Музей покинутих секретів
Шрифт:
Я думаю, це його й добило. В якомусь смислі, тасскать… Підірвало. Те, що це нікому не потрібно було, — на що він життя поклав. Що мене виростив… Його служба. А я ж уже капітаном був. Наймолодшим капітаном у республіканському КҐБ! Якщо по-державному підходити, йому б за те, дійсно, Героя треба було дати… Тільки що ніхто того вже не цінив. Використали старика — і виплюнули, за були… А мене тоді добряче стукнуло… коли він мені розказав…
Так через євреїв і той… заварилося.
Ех, дорога ви моя… Ви матінку вашу спитайте — вона мусить пам'ятати, то ж її співробітниця була… Да, так. В одному музеї працювали… Єврейка, в Ізраїль подала на виїзд. А я роботу з нею проводив…
Хе-хе… Та там цілий філіал наш, в Ізраїлі… У Висоцького ще пісня така була, не пам'ятаєте? «А место Ґолди Меїр ми прохлопалі, а там на четверть — бивший наш народ»… Жарт? Ну, в кожному жарті, як кажуть, є доля жарту… частка. Він же теж із органами співпрацював, Володя Висоцький… Що, не знали?
А що ж ви хотіли? Ясно, що не довіряли їм… євреям… Були ж випадки, що й ветерани з їхніх подавали на виїзд, навіть Герої Радянського Союзу… Скільки скандалів було… Хто ж знав, що все кінчиться… так скоро…
А! Клюнуло! Ну давай, давай, пішла, рідненька… Оп-па!
Єсть!..
Тьху ти, знов — плотвичка… Таке, хоч у воду назад випускай…
Тут оцей момент, знаєте, азартний: коли клюнуло — а ти ще не знаєш, що!.. Найбільш відповідальний такий момент… А я тоді ще молодий був, пороху, тас-скать, не нюхав, — ну, й витягнув разом із тою тьоткою… цілий, вибачте, єврейський кагал… Десь вона порадилася — у них своя мережа взаємодопомоги діяла чітко! — ну, й знайшли, як їй відмазатись… зіскочити, значить, з гачка. Вони, бачте, подумали, що я теж з їхніх, тільки скритий — переписаний на російське прізвище… коли ото боротьба з космополітами була. А такі, скриті — їх у штат рідко брали, вони більше аґентами були, старалися… Будеш старатися, коли в тебе, приміром, мати єврейка, а батько — поліцай! Шуцман, да… Все життя з шкури лізти будеш. Винуват, як? Ну, не будемо вказувати пальцями, люди зараз шановані, великі посади займають… Неважно. Так от, вони тоді між собою вирішили, що й я маю бути з таких — приховав, значить, плями в біографії, з чистою анкетою в органи проліз… Слабе місце, думали, знайшли, і по ньому вдарили — щоб перевести, значить, стрілки… з тої баби їхньої — на мене, найкращий хід. Безпрограшний…
Винуват, як? А… Це, знаєте, тільки так прийнято думати — ніби КҐБ було всемогутнє, і не можна було його обійти… Насправді бардак в органах такий же був, як і всюди… бюрократія, підсидки… Мені ж теж треба було за тих два місяці, що вхолосту пройшли, начальству пояснювальну писати. А тут приходить на тебе такий пакет — скарга від об'єкта розробки плюс анонімка — і все, ти вже мічений! Підозра посіяна: єврей, мовляв, єврею ока не виклює… ще й підмажуть йому з якого-небудь Сохнута, з їхньої єврейської каси… за те, що своїх від КҐБ відмазує… Головне ж що? Кинути тінь, — а ти потім доказуй, що ти не верблюд! Що не вів подвійної гри… Грамотно придумали, ну — прорахувалися трохи… Ніхто ж не знав, як діло було… Я ж і сам тоді ще нічого не знав…
А я вже на юрфаці вчився, закінчував. Заочно… Капітана одержав. Тільки-тільки наладилося життя…
Тяжко було, знаєте… Завжди тяжко, коли тобі не довіряють. Радіють за твоєю спиною, що ти спіткнувся, бо на твоє місце вже черга намилилась… І дома — та сама пустота, нема на що опертись… Старий запив по-чорному… батько, Бухалов. По п'яні мені й розказав, мама тільки плакала… Він після того й прожив недовго. Тяжко дуже вмирав, з образою… на цілий світ… Цироз печінки — не жарти. Ніка його вже не застала, вона вже пізніше народилася… коли його вже не було…
Не дує вам, ні? В ноги не холодно?
