Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років, Жадан Сергій

Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років

2012 г.

7.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Андрій Бондар

Псалом братерству

Андрій Бондар – поет, перекладач, есеїст. Народився 1974 року у Кам’янці-Подільському. Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997). Закінчив Києво-Могилянську академію. Був головним редактором газети Асоціації українських письменників (АУП) «Література плюс», редактором літературних сторінок у газетах «Дзеркало тижня» і «Газета по-українськи». Дописувач багатьох українських паперових ЗМІ. Колумніст «Газети по-українськи» і Zaxid.net. Автор збірок віршів «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004).

Одружений, виховує доньку. Мешкає в с. Пороскотень в околицях Києва.

Блоґ у Livejournal: bndr-ndrj.livejournal.com

Ви також безсилі

нас розлучать у день народження ленінаа розписали на наступний день після дня незалежності сполучених штатівми зустрілися за два дні до свята великої жовтневої революціїа розійшлися за день до католицького Різдвадругого січня по моє серце вперше викликали швидкудимедрол колола дівчина з якою я разом був у піонертаборіі вона мені тоді подобалась(але я навіть не зауважив її обличчя – якісь червоні плями)вперше батьки відчули себе старимия зустрів її на православне Різдвоі якось навіть майже не помітиву день народження мого приятеля-театраламені вирізали апендицит і промивали нутрощіа перед тим везли голого з виголеним пахомлікарняними коридорамиа пристаркувата санітарка вислуховувала мої дурні теревенія був голий під кайфом мені було

кайфовоанестезіолог запитав чи були в мене венеричні хворобия сказав що де юре не було а де факто буливін перепитав я пояснив що від мене пішла дружинаа він зацитував пісню якогось пиздуватого російського бардапро те що якщо мовляв к другому уходіт нєвєстаєщо неізвестно і так далія посміхнувсявін сказав щоб я не боявсяя сказав що я не боюсьале хулі там я сцяв я сцяв за своє життяпотім відпустив наркоз і стало по-справжньому болячемедсестер на поверсі не булоприйшла о сьомій рано штрикнула кетаново дев’ятій прийшов хірург і сказав: «Встань і йди»і я встав і пішовсцятиа за три дні до весни я знову зустрів їїі це вже було зовсім не те зовсім не тещо було на православне Різдвозараз ніч з вісімнадцятого на дев’ятнадцяте березня2:31 у києві каїрі тель-авіві ларнацілітаки не літають в них не бояться пасажирипасажири лягають спати з нею за кілька кілометрів від менеа я сиджу безсилий змінити цей світ на кращеале тішуся з того що йвиполь бреґгерберт шелдонанатолій кашпіровськийалан чумакґ.п. малаховмірзакарім норбєковпорфирій івановджуна давіташвіліванґа з петричаі просто марія-стефаніяви також безсиліви також безсиліви також безсиліви також безсиліви також безсиліви також безсиліви також безсилі

Дівчинка. Дніпропетровськ 7.04.2006

мама сказала своїй маленькій донечці з морозивомтрирічній здається«ты гость в этом мире…»прості та жорстокі це були словамудрі як євангелієа може вона просто сказала російськоюбо якою ще мовою можуть сказати у дніпропетровську:«сегодня мы пойдем в гости к бабушке» або«сегодня к нам в гости придет бабушка»або щось схоже на цеа мені як завжди щось не те причулосьмені причулось як завжди щось найгіршехоча чому правда – це найгіршеа може просто мама належить до секти свідків єговиі в них це нормально – так розмовляти з дітьмине приховуючи найгіршогоне приховуючи простий факт смертіа може щось просто залишилось поза кадромі ми не побачили мертву пташку або збитого вантажівкою псаяких побачили вониі щоб якось пояснити мінливість світумама вдалася до афоризмуякий у її секті хтось придумав бо це дуже гарно звучить«ты гость в этом мире…»російська мова несамовито афористичнаукраїнською так не скажешукраїнською багато чого сказати просто неможливоце якась дерев’яна моваз якої тільки труну можна зробитидля дівчинки маленької дівчинки якайде тримаючись за мамину рукуйде поїдаючи морозиво пломбірйде в гості до бабусічи просто додому

