Мисливці за орхідеями
Шрифт:
— Які незграбні ми, люди! — зітхнув Єнік. — Коли б то я був колібрі або хоч метелик, який пурхає над квітучим повітряним садом!..
Треба було добре запам'ятати, в якому напрямі ростуть дерева з орхідеями. Поки наші мисливці стояли на краю урвища, їм здавалося, що це можна зробити за іграшки. Але тим, хто спускався вниз у долину й намагався знайти уподобане дерево, доводилося скрутно.
Проте індіанці впорались і з тією роботою; перегукуючись, вони облазили всі дерева, де, на їхню думку, могла бути багата здобич. Вацлав, Єнік і Дієго допомагали їм, і ця пустеля, куди досі навряд чи ступала людська нога, сповнилася криками, а часто й сміхом та співом.
Тим часом Лготчині діти підростали, й через дев'ять днів у них розплющилися синюваті оченята. Єніковим розмовам із Лготкою тепер не було кінця. Цуценята швидко росли й намагалися вилізти з кошика. Єнік суворо заборонив їм це робити. Та хіба такий шибеник, як Каро, послухається? Хіба хто годен упильнувати Плутона або Ріку? Вивалиться одне й друге з кошика, й незграбно шкутильгають собі. Та Лготка жартів не любила: хапала кожного непослуха за холку й гульк з ним назад у кошичок! Одверто кажучи, це їй уже почало набридати: навколо стільки роботи, а вона сидить тут цілими днями й стереже цих пустунів!
Вацлавові стало шкода Лготки, й він сплів новий кошик — рідкий і з віком; цуценята були в ньому наче в клітці. Ох і реготав Єнік, дивлячись на їхні марні спроби втекти! Коли цуценятам давали їсти, то випускали їх на волю. І тоді Плутон доводив, що виросте бійцем. Він викликав на бій кожен придорожній камінь, нападав на оцупки дерева, на черевики й навіть на кістки. Загарчавши, він люто кидався на ворога, але назад гузь, наче рак.
— Поверни голоблі! — кричав йому Єнік. — Поверни голоблі, ти не туди їдеш!
Ріка спокійно собі гралася. Ще б пак, дівчата ж не б'ються! А Каро ріс філософом. Він завжди сидів замислений; іноді лише вушком ворухне або почухає лапкою черевце — і знову поринає в задуму. Покладеш його на спинку — лежить, на животик — теж лежить, а якщо Вацлав суне його собі в кишеню — навіть не писне.
— З нього виросте добряга, — зробив висновок Єнік. — Саме для дядечка Франтішка! — шепнув він Вацлавові на вухо.
Коли цуценята навчилися одне з одним гратися, Лготка вирішила, що постійний нагляд тепер їм непотрібний. Вона потроху почала повертатися до своїх буденних обов'язків. І тоді, нарешті, дядечко Франтішек дозволив полювання, про яке давно мріяли Вацлав і Єнік. Щоночі мисливців вабило таємниче ревіння, яке долинало з ущелини, чимось нагадуючи гватемальські джунглі. Очевидно, десь неподалік був водопій.
В полюванні мали взяти участь також індіанці. Вони наладнали луки й стріли, а Дієго, за його виняткові заслуги, нарешті довірили справжню рушницю.
Рано-вранці наші мандрівники вкрили гіллям свої шатра й поховали кошики та ящики. Індіанці взяли з собою харчі. Замкнених у клітці цуценят Вацлав повісив на гіллі, яка стирчала над урвищем, немов мускуляста рука.
Мисливці безтурботно покидали таборище: тут їм ніщо не загрожувало, боятися не було чого, тим паче, що смерком вони повернуться назад.
План полювання був дуже простий: посуватися вперед понад урвищем, поки знайдеться зручне місце, де можна зійти в ущелину. Лготка радісним гавкотом висловила своє схвалення й вирішила по-своєму відзначити початок походу: високо задерши хвоста, вона тричі голосно гавкнула, відтак, немов досвідчений розвідник, метнулася вперед понад урвищем. Собака весь час нюшила повітря й раз по раз, давши чималого гака, поверталася до мисливців, які йшли позаду.
Всіх сповнювала невимовна радість. Можливо, тому, що вони вперше вийшли на лови після тривалої перерви.
Цього разу експедицію супроводжував і негр Хосе. Він ублагав дядечка Франтішка взяти його з собою хоча б до полудня, потім він повернеться до табору й швидко впорається: й цуценят нагодує, й зварить стомленим мисливцям гарну вечерю з упольованої дичини.
XXII
ПРИГОДА З ОЛЕНЕМ
Дядечко Франтішек мав намір спуститися на дно ущелини й рухатись уздовж потоку або річки доти, поки вони натраплять на зручне місце, де можна буде вийти на той бік плоскогір'я. Він міркував так: коли пощастить пройти мисливцям, то згодом зможе пройти і весь караван з в'ючаками та вантажем, оскільки дорогу вже буде розчищено.
Індіанці чимраз далі заходили в зарості кущів, невтомно орудуючи мачете, стинаючи гілля, суки, повзучі стебла, ліани й невисоку поросль.
Мисливці обережно обминали кам'яні брили, пильно оглядали кожен закуток, кожну печеру, які могли б правити за сховище хижим звірам.
Після тяжкої двогодинної праці вони нарешті дісталися річки. Її студена чиста вода пробивалася крізь каміння, а на вільних місцях розливалася, утворюючи невеличкі заводі. Глибокі місця було видно по темному забарвленню води.
— Риба! — вигукнув Вацлав. — Тут водиться чудова риба… Але, на жаль, у нас немає вудочок!
Та індіанці не потребували вудочок. Стрибнувши у воду, вони стали один поруч одного й погнали рибу проти течії. Повільно просуваючись уперед, індіанці блискавично нахилялися й руками хапали рибу, яка шукала рятунку на мілині між камінням. Негр Хосе підбадьорював їх захопленими вигуками. Та невдовзі дядечко Франтішек звелів рушати далі.
Мисливці йшли проти течії й знаходили безліч слідів, але дичини поки що не надибували. Над головами в них кружляли птахи, вряди-годи траплялися зграйки маленьких спритних мавпочок. Нарешті просвіти між деревами сповістили, що неподалік поляна. Та яке було здивування наших мандрівників, коли вони раптом опинились у просторій улоговині, оточеній з усіх боків голими скелями! Лише біля підніжжя кам'яних стін зеленіла трава та кущики — це було єдине місце, куди просякало сонячне проміння.
— Ось де багато дичини, — зауважив дядечко Франтішек. — Одначе бережіться — тут можуть бути й гадюки!
Полювання розпочалося. Лготка та індіанці зникли в кущах.
Перший вистрелив Вацлав у якихось птахів, що кинулися тікати; двох з них поцілив. Незабаром пальнула і Єнікова рушниця; хлопець радісно скрикнув і, вистреливши вдруге, притьмом помчав за здобиччю, не чекаючи Лготки. В улоговині справді було багато дичини: пекарі, бабаки та зайці кинулися врозтіч, з пронизливим криком здіймались у повітря гірські куріпки.