Можливість відповіді
Шрифт:
Молода пара поквапливо відступила в глиб лісу.
За ними кинулись декілька рибалок. Вони перебрели річку і зникли в лісі. Решта подалися до печер.
Невдовзі на берег прибув вождь із своїми людьми. Мені одразу впало в око, що вождь хвилюється дужче за інших. Проте тоді я не надав цьому значення…
Вождь розділив воїнів на дві групи й послав їх у погоню в різних напрямках. Мене здивувало, чому він вибрав саме ті напрямки, і здалося, що воїни теж не згодні з вождем. Але, можливо, він краще за них знав ту єдину стежку через неприступні скелі, якою могли порятуватися втікачі. Сам вождь з двома воїнами попрямував окремо.
Я увімкнув гравітатори і скоро наздогнав утікачів. Ховаючись за деревами, я міг стежити й за ними, і за переслідувачами. Рибалки, які першими помчали в погоню, могли б наздогнати молодих, але вони не квапились, чекаючи на підмогу. Метрів за двісті від них був вождь з воїнами. Ці поспішали щодуху. Ось уже вождь гукнув до рибалок, змусив їх зупинитися й почекати, а потім послав кудись убік, поставивши на чолі цього загону одного із своїх воїнів.
Я був подумав, що він збився із сліду. Та за хвилину побачив, як вождь з другим воїном чимдуж кинулися за втікачами. Вони були вже зовсім близько. Юнак то посилав свою супутницю вперед, а сам завмирав і прислухався до шуму погоні, то знову доганяв дівчину.
Він помітно підупав на силі й дихав відкритим ротом. Пасма змокрілого від поту волосся падали на лоб, і він сердито відкидав їх, мотаючи головою. На той час, коли найближчих переслідувачів лишилося двоє, він звелів дівчині сховатися за товстим гіллястим деревом, а сам сміливо рушив назустріч їм. У руці він стискав короткий дрюк з урізаними в нього звіриними іклами та гострими скалками каміння.
Я порівняв його тонкий гнучкий стан і незміцнілі м’язи з могутньою постаттю вождя і, передбачаючи результат битви, пожалів юнака.
Однак мої передбачення не справдились. Тільки-но юнак угледів переслідувачів, він щось крикнув вождеві і кинув дрюка на землю. Вождь підбіг до нього і обняв. До них підскочив і воїн, поплескав обох по спинах, підняв дрюка, кинутого юнаком, і почав ходити навколо них, зупиняючись і дослухаючись до лісових звуків. Сумніву не було: він оберігав їх від одноплемінців. Що все це означало?
Тим часом юнак, хвилюючись, щось гаряче розповідав вождеві. З його жестикуляції я збагнув, що мова йде про щасливу втечу від погоні.
Я підкрався до них зовсім близько. Деякі з його слів та словосполучень супроводжувались однаковими жестами, і частково я вже розумів їх.
Раптом воїн, що взяв на себе роль охоронця, застережливо крикнув і підняв списа.
Пізно.
З-за дерев з’явилося кілька воїнів. Вони викрикували погрози і розмахували дрюками Кремезний велетень метнув списа в юнака, і той ледве встиг ухилитись.
Вождь розгубився, він не чекав, що воїни, спрямовані ним по невірному сліду, знайдуть утікачів. Велетень, що метнув списа і не тямився від невдачі, підбіг до дівчини і заніс над нею дрюка.
І тут несподівано для самого себе я вискочив з укриття, перехопив його руку і вирвав зброю. Згодом я не раз питав себе: що штовхнуло мене на такий вчинок? Адже, ввімкнувши передатчик “емо”, на цій відстані я міг просто на якийсь час паралізувати воїна. Мені зовсім необов’язково було грати “явлення народові”.
Дикун, розкривши рота, завмер на місці. Його маленькі очиці під низьким лобом розширились і, здавалось, ось-ось лопнуть. Він закрив обличчя руками і, задкуючи, відступив у зарості. Переляк опанував усіма. Простір довкола мене миттю спорожнів. Чути було лемент і тріск гілок під ногами дикунів.
Зосталися тільки ті, кому нікуди було тікати: напруження під час тривалої погоні і щойно пережита смертельна небезпека, напевне, притупили їхні почуття. Вони притулились одне до одного й не зводили з мене очей. Я усміхнувся і простягнув руки долонями догори, показуючи, що не маю зброї. Водночас я промовив підслухану фразу-вигук їхньою мовою, яка означала: “Не бійтеся!” Молоді впали ниць на землю.
Я наблизився до юнака і спробував підвести його. Він виривався. Мені вдалося втримати його на ногах, повернути обличчям до себе, зазирнути в очі. Я ввімкнув передавач думконаказу й відчув, як розслабилися його м’язи під моїми руками, а погляд став осмисленим. Він озирнувся, пошукав очима свою подругу і, коли пересвідчився, що з нею нічого не сталося, ризикнув нахилитись і підвести її з землі, щось при тому примовляючи. Дівчина припала до юнака, ховаючи голову у нього на грудях. І таку суміш страху і надії, ніжності й мужності сприйняв я, що здивувався силі почуттів цих примітивних створінь, які ще стояли на початковому ступені розвитку. Може, саме ця споконвічна сила емоцій і була тим пороховим зарядом, котрий заклала в еволюцію ощадлива мати-природа?
Я проказав кілька слів-вигуків їхньою мовою, що означали: “Не вб’ю вас. Не зроблю вам боляче”.
Юнак зиркнув мені в обличчя, хоча зустрітися поглядом зі мною ще боявся, і мовив:
— Тельмолтаа. Гі мо.
Значення цих слів я не знав. Але він додав ще кілька зрозумілих мені слів. Виявляється, він просив не карати їх, а допомогти.
Я поклав руку йому на плече.
— Все буде гаразд, — сказав я.
За якийсь час перебування у товаристві цих молодят я опанував нескладну мову племені. Юнака звали Касіт, дівчинку — Ла. Він викрав її в іншому, ворожому, племені й тим порушив “заборону богів”, які вимагали одружуватися тільки з дівчатами свого або сусіднього, “спорідненого племені”.
Я спитав у юнака, чому він порушив заборону. Чи не простіше було знайти дівчину до смаку у своєму племені? Чи, може, він не надіявся перемогти в змаганні женихів?
Юнак гордо закинув голову. Поміж товстих, пофарбованих у чорний колір губ сліпуче блиснули зуби.
— Мені дали ім’я Касіт після іспитів на зрілість, — сказав він.
— Що означає це ім’я?
— Той, хто може перемогти носорога, — урочисто відповів Касіт.
— Отже, ти покохав Ла? Ти бачив її раніше? — висловив я здогад.
Він схилив голову:
— Ти питаєш це навмисне, грізний боже? Перевіряєш мене. Дозволяєш сказати неправду. Але тобі все відомо. Як можна побачити дівчину з племені уйна? Касіт уперше побачив Ла, коли крав її. Ла теж уперше тоді побачила Касіта. Але мене помітили також батько Ла і її брати. Вони хотіли вбити Касіта.
— Навіщо ж ти йшов на всі ці небезпеки? — спитав я, приховуючи розгубленість: його відповіді спростовували мої здогади один за одним.
— Мене послав вождь.
Невже я недочув? Чи неправильно зрозумів його слова?