Креспо

за сто років коли ретельно вивчатимутьвсе написане мноюніхто не зможе зрозуміти що це за назвавірша така дивнащо б це мало символізувати?чому автор намагається ввести читача в оману?я не знаю яким буде за сто років футболі чи взагалі він будеі за якими системами вони гратимутьчотири-два-чотири? чотири-чотири-два? три-п’ять-два?може відмінять аути скасують офсайди замінують футбольне поле?мені все одно тоді буде футбол так само сильнояк він сильно небайдужий мені сьогодніале навіть на тому світіде не буде футбольних репортажів де буде лише спокійбрезентова тиша тіні вологий морокя повторюватиму як мантру як заклинанняШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАНШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАНШЕВЧЕНКО ЗАБИВАЄ ЗА МІЛАНось вам і ключ до розгадкидорогі літературознавці майбутньогоцей вірш так самоможна було назвати КАКА ЗЕЕДОРФ ДІДА ПІРЛОабо взагалі ніяк не називатиа просто вважати одним із кризових явищоднієї маленької творчостінасправді я боюсь собі уявити футбол через сто роківдеколи боїшся зізнатися собі у найсокровенніших речахтак от знайтенайбільше що мене зараз хвилюєце те яким буде футбол через сто роківі коли на тому світі мене спитаютьчим согрішив я?я скажу що найбільше на світі я любив футболбільше ніж літературу культуру і життя я любив футболзалишаєтьсясподіватисящо суддя там буде справедливийну якщо не п’єрлуїджі колінато нехай вже маркус мерк

Псалом братерству

брати Коени – Ітан і Джоел – навчили менене боятися кровібрати Тютюнники – Григір та Григорій —так нічому мене й не навчилибрати Маркс вплинули на весь голлівудський кінематографбрати Лєтови більше схожі на батька з синому братів Кличків життя складається якнайкращебратів Бранко звинуватили у зв’язках із мафієюбрати Шумахери й далі представляють «Ferrari»до речі брати Старостіни ще живі?брати Баджо зовсім на братів не виглядаютьбрати Інзаґі мабуть ненавидять один одногояк і брати Чорноволибратів Суркісів краще не знатибрати Савлохови здається сидятьбрати Медведчуки сподіваюся сядутьбратів Хачилаєвих і братів Бараєвих скоро всіх постріляютьз братами Прохаськами давно не бачивсябратів Лучуків ніколи не бачив разомбратів Покальчуків навіть не хочу бачитибратів Капранових хронічно не розрізняюВасиль і Вадим Скуратівські – не братиІван і Євген Марчуки – не брати«Брати Гадюкіни» – теж не брати«білі брати» знову співають гімни в переходах метробрати Ворнери зняли другого «Гаррі Поттера»брати Вайнери здається еміґрували або повмиралибрати Стругацькі вплинули на кілька поколіньале мене чомусь обійшли бомене більше цікавили брати Гонкурибрати Еліоти – Томас Стернз і Джорджбрати Голмси – Шерлок і Майкрофт«Брати Карамазови» та «Йосиф і його брати»а дитинство моє – це взагалі суцільні брати Ґріммз братів Джексонів у люди вийшов лише Майклз братів Нобелів – лише Альфредз братів Ульянових – лише Володимирз братів Бушів – лише Джорджз братів Зерових – лише Миколаале Михайлові пощастило більшебратам Люм’є пощастило обомкрім усіх згаданих є братиєдинокровні єдиноутробні молочні зведені духовнімолодші середні старшібрати-близнюки брати-двійнята сіамські братидвоюрідні троюрідні лісові серапіонові гедеонові«Брати Тютчеви» – продаж упаковочних матеріалівє побратими братушки братанки братчики братіки братки братухи братани брателлибрати по нещастю і брати по зброїтріє як рідні брати самому чорту братні сват ні брат на брата брат о де ж ти братебратовбивці братолюби братопродавцібрати во Христі брати-мусульмани брати-слов’яни брати-пілоти брати-акробати брати Ґавзбувають брати більше схожі на коханцівбувають брати взагалі між собою не схожіякби у мене не було братахто б тоді мені розповів у чому відмінність міжжіночими та чоловічими статевими органами?кому б я довірив таємницю свого першого кохання?хто б мене навчив як добувати нехитре чоловіче задоволення?хто б мені пояснив різницю між штрафним і вільним ударом?хтось обов’язково мусить бути порядякщо у вас немає брата дай вам бог бодай сеструіз сестрами навіть ще цікавіше

Не називайте мене іронічним поетом

бо мене теж реально дістала іроніятак наче крім неї вже нічого в цьому світі не зосталосьні любові ні вічних тем ні малої людини ні піонерів-героїва насправді ситуація серйозна і драматична:він чекає його з арміїі невідомо чи дочекається

Сергій Жадан

ВДВ

Сергій Жадан (23.08.1974) – поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірників «Цитатник» (1995, 2005), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit» (вибрані вірші 1992–2000) (2000), «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003), «Марадона» (2007), «Ефіопія» (2009), «Лілі Марлен» (2009), а також книг прози «Біг Мак» (2003), «Депеш Мод» (2004), «Anarchy in the UKr» (2005), «Гімн демократично"i молоді» (2006) та «Ворошиловград» (2010). В 2006 році вийшла книга вибраних творів «Капітал».

