Мисливці за орхідеями
Шрифт:
Єнік тим часом переслідував пораненого звіра. Він поцілив оленятко, гадаючи, що то великий олень. Хлопець бачив, як тварина впала після першого пострілу, а потім швидко підхопилася й побігла вперед. Друга куля не досягла мети.
Оленятко помчало на південь, де улоговина вужчала. Єнік кинувся за ним слідом. Вибігши з улоговини, хлопчина побачив, що оленя продирається вгору крізь молоду поросль, геть знесилене. Єнік дерся схилом за оленям. Він уже наздоганяв свою жертву, й наготував мачете, щоб завдати їй смертельного удару, як раптом нещасне оленя одним стрибком опинилося на краю крутого урвища. Єнік зрозумів, що далі оленяті нема куди тікати й, шукаючи порятунку, воно кинеться схилом униз. Тієї ж миті хлопець стрибнув на поранену тварину й ударив її мачете в шию; оленя впало. І тут Єнік припустився фатальної помилки. Схопивши оленя за ноги, він спробував одтягти його від краю урвища. Але звір ще не був мертвий і так навально рвонув убік, що необережний мисливець відлетів на кілька кроків. Єнік відчув, що втрачає рівновагу, і з запаморочливою швидкістю покотився вниз, марно намагаючись ухопитися за траву та кущі. Нараз він відчув, що летить у повітрі, й — бебех! — з розгону гепнув у кущі. Вони відразу ж зімкнулися над ним, наче вода в ставку.
Тим часом лови в улоговині закінчилися. Здобич була непогана: два пекарі, півдесятка зайців, дві пари куріпок і кілька якихось невідомих птахів було складено до ніг дядечка Франтішка.
— Але де ж це подівся наш Єнік? — раптом тривожно спитав Вацлав. — Я бачив, як він гнався за оленем.
Тут усі згадали, що Єнік справді кудись побіг, не на жарт злякалися й почали голосно гукати хлопця. Та марно: він не озивався.
— Хосе залишиться біля дичини, — вирішив стривожений Франтішек, — а ми негайно вирушимо на розшуки. Ану, Лготко, шукай Єніка!
Собака одразу ж зрозуміла наказ, коротко дзявкнула й побігла вгору проти течії річки. Дієго кинувся за нею, а індіанці, наче гончаки, — слідом за ним.
Невдовзі вони вибігли схилом нагору й знайшли забите оленятко, але Єніка не було ніде.
Лготка кілька разів оббігла навколо цього місця й раптом завила, зупинившись на краю прірви завглибшки щонайменше двадцяти метрів. Схил спочатку був досить пологий, а потім уривався прямовисною скелястою стіною, яка щезала в густих колючих чагарях.
— Напевно, Єнік упав з оцієї кручі! — вигукнув Вацлав. — Погляньте, ось іще видно його сліди: він хапався за траву…
Сумнівів не залишалося — сліди були надто красномовні. Лготка кинулась униз пологою частиною схилу й знову завила. Спускатися далі вона не могла, а стрибати боялася.
— Ліани! — скрикнув Дієго, й усі одразу ж зрозуміли його рятівну думку.
За хвилину індіанці повернулися з довгими ліанами й почали випробовувати їхню міцність. У петлю, зроблену на кінці ліани, Дієго просунув рушницю, став на неї ногами і, попросивши тихенько попускати ліану, почав з'їжджати униз.
— Індіанці дуже спритні верхолази. Вони посувалися слідом за Дієго аж до прямовисного урвища, а тоді лягли на животи й, міцно тримаючи за один кінець зв'язану ліану, повільно спустили хлопця в прірву.
За мить юний індіанець зник у густих заростях.
Через кілька хвилин почувся його радісний крик.
— Знайшов! — гукав Дієго знизу, розсуваючи кущі. —Живий! — додав він трохи згодом.
Потім було чути лише, як унизу під скелею Дієго прорубував мачете прохід. Незабаром до нього наспіла допомога — літній індіанець теж спустився вниз по ліані.
В житті дядечка Франтішка та Вацлава це були найстрашніші хвилини. Нарешті куші розхилилися, й індіанець підняв угору безвладне Єнікове тіло.
Дієго прикинув на око висоту прямовисної скелі й похитав головою. Розглянувшись навкруги, хлопець раптом побачив, що східний схил прірви менш стрімкий. Знову пірнувши в кущі, він почав квапливо орудувати мачете, щоб прорубати дорогу літньому індіанцеві, який ніс Єніка.
Дядечко Франтішек, Вацлав та обидва індіанці, що залишилися нагорі, розгадали задум Дієго. Забувши про обережність, не звертаючи ніякої уваги на перешкоди, вони кинулися до східного схилу ущелини, проте добігли туди тієї миті, коли літній індіанець і Дієго вже майже вийшли з прірви.
Єнік усе ще був непритомний.
— До води, швидше до води!
Та хіба ж тут можна було йти швидше? Дядечко Франтішек узяв із рук стомленого індіанця дорогоцінну ношу і поніс Єніка, наче немовля, на високо зведених угору руках, щоб гілки кущів не шмагали хлопця по обличчю.
— Бідолашний молодий пан помер! — жалібно заголосив Хосе. — Очі заплющені, блідий, як місяць…
Дядечко Франтішек швидко поклав Єніка на землю, обмив йому обличчя, а коли намацав рукою пульс, почав робити потерпілому штучне дихання, рівномірно й невтомно розводячи руки хлопця. Нарешті дядечкові зусилля принесли успіх: хлопцеві повіки затремтіли, серце забилося дужче — і маленький мисливець глибоко зітхнув.
— Врятований! — мовив дядечко Франтішек і теж відітхнув з полегкістю.
Та тільки-но він витер з чола піт, як знову нахилився до Єніка, обережно обмацуючи йому ноги й руки, чи не поломані під час падіння.
— Нічого страшного, коли тільки в нього не ушкоджені внутрішні органи, — зробив висновок дядечко Франтішек, пильно оглянувши хлопця. — Садна й подряпини загояться швидко.
Вацлав іще довго бризкав Єнікові в обличчя водою, а Дієго, знявши з потерпілого черевики, заходився розтирати йому холодні ноги.
Ще одне, набагато глибше зітхання, груди високо здійнялися — і Єнік розплющив очі.
Він дуже здивувався, побачивши всіх навколо себе.
— Що сталося? — запитав він. — Чому я лежу? — і спробував підвестися.
— Лежи, хлопче, й мовчи! — звелів йому дядечко Франтішек, — Який дідько скинув тебе в прірву?
— Сарна! — відповів Єнік і вмить усе згадав.
— Ага, олень! — здогадався дядечко Франтішек. — Той, якого ми знайшли на краю прірви.
Двоє індіанців швидко підвелися й побігли: у метушні вони геть забули про здобич і залишили її на краю прірви.
Єнік сів.
— Пити! Дайте мені, будь ласка, чогось напитися. Я вам усе розкажу.
— Тобі нічого не болить? — заклопотано спитав Вацлав.
— Болить усе тіло, але це тому, що я подряпався об терня.
Відтак Єнік коротко розповів про те, що з ним сталося. Закінчивши, він попросив:
— Вибачте мені, що я завдав вам стільки клопоту, але це оленя мене дуже розпалило… Ага, ось і воно! Погляньте, яке гарне!