, але поставилася до неї як до сестри Фанні, яка вже завдяки цьому має право гостювати в Менсфілді, і була готова і пригорнути її, і полюбити; і Сьюзен була цілком задоволена — адже вона знала, що від тітоньки Норріс, окрім поганого настрою, чогось іншого годі й чекати; і вона почувалася такою щасливою, розуміючи, яке благо випало їй на долю і якого лиха змогла уникнути, що залюбки змирилася б і з більшою байдужістю, ніж та, з якою її зустріли інші.

Вона майже весь час проводила на самоті, вільно знайомилася з будинком і маєтком, і дні її збігали щасливо, а ті, хто за інших обставин міг би приділити їй увагу, залишалися сидіти в чотирьох стінах або кожен присвячував себе тому з рідних, кого в цю мить міг хоч трохи втішити. Едмунд намагався притлумити своє власне горе турботами про брата, а Фанні, віддана тітоньці Бертрам, повернулася до своїх колишніх обов'язків, виконуючи їх іще сумлінніше, ніж колись; та їй здавалося, що вона ніколи не зможе повною мірою віддячити тій, кому була так потрібна.

Говорити з Фанні про сімейне нещастя, говорити і оплакувати те, що сталося, — це було єдиною розрадою для леді Бертрам. Виплакати все, що наболіло на серці, і почути у відповідь ласкаві, співчутливі слова — тільки цим вона й могла втішитись. Ніщо інше її не заспокоювало. Те, що сталося, не залишало надії на спокій. Леді Бертрам не вирізнялася глибокодумністю, проте, прислухаючись до суджень сера Томаса, вона вірно судила про всі важливі питання; і тому, розуміючи, яке скоїлося лихо, вона не намагалася заспокоїти себе і не чекала від Фанні, що та стане применшувати провину та безчестя її доньки.

Вона не була здатною до сильних почуттів, не звикла серйозно замислюватися. Через деякий час Фанні відчула, що можна спробувати її відволікти, привернувши її увагу до занять, що колись були їй цікаві; але щоразу, повертаючись думками до горезвісних подій, леді Бертрам бачила їх лише в одному світлі: вона втратила доньку, і честь її заплямована довіку.

Фанні дізналася від неї всі подробиці, які досі не були відомі. Тітонька не вміла розповісти все до пуття, але з листів сера Томаса і з того, що вже знала раніше, Фанні змогла скласти для себе уявлення про хід подій і всі супутні обставини.

На Великодні свята місіс Рашворт поїхала до Твікенхема разом з родиною своїх недавніх знайомих; ця родина вирізнялася живими приємними манерами і, певно, такими поняттями та вільним поводженням, які її цілком влаштовували, оскільки в їхньому домі містер Кроуфорд о будь-якій порі був бажаним гостем. Про те, що він жив по сусідству, Фанні вже знала. Містер Рашворт у цей час вирушив до Бату, щоб провести кілька днів з матір'ю, а потім привезти її

до Лондона, і Марія, гостюючи у своїх друзів, не була зв'язана нічим — навіть присутністю Джулії, оскільки та вже три тижні як покинула дім на Уїмпол-стрит і оселилася в родичів сера Томаса. Батьки тепер підозрювали, що цей переїзд було задумано заради можливості частіше бачитися з містером Йєтсом. Невдовзі після повернення Рашвортів на Уїмпол-стрит сер Томас отримав листа від свого давнього і близького друга в Лондоні, який, почувши і побачивши досить багато, щоб стривожитись, радив йому приїхати до Лондона і використати свій вплив на доньку, аби покласти край небажаній близькості, яка вже викликає несхвальні зауваження і непокоїть містера Рашворта.

Сер Томас уже збирався дотриматися цієї поради, не розповівши про неї нікому в Менсфілді, коли раптом отримав з посильним нового листа, у якому друг сповіщав його про вельми неприємні події в житті молодого подружжя. Місіс Рашворт покинула дім свого чоловіка; містер Рашворт у страшному гніві та розпачі звернувся до нього, містера Хардінга, за порадою. Містер Хардінг вважає, що тут ідеться щонайменшепро вельми прикру необачність. Служниця місіс Рашворт-старшої погрожує прилюдним викриттям. Він робить усе можливе, щоб запобігти скандалу, сподіваючись на повернення місіс Рашворт, але в домі на Уїмпол-стрит йому протистоїть мати містера Рашворта, тому слід підготуватися до гіршого.

Цю страшну новину неможливо було приховати від інших членів родини. Сер Томас поїхав, Едмунд його супроводжував, а ті, хто лишився, були у глибокому відчаї, який лише посилювався з кожним наступним повідомленням. На цей час у світському товаристві вже пішов поговір. Служниця місіс Рашворт-старшої мала неспростовні докази і, заручившись підтримкою своєї пані, змогла їх оприлюднити. Дружина й мати містера Рашворта за той короткий час, що прожили в одному домі, не поладнали між собою; і тепер старша була жорстоко скривджена неповагою, яку виявила до неї невістка, та ще більше лютилася за сина.

Як би там не було, вона лишалася несхитною. Та навіть якби вона виявила більшу поступливість чи мала менший вплив на сина, який завжди слухався того, хто говорив з ним останній та міг підкорити його своїй волі і змусити мовчати, становище все одно було безнадійним, оскільки місіс Рашворт не з'являлася, і були всі підстави вважати, що вона десь переховується з містером Кроуфордом, який покинув дім свого дядечка і нібито поїхав подорожувати саме в день її зникнення.

Сер Томас, однак, ще деякий час прожив у Лондоні, сподіваючись розшукати доньку і втримати її від подальшого переступу, хоч вона вже й так знеславила себе назавжди.

Думка про те, як тяжко йому доводиться зараз, була для Фанні нестерпною. З його дітей лише один не завдавав йому болю. Здоров'я Тома, враженого поведінкою сестри, знову похитнулося, і стан його був настільки загрозливим, що навіть леді Бертрам злякалася цієї зміни і писала чоловікові тривожні листи; а втеча Джулії була іще одним ударом, що чекав його по приїзді з Лондона і, хоч в той час не відчувався з усією силою, все одно змусив його страждати. Фанні це розуміла. Це було ясно з його листів. Шлюб із Йєтсом був небажаним у будь-якому разі; але через те, що все відбулося таємно, та ще й так невчасно, почуття Джулії постали в дуже невигідному світлі, а її вибір виглядав ще більш нерозважливим. Сер Томас назвав це неподобством, що скоєне найгіршим чином і в найгірший час; і хоча Джулію можна було вибачити скоріше, ніж Марію, оскільки нерозважливість заслуговує прощення скоріше від розпусти, він не міг не зауважити, що її вчинок дає підстави чекати від неї в майбутньому подібної до сестриної поведінки. Такою була його думка про шлях, на який вона ступила.