Несподівана вакансія
Шрифт:
— Все одно я не думаю, що Фіона якось пов’язана з…
— Не напряму, — сказав Колін, приклавши тремтячу руку до спітнілої губи. — Але ці чутки якось дійшли до Моллісона.
« Це не Моллісон. Це Стюарт, я знаю, що це він». Тесса впізнавала сина у кожному рядку. Вона була здивована, що Колін цього не помітив, не пов’язав цей допис зі вчорашньою сваркою, коли він ударив сина. « Він навіть не втримався від алітерації. Мабуть, він і все попереднє писав — і про Саймона Прайса, і про Парміндер». Тессу охопив жах.
Але Колін навіть не думав про Стюарта. Він намагався відтворити подумки усі свої яскраві спогади, чуттєві враження, ниці й нестямні фантазії. Ось його рука мимоволі стискається й тремтить, коли він проходить у метушливій юрбі юних тіл; хтось зойкає від болю, він бачить викривлене лице дитини. Колін знову й знову запитував себе: невже він і справді це зробив? Отримав задоволення? Він не міг пригадати. Він лише знав, що постійно про це думає, бачить, як це стається, відчуває. М’яка плоть під тонкою бавовняною блузкою; доторк, стиск, біль і шок. Серйозне правопорушення. Як часто? Він не знав. Годинами він розмірковував про те, скільки дітей про це знають, чи обговорюють вони це між собою, скільки часу мине, поки його викриють.
Не довіряючи самому собі, він узяв за правило перед виходом у коридор займати руки стосами паперів і папок. Кричав дітям, щоб розступалися перед ним, давали йому дорогу. Але це не допомагало. Завжди хтось наштовхувався на нього, і хоч руки в нього були зайняті, він вигадував інші способи для фізичного контакту: міг раптом виставити лікоть, щоб зачепити чиїсь груди; ступити зненацька вбік, ненароком вивернути ногу, щоб пах якоїсь дитини торкнувся до нього.
— Коліне, — нагадала про себе Тесса.
Але він раптом заридав, здригаючись усім своїм неоковирним тілом, а коли вона пригорнула його, припавши до нього обличчям, її сльози потекли по його щоці.
За кілька миль звідти, у вітальні Дому-на-пагорбі, за новеньким комп’ютером сидів Саймон Прайс. Дивлячись, як Ендрю від’їжджає на велосипеді на роботу до Говарда Моллісона, і думаючи про те, що за цей комп’ютер він був змушений угатити повну ціну, Саймон дратувався й почувався несправедливо скривдженим. З тієї ночі, коли крадений комп’ютер булькнув у річку, Саймон жодного разу не заглядав на сайт місцевої ради, але раптом йому спало на думку перевірити, чи не красується там ще й досі та дурня, яка коштувала йому роботи, адже її могли побачити потенційні працедавці.
Допису вже не було. Саймон не знав, що це сталося завдяки його дружині, бо Рут боялася зізнатися, що телефонувала Шерлі — нехай навіть для того, щоб попросити видалити повідомлення. Трохи збадьорившись, Саймон пошукав пост про Парміндер, але і його вже не було.
Він уже зібрався закривати сайт, аж раптом помітив найновіший допис під назвою «Фантазії заступника директора школи».
Він перечитав його двічі і зайшовся дикунським тріумфальним реготом. Йому ніколи не подобався той стрибастий високочолий чолов’яга. Приємно було усвідомлювати, що він, Саймон, порівняно з Коліном ще дуже легко відбувся.
На порозі, боязко усміхаючись, з’явилася Рут. Її втішило, що Саймон сміється: після звільнення він ходив темний як ніч.
— Що там смішного?
— Знаєш Жиркового старого? Вола, заступника директора? Він — довбаний педофіл.
Усмішка зникла з обличчя Рут. Вона кинулася читати пост.
— Я йду в душ, — оголосив Саймон у неймовірно доброму гуморі.
Рут дочекалася, доки він вийшов з кімнати, і взялася телефонувати Шерлі, щоб попередити її про цей новий скандал, але телефон Моллісонів був зайнятий.
Шерлі, нарешті, додзвонилася до Говарда в крамничку. Вона так і не перевдяглася з нічної сорочки.
Говард походжав у кімнатці за прилавком.
— …годинами тебе видзвонюю…
— Просто Мо висіла на телефоні. То що там написано? Читай повільно.
Шерлі зачитала допис про Коліна виразно, наче диктор. Ще не дочитала до кінця, як Говард її урвав.
— А ти це скопіювала?
— Тобто? — перепитала вона.
— Ти з екрану читаєш? Повідомлення ще там? Ти його не видаляла?
— Саме збираюся видаляти, — швидко збрехала Шерлі. — Думала, що ти хотів би…
— Видали його негайно! На Бога, Шерлі, це вже переходить усякі межі — не можна тримати такі речі на сайті!
— Я просто думала, що ти…
— Переконайся, що ти його видалила остаточно, і ми поговоримо про це, коли я повернуся додому! — проревів Говард.
Шерлі нетямилася з люті: вони ніколи не підвищували голос одне на одного.
VI
Уперше після смерті Баррі засідання місцевої ради мало стати вирішальним у затяжній боротьбі за долю Полів. Говард відмовився відкладати голосування з приводу майбутньої долі наркоклініки «Белчепел» і щодо наміру містечка передати Поля під юрисдикцію Ярвіла.
Ось чому Парміндер запропонувала Коліну й Кей зустрітися непередодні засідання, щоб намітити стратегію.
— Але ж Пеґфорд не може в односторонньому порядку вирішувати питання про зміну адміністративних меж? — запитала Кей.
— Ні, — терпляче пояснила Парміндер (Кей як новоприбула ще не все тут розуміла), — але окружна рада цікавиться думкою Пеґфорда з цього приводу, а Говард буде аж зі шкури пнутися, щоб проголосували саме за йогодумку.
Зустріч проходила у вітальні Волів, бо Тесса наполягла, щоб Колін запросив їх обох сюди, аби вона теж могла чути їхню розмову. Тесса подала келихи з вином, поставила на журнальний столик чималу миску чипсів, усілася в крісло і мовчки слухала, не втручаючись у розмову.