Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)

Крюс Джеймс

– - Так, -- пiдтвердив прадiдусь.
– - Занадто важко.

Тодi горiшня бабуся покепкувала з нас: мовляв, на щось справдi путяще ми нездатнi.

Цi слова тяжко вразили нашу вiршувальницьку честь. Але ми нiчого не вiдповiли, а подались до рибальської комори. Там прадiдусь сiв мiж вершами й заходився вирiзати поплавцi для Крiшона Кульги. За роботою вiн супився й випинав нижню губу. Але чомусь не починав нової оповiдки. Тiльки сказав:

– - А думка горiшньої бабусi зовсiм

непогана. Але такого вiрша скласти важко, ох як важко!

– - Авжеж, -- погодився я.
– - Дуже важко. Цього нiхто не зумiє!

Прадiдусь кивнув головою i знову випнув нижню губу.

– - Прадiдусю, -- тихо спитав я, -- можна менi пiти нагору, трохи погратися дзигами?

Прадiдусь кивнув головою i примружив очi. Я тихенько вийшов i пiднявся нагору, до Шкiряної Лiзбет. Сьогоднi я зовсiм не боявся її. Я був надто заклопотаний. Бо в головi у мене вже накльовувався такий вiрш, де кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку. Я тiльки хотiв заримувати його, а потiм здивувати прадiдуся.

Я взяв чисту соснову дошку та теслярського олiвця й зразу почав з великим запалом вiршувати. Я хотiв показати горiшнiй бабусi, на що здатен.

Я списав усю абетку згори донизу на дошцi й до кожної лiтери почав дописувати слово. Врештi, поморочившись довгенько, я таки справдi склав вiрша. Тодi я на радощах обняв Шкiряну Лiзбет, пустив дошку повзком по драбинi й швидко спустився вслiд за нею.

– - Прадiдусю, прадiдусю!
– - гукнув я.
– - Подумайте лишень: вийшло! Я склав абеткового вiрша, такого, як хоче бабуся!

– - А ти складав вiд А до Я?
– - спитав прадiдусь.

– - Аякже! Вiд А до Я.

– - Гм, -- гмукнув прадiдусь.
– - Дивне дiло!
– - Потiм примружив очi, пильно глянув на мене й спитав: -- А як ти гадаєш, навпаки -- вiд Я до А -- теж можна скласти?

– - Нi, нiзащо в свiтi! Це неможлива рiч!

– - Гм!
– - знову гмукнув прадiдусь.
– - А як по-твоєму, що звiршував я на оцiй дошцi?

– - Не знаю, прадiдусю!

Але враз у мене виринув здогад. Я спитав:

– - Невже вiд Я до А?

– - Так, так!
– - гукнув прадiдусь i забiгав по вершiвнi.
– - Я склав вiрша вiд Я до А. Кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку.

– - Ого, прадiдусю, якi ми молодцi!

– - Так, я й сам би не повiрив! Але давай уже читати. Починай ти!

Прадiдусь iз поважним обличчям зiперся на одвiрок, а я взяв дошку й гордо прочитав труднющого вiрша. Вiн був такий:

Абетка звiрiв

Андреас

Бачив

Влiтку

Гори,

Д

Е

Є

Жуки,

Зайцi,

I

Їжаки,

Й

Кроти,

Лисицi,

Мишок

Нори.

Одна

Презлюща

Рись

Сичала,

Тихенько

Ухкала,

Фирчала:

"Х-хто

х-ходить?

Це х-хода

Ч-чия?

Ш-ша!

Ща!

Ю!

Я!

– - А щоб було видно, що це справжнiй вiрш, я перепишу його у вiсiм рядкiв:

Андреас бачив влiтку гори,

Де є жуки,

Зайцi, i їжаки,

Й кроти, лисицi, мишок нори.

Одна презлюща рись сичала,

Тихенько ухкала, фирчала:

"Х-то х-ходить? Це х-хода ч-чия?

"Ш-ша! Ща! Ю! Я!"

Прадiдусь сказав:

– - А бодай тобi, та й гарно ж ти звiршував! Ото бабуся подивується! А тепер послухай мого вiрша.

I почав:

Морська яхта

Яхта

Юргенса

Щодня,

Швидкохiдна,

Чепурна,

Цiлу

Хвилю -

Ф

Утiв

Триста -

Стрiмко

Розтина,

Пружисто.

Обвозила

Нас

Морями:

Лондон,

Кадiс,

Йокогама...

Їй

Iще iти й iти -

Зостається

Ж не

Єдине:

Едiнбург,

Дубровник,

Гавр,

Варна,

Балтiмор,

Афiни.

Цього прадiдусевого вiрша я також напишу ще раз у вiсiм рядкiв:

Морська яхта

Яхта Юргенса щодня,

Швидкохiдна, чепурна,

Цiлу хвилю -- футiв триста

Стрiмко розтина, пружисто.

Обвозила нас морями:

Лондон, Кадiс, Йокогама,

Їй iще iти й iти -

Зостається ж не єдине:

Едiнбург, Дубровник, Гавр,

Варна, Балтiмор, Афiни.

– - Прадiдусю!
– - сказав я.
– - Ох i гарно ж у вас вийшло!

– - Як вийшло, так вийшло, -- вiдповiв прадiдусь.
– - Але ходiмо вже до бабусi. Пора обiдати!

Ми понадягали шапки, взяли дошки пiд пахви й через вулицю, де того дня гуляв дужий вiтер, рушили додому. Горiшня бабуся ще куховарила, коли ми ввiйшли до кухнi. Вона мовила:

– - Гайда звiдси! Тут вам нема чого робити.

– - Що ви, бабусю!
– - гукнув я.
– - Ми склали два чудовi вiршi!

– - То поставте дошки тут. Я подивлюсь. А вас щоб тут не було! Обiдатимемо у вiтальнi.

Прадiдусь i я знизали плечима, вийшли до вiтальнi й почали гортати "Моряцькi щорiчники". Але я не втерпiв i вибiг ще раз до кухнi.

Горiшня бабуся сидiла там за столом i писала.

– - Ви вiршуєте?
– - спитав я.

– - Ет, вигадаєш!
– - спалахнула вона.
– - Звiдки в мене час на вiршування? Я записую кулiнарного рецепта!