* * *

Південно-західна залізниця.Третя ночі, година рання.На два вагони одна провідницязабезпечує пересування.Ходить, ніби матір Тереза,непевна, як погода осіння,блукає – темна і нетвереза,розганяючи сновидіння.Я лежу в глибині вагона,приречено, мов шахтар у забої,везу пакет з головою Пітона —чорного хіміка з Лозової.Колись він був королем гідравлік,мав постачальників за кордоном,жив як міг, контролюючи трафікміж Тирасполем та Краснодоном.Труїв своїм щемким сурогатоммолдаван та різних узбеків,навіть був колись депутатомпо мажоритарному від есдеків.Тепер я не сплю, хоч третя годинай сни підступали до мене тричі,і слухаю, як його щетинадалі росте на його обличчі.– Як ти, брат? – питаю. – Проспався?Може тобі сигарет нарити?– Ладно, – відказує він, – не парся —з моїми проблемами тільки курити.– Страшно, – питаю, – з того боку?– Не страшно, – каже, – просто незвично.Страшно було минулого року,в Ростові, коли спалили шашличну.А тут – ніби щось тобі не вернули,і пам’ять волочиться, мов парашути.Ходиш і забуваєш минуле.Забуваєш – і не можеш забути.Лише відчуваєш останнім нервом,зубами і складками жировимитонку межу, що проходить небомміж живими і неживими.Так що вези мене, брат, додому,в тихому, наче спів, вагоні,вези мою безкінечну втомуі спомини мої невагомі.Віддай мене товаришам по зброї,нехай ці печальні п’яні бандититепер вирішують поміж собою,що з головою моєю робити.Нехай пам’ятають усі мої звички,голосу мерзлі глибокі озерай легені – чорні, як рукавичкипобитого безнадійно боксера.Скажи тій жінці, що вміла любити,нехай виходить з печалі своєї.Все, що я міг для неї зробити —це померти подалі від неї.Така тепер між нами різниця.Вклади сигарету мені до рота.Смерть, вона як оця провідниця —для неї це просто чесна робота.Теплі сни, випадкові дати.Все, що ти встиг запам’ятати,все, що побачити довелося,живе по смерті, ніби волосся.Поговори зі мною, братка.Палений найк, стара арафатка.Ніч пливе, сутінь хитається,повітря вдихається,видихається.

* * *

Я брав за живе,я служив у вдв,перегонив через Чехію побиті беемве.В мене віза германська,віра християнська,тьолка із Антверпена й партнери із Бердянська.Податковий прес,бізнес'oвий інтерес,поморочені розборки з чуваками з мчс.Депозити в банкахна підроблених бланках.Хтось сидить на Біблії, хтось сидить на транках.Сніг на гілках,імена в записниках,після всього залишається три штуки на руках.Пробити по базіномери на камазіі валити до Берліна з пересадкою у Празі.Нічні прогони,залізничні перегони,два п’яних капітана з міністерства оборони.Рвались до бою,потім бились між собою.Цікаво, хто їм довіряє їхню табельну зброю?Кров на траві,шита рана по брові,дві навиліт вогнепальні і чотири ножові.З прохідних дворіввід місцевих оперівдо гарячих горизонтів і південних морів.Поштові пакунки,можливі порятунки,мінтовські понти, заморожені рахунки,рвані берці,родичі в Америці —спробуй прожити з чесної комерції.

* * *

Кожного разу, коли вони зустрічалися,коли сварилися і сперечалися,все перекочувалося і не закінчувалось,і кожного разу повітря засвічувалось,з очей виганяючи найменший сумнів,і історія їхніх дивних стосунківне мала продовження і жодного змісту,але варта того, щоби її розповісти.Коли вони втомлювалися і поверталися,коли вивітрювалися і не віталися,боролися вперто зі своїми видіннями,і говорили тільки з псами і тінями,вони трималися болю і відчаю,знаючи, що тільки їхньою вбивчою,понівеченою, північною ніжністюможна посперечатися з вічністю.І коли їх вчергове ламало і кидало,і планети над ними пливли розхитано,коли їх знаходили ранками тихими,відслідковуючи їхнє дихання,вони зупинялися в мороці тепломуй освітлювали навколишню темрявузірками, сигналками й сірниками,переплітаючись язиками.І кожного разу, коли їх відспівували,відстрілювали і хором підспівували,ніби життя кримінальних ангеліввичитували з церковних Євангеліїв,переповідали їхню історію,темну, спотворену і нескорену,переписану,недоговорену,ними самимивкотре повторену.

* * *

Це і є життя —її серцебиття,її медичні картки,її проїзні квитки,кожна з її речей,фарба довкола очей,час, який минає,коли вона засинає.Це й була боротьба —чорна скашна труба,братні хрипкі баси,вимотані голоси,вересневі міста,вся її гіркота,терпкість, яка зникає,коли вона замовкає.Коли стирає листи,залишає пости,падає в ліжко своє.Коли усе, що є:подорожні мішки,бібліотечні книжки,бите армійське взуття —це і є життя,коли застуда стара,коли вона завмираі говорить: стривай,давай пізніше, давайіншим разом, беривипалені прапори,які я сама несу,в нас ще стільки часу.В неї місяць в руці,змії в рюкзаці,співи в голові —злагоджені,хорові.

1 2 3 4