Несподівана вакансія
Шрифт:
— Дівчата, можете переодягтися в підсобці, — мовила вона, показуючи туди, звідки щойно вийшов Говард.
Ґая вже скидала джинси біля туалету для персоналу, коли раптом помітила вираз обличчя Суквіндер.
— Шо сталося, Суксі? — спитала вона.
Нове прізвисько додало Суквіндер відваги озвучити те, про що б вона за інших обставин змовчала.
— Я не можу це носити, — прошепотіла вона.
— Чому? — спитала Ґая. — Воно тобі пасуватиме.
Але чорне платтячко було з короткими рукавами.
— Я не можу.
— Але ж… о Боже! —
Суквіндер закотила рукави джемпера. Її руки були вкриті потворними перехресними шрамами, а від зап’ястка до передпліччя тяглися свіжі роз’ятрені порізи.
— Суксі… — прошепотіла Ґая. — Що це за штучки, мала?
Суквіндер захитала головою, а на очах у неї виступили сльози.
Ґая трохи подумала й сказала:
— Я знаю… ходи сюди.
Вона почала знімати з себе футболку з довгими рукавами.
Погано замкнені двері струсилися від сильного удару й розчинилися навстіж. Спітнілий Ендрю однією ногою вже ступив досередини, тримаючи в руках дві великі пачки туалетного паперу, але тут його спинив напівдорозі сердитий вереск Ґаї. Він позадкував і наштовхнувся на Морін.
— Вони тут перевдягаються, — осудливо мовила вона.
— Містер Моллісон звелів мені занести це в убиральню.
Бляха-муха, бляха-муха. Вона роздяглася до ліфчика і трусиків. Він бачив майже все.
— Вибачте! — крикнув Ендрю крізь зачинені двері. Він так засоромився, що йому аж засіпалося обличчя.
— Ідіот! — буркнула Ґая у відповідь. Вона простягла Суквіндер футболку. — Одягни під плаття.
— Я матиму смішний вигляд.
— Не страшно. На другий тиждень одягнеш чорну, і буде здаватися, ніби в тебе просто довгі рукави. А йому ми щось наплетемо…
— У неї екзема, — пояснила Ґая, коли вони з Суквіндер вийшли з підсобки в сукенках і фартушках. — Трохи пошрамована.
— А-а, — сказав Говард, зиркнувши на вбрану в білу футболку Суквіндер та її руки, а тоді перевів погляд на Ґаю, яка мала просто розкішний вигляд, як він того й сподівався.
— На той тиждень я вдягну чорну, — сказала Суквіндер, не дивлячись Говардові в очі.
— Добре, — погодився він і поплескав Ґаю трохи нижче пояса, скеровуючи їх обидвох до кав’ярні. — Приготувалися! — гукнув він усім. — Увага… Морін, прошу відчинити двері!
За дверима на тротуарі вже зібралася чималенька юрба відвідувачів. На вивісці знадвору було написано: «Мідний чайник». «Сьогодні відкриття — перша кава безплатно!»
Протягом наступних годин Ендрю взагалі не бачив Ґаю. Говард завалив його роботою: він мав бігати стрімкими сходами, тягаючи з погреба молоко і фруктові соки, а також мити шваброю підлогу невеличкої кухоньки в самому кінці кав’ярні. Обідня перерва в нього була раніше за решту офіціанток. Другий раз він її побачив, коли Говард звелів йому прийти до прилавка кав’ярні, і вони розминулися на відстані якихось пару сантиметрів, — Ґая прямувала в інший бік, до підсобного приміщення.
— Море народу, містере Прайс! — вигукнув Говард, що був у дуже доброму гуморі. — Накинь-но чистий фартух і витри пару он тих столиків, поки Ґая обідає!
Майлз і Саманта Моллісони вмостилися з двома доньками і Шерлі за столиком біля вікна.
— Здається, все йде чудово, так? — роззирнулася довкола Шерлі. — Але що це в дідька на тій малій Джаванді під платтям?
— Бинти? — припустив, примружившись, Майлз.
— Привіт, Суквіндер! — гукнула Лексі, що знала її ще з початкової школи.
— Не кричи, дорогенька, — дорікнула Шерлі онучці.
Саманта наїжачилась.
З-за прилавка вигулькнула Морін у коротенькій сукні й мереживному фартушку, і Шерлі мало не захлинулася кавою.
— О мамо рідна! — прошепотіла вона, коли Морін із сяючою посмішкою рушила до них.
Саманта подумала, що Морін і справді мала комічний вигляд, особливо поруч із парою шістнадцятирічних дівчаток в однакових платтячках. Вона не збиралася тішити Шерлі своєю підтримкою. Демонстративно відвернувшись убік, задивилася на хлопця, що витирав неподалік столи. Він був худорлявий, але на диво широкоплечий. Вона бачила, як рухаються під просторою футболкою його м’язи. Неймовірно, що великий жирний зад Майлза теж колись був такий зграбненький і пружний. Хлопець обернувся, і вона побачила його прищі.
— Дуже навіть непогано, правда? — квакнула Морін до Майлза. — Цілий день яблуку ніде впасти.
— Отож, дівчата, — звернувся Майлз до своєї сім’ї, — що замовимо, щоб підкинути дідові грошенят?
Саманта без особливого ентузіазму замовила миску супу, а Говард і далі ходив туди-сюди перевальцем, зустрічаючи клієнтів і перевіряючи, як поповнюється каса.
— Шалений успіх, — сказав він Майлзові, підходячи до них і вмощуючись за столом. — Як тобі наша кав’яренька, С'aмо? Ти ж не була ще тут? Як тобі розписи? А порцеляна подобається?
— Ммм… — похвалила Саманта. — Гарно.
— Я думав відсвяткувати тут свій шістдесят п’ятий день народження, — мовив Говард, несвідомо чухаючи те місце на череві, яке ще не вилікували мазі Парміндер, — але тут замало місця. Мабуть, зупинимось на парафіяльній залі.
— А коли це, дідусю? — пропищала Лексі. — Можна мені прийти?
— Двадцять дев’ятого, а тобі скільки зараз… шістнадцять? Звичайно, можна, — радісно погодився Говард.
— Двадцять дев’ятого? — спитала Саманта. — Ой, але ж…
Шерлі грізно зиркнула на неї.
— Говард виношував цей план місяцями. Ми вже давно про це говорили.
— …саме того вечора у Ліббі концерт, — сказала Саманта.
— Шкільний? — поцікавився Говард.
— Ні, — відповіла Ліббі. — Мама дістала квитки на мій улюблений гурт. Це в Лондоні.
— І я їду з нею, — сказала Саманта. — Їй не можна самій.
— Мама Гарієт казала, що може…
— З тобою поїду я, Ліббі, якщо ти хочеш до Лондона.
— Двадцять дев’ятого? — спитав Майлз, пильно дивлячись на Саманту. — Наступного дня після виборів?