Молодший брат сонця (на украинском языке)
Шрифт:
Девiд, здавалося, зовсiм не розгубився.
– Як це сталося, Вiро? Хiба ви не чули попередження?
– Я думала, встигну... добiгти до бункера...
Террi метнулась до медпункту i за кiлька хвилин повернулася з лiкарем. Це був терапевт, вiн тiльки спромiгся накласти щiльну товсту пов'язку на очi. Дiвчинi допомогли пiдвестися, й, хоч вона ледве стояла на ногах, вiд карети вiдмовилася.
– На цьому пекельному островi немає окулiста!
– бiдкалась Террi.
– А їй потрiбна негайна квалiфiкована допомога...
–
Террi з лiкарем повели Вiру, а Девiд навдивовижу твердим кроком пiшов до бункера. "Чи в нього зовсiм здерев'янiло серце?
– подумала Террi, ковзнувши поглядом по його безжурному, вдоволеному обличчi.
– Нiби це зовсiм його не стосується!"
II. ВIРА ДАЄ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ
Не без труднощiв Девiду вдалося вiдправити свою лаборантку на лiкування. Офiцер секретної служби (Террi ущипливо називає їх есесiвцями) категорично заперечував, твердячи, що лiкаря можна привезти сюди.
– Ще одну сторонню людину?
– зауважив генерал.
– В такому разi втрата iнформацiї буде куди бiльша...
– А в якiй мiрi вона була допущена до секретної роботи, док? поцiкавився офiцер.
Девiд пояснив:
– Вiра працювала не в спецiальнiй, а в звичайнiй фiзичнiй лабораторiї...
Зрештою авторитет i становище доктора Девiда - творця анiгiляцiйної бомби - вирiшило справу. Потерпiлу посадили на вертолiт, i через кiлька годин вона вже була на материку.
Террi зауважила, як хвилювався Девiд, прощаючись зi своєю лаборанткою, i дуже зрадiла: вiн-таки не зачерствiв тут, не все людське стерлося з його душi!
Та минали днi за днями, i Девiд ставав усе похмурiшим, замкнутим, навiть дражливим. Нiщо, крiм роботи, його не обходило, навiть скрипки не виймав з футляра, працював несамовито день i нiч. Бувало, що не виходив iз складального цеху по десять годин. Осунувся, зчорнiв, тiльки очi сяяли гострим блиском.
– Поглянь у дзеркало, - говорила дружина, - чи впiзнаєш себе? I навiщо тi мiльйони, коли не буде здоров'я?
Девiд пообiцяв давати собi вiдпочинок. Вечорами, якщо заходив Натанiел - друг i помiчник Девiда, вони влаштовували невеличкий концерт. Девiд, хоч i не вiртуозно, але, як для аматора, досить добре грав на скрипцi, Террi акомпанувала на роялi.
Часто прогулювались, слухаючи шум хвиль i милуючись зоряним небом. Особливе захоплення Девiда викликав Юпiтер.
– Поглянь, Террi, яка велич! А якби ти побачила цього гiганта в телескоп, iз супутниками... Сонячна система в мiнiатюрi!
– Ну, супроти Сонця Юпiтер малий, - зауважила Террi.
– Але вiн складається з тiєї самої речовини - водню й гелiю. Це, можна сказати, без пiвхвилини зiрка. Йому б ще трохи маси - i запрацювало б термоядерне горно...
Вони вiддавали данину i сонцю. Кожної недiлi, взявши з собою снiданок, iшли до найдальшого пляжу, що золотою габою обрамляв невеличку затоку. I то вже був їхнiй день, там
Дивлячись у далину, де в сизому маревi океан з'єднувався з небом, Девiд задумливо говорив:
– Зрозумiй, менi хочеться зробити щось велике...
Террi хитала головою, розсипаючи золотисте волосся на засмаглi плечi:
– I ти вважаєш, що бомба...
– Та нi, зовсiм нi! Справа не в бомбi, тут iдеться про концентрацiю енергiї в руках людини...
Тодi вона знiмала свої темнi окуляри i дивилась на нього примруженими, такими чистими, дитячими очима:
– Але ж i ти сам, i твоя концентрована енергiя - в лапах горил!
– Ще донедавна люди одержували енергiю з єдиного джерела - Сонця. Тепер навчилися розщеплювати атом. Але хiба цього достатньо?
– мiркував Девiд.
– Я хочу викопати новий колодязь, допомогти...
– Горилам?
– знову перебила Террi.
Губи їй пошерхли пiд морським вiтерцем, i вона раз у раз проводила по них язиком.
– Зрозумiй, що це - наука, дослiдження. А нiхто не взявся фiнансувати нi Асоцiацiя науки, нi Фонд розвитку, не кажучи вже про уряд. А цi, як ти кажеш, горили, фiнансують. Це якраз те, що менi треба.
– I тобi зовсiм байдуже, в чиїх... лапах...
– Ти дивишся на все крiзь темнi окуляри, Террi. Окрiм самого мене, нiхто не зможе пустити в дiю цi пристрої. Ну, а я... не буду ж я кидати їх на мiста!
– Ой Девiд, менi страшно... Ти граєшся з вогнем... А що, як отой тонкогубий iнженер пiдбере ключика? Вiн же не вiдходить вiд тебе й на крок. Остерiгайся цього типа! Бо якщо вiн зумiє прочитати твої формули... Тодi ти їм будеш просто непотрiбний, i вони...
– Я знаю, Террi, це дуже гостра шахова партiя, та не бiйся, я її виграю!
Скинула окуляри i поглянула в далечiнь, океан здiймався синьою стiною, очi вбирали прозору просторiнь, i тривога поволi вляглася, притихла. Може, й справдi вона згущує фарби?
– Гарна наша планета i маленька, мов лялечка.
– А звiдки ти знаєш, що маленька?
– Девiд радiсно посмiхався, дивлячись на її принадне обличчя.
– Ну, як звiдки... Розмiри Землi вiдомi - радiус трохи бiльший за шiсть тисяч кiлометрiв...
– Так, параметри вiдомi, але все ж таки ми не спроможнi уявити нашу планету. Ну, от спробуй зараз, уяви Землю.
Террi заплющила очi, зосередилась.
– Ну, уявляю кулю...
– Глобус?
– Так, спочатку глобус, а зараз бiльшу, ще бiльшу...
– Не силкуйся: марна справа. Наша уява витворює тiльки модель, розумiєш, модель. I, звичайно, зменшену.
– А чому ти так вважаєш?
– Помiркуй сама: мозковi клiтини мiкроскопiчнi, отож i образи зовнiшнього свiту, якi в них вiдбиваються, мусять зменшитись, стиснутись... Отак i вмiщується велике в маленькому - дiалектика! I мої невеликi пристрої тримають у собi гiгантську енергiю...