Такий був період… Жити не хотілося, додому йти ввечері не хотілося… Який смисл, думаєш? Натиснути кнопку, і все…
Оцей-от страх… не за себе вже, нє подумайте… він звідтоді десь у мені — сидить, сидить… В кишках засів. Слава Богу, що Ніка того всього не знає… В неї своє життя… З чистої сторінки, тасскать… Хай…
Думаю, батько й сам усього не знав… Бухалов. Але це його підкосило. Добило, да… Що він мусив виправдовуватись… за мене. Аж до Москви дійти, бо тут, у Києві, на нього дивились, як на чокнутого… Ніхто не хотів брати на себе відповідальність, всі думали тільки про свою шкуру… ну, і про те, як би кусок чужої відхватити, коли випаде нагода… Він тут був чужий. Для тих самих органів, яким життя віддав… для яких і мене виростив… Старий придурок, що вже ніякого впливу не мав. Ну й що, що персональний пенсіонер? Коли вся його служба, все, рахуйте, чому він віддав життя — все розлетілось, як… як пух — від одного сфабрикованого доносу… Як він кричав, випивши… Матюкався… Криси! — кричав… Про бандерівців мені раз сказав, от того ввік не забуду— що він їм заздрить: як вони стояли за своє! Тридцять років не згадував, а тут вернулось… Я на нього тоді по-новому подивився… Це ж іще до путчу було, до всіх перемін…
Складно це все, знаєте… А ви хочете, щоб — раз-два, і готово! От зараз, мабуть, слухаєте й думаєте — до чого це все я, да? Я ж бачу… Всі спішать, усім нетерплячка… Архіви вам відкрий, документи всі подай на блюдечку, гриф секретности зніми до закінчення п'ятдесятилітнього строку… Знаєте, скільки я вже цих хвиль пережив? От і ви з своїм фільмом туди ж…
А що з того може вийти — подумали? Діти ж лишилися, внуки… Їм-то — за що це все?..
Ех, Дарино Анатоліївно… Я й сам би радий… всього не знати. Часом, як подумаєш — от, вижив… а для чого?..
Ото тільки Нікушка… Доча моя. Їй я завжди буду потрібен.
Що, змерзли? Ну, значить, треба випити ще… Казав мій тесть — рятуймося, бо тверезіємо!.. Давайте, давайте… Ваше здоров'я! Хух…
Це він мені сім'ю спас… врятував. Тесть мій. А потім уже Нікушка народилася. Якби не він, хтозна, як би воно обернулося… Пустота була така… як чорна діра. Такий період… На роботі мрак, і дома — мрак… Вихід? А який же міг бути вихід? Раз у систему попав, тут уже, дорогі ви мої, діло таке — або вверх, або вниз! Третього не дано… Такі правила. Доти в мене йшло вверх, а коли вниз — то вже все життя насмарку… це в тридцять-то років! І дома ніякого просвітку, нема куди йти… Моя дулася на мене… боялася, що в діру якусь зашлють, дублянку вона собі там не купить… таку, як у нашому розподільнику, — вона якраз записалась на них на чергу… Потім тесть із Афганістану тих дублянок цілий контейнер пригнав, то ті їй теж були не такі, бо в тих уже всі ходили — з лами, з такими білими хвостами, як соплі… Em, що там!.. Всі баби — дури. Вибачте. Це я тоді так думав. В смислі — що всі так живуть. Інших жінок я не знав. А декабристок тільки в кіно показували…
І ото тоді я з вашою мамою познайомився… Це вперше в мене таке було… в моїй практиці. Ну, і востаннє ж… Після Сталіна цього методу не практикували, а тоді якраз прийшла вказівка його відновити — «жінка за чоловіка»… Одній так строк дали… жінці, чоловік у неї був засуджений за антирадянську агітацію, вона до нього їздила… в табір… Ну, то п'ятого відділення робота була, я таким не займався! Але підготувати, тас-скать, ґрунт — ясно, до чого воно йшло, інструкцію одержав… Всі такі методи спершу в нас на Україні випробовувалися, а потім уже поширювались на інші республіки… на весь Союз… Ясно, що незаконно, а що зробиш? Вказівка спущена — виконуй! Така робота…