Несподівана вакансія
Шрифт:
— … востаннє його бачили, Парміндер? — запитала Кей.
— Коли його сестра приходила з ним по антибіотики від вушної інфекції, — відповіла Парміндер. — Тижнів вісім тому.
— І в якому він тоді був стані? — спитала інша жінка.
— Ну, розвивається він досить нормально, — сказала Парміндер, видобуваючи з сумки тоненький стосик ксерокопій. — Я дуже ретельно його оглянула, бо… ну, я знаю історію його сім’ї. У нього добра вага, хоча я сумніваюся, що в нього достатньо поживний раціон. Вошей або гнид я в нього не знайшла.
— Вони йому постійно вбирають підгузки, — додала Кей.
— Але ви не виявили в нього, — спитала у Парміндер жінка, яка першою почала її розпитувати, — жодних серйозних проблем зі здоров’ям?
— Слідів побиття не було, — відповіла Парміндер. — Я пригадую, що зняла з нього сорочинку, щоб перевірити, і не знайшла жодних синців або інших пошкоджень.
— З ними не живуть чоловіки, — вставила Кей.
— А вушна інфекція? — спитала керівниця Кей.
— Звичайна бактеріальна поствірусна інфекція. Нічого особливого. Типова для дітей його віку.
— То, в цілому…
— Траплялися набагато гірші випадки, — відповіла Парміндер.
— Ви казали, що його привела сестра, а не мати? Террі теж лікується у вас?
— Я вже не бачила Террі років, мабуть, зо п’ять, — відповіла Парміндер, а керівниця звернулася до Ніни.
— Як у неї справи з метадоном?
(« Коли я ще був живий, вона закохалася в мене…»
Парміндер подумала: « А може, привид — це зовсім не Говард, а Шерлі або Морін, бо саме ці пліткарки могли стежити за нею, коли вона бувала з Баррі, сподіваючись знайти бодай якусь поживу для своїх дурнуватих підстаркуватих мізків…»)
— …поки що найдовше тримається, — розповідала Ніна. — Вона доволі часто згадувала про перегляд справи. Мені здається, Террі розуміє, що це її останній шанс, інакше все, кінець. Вона не хоче втратити Роббі. Кілька разів сама про це казала. Мушу визнати, Кей, що ви знайшли до неї підхід. Я вперше, відколи її знаю, побачила, що вона бере на себе бодай якусь відповідальність за ситуацію.
— Дякую, але радіти ще рано. Ситуація й далі вельми нестабільна. — Ці застережливі слова не зовсім пасували до ледь помітної самовдоволеної посмішки Кей. — А як справи у яслах, Луїзо?
— Ну, він знову почав ходити, — відповіла четверта соцпрацівниця. — За останні три тижні жодного пропуску, а це неабиякий прогрес. Його приводить сестра-підліток. Одяг на ньому затісний і переважно брудний, але він згадує в розмовах про домашню їжу і душ.
— А поведінка?
— Він розумово пригальмований. Розмовляє ще дуже погано. Не любить, коли в ясла заходять чоловіки. Коли з’являється чийсь батько, Роббі тулиться до нянь і страшенно нервує. А раз або й два, — додала вона, перегортаючи сторінку своїх нотаток, — він показував дівчаткам жести, що явно імітують статеві зносини.
— Думаю, що в будь-якому разі його ще завчасно знімати з групи підвищеного ризику, — сказала Кей, і всі з цим погодились.
— Мені здається, що все залежить від того, чи Террі й далі виконуватиме вашу програму, — звернулася керівничка до Ніни, — і чи встоїть вона перед спокусою.
— Це, звісно, суттєво, — погодилася Кей, — але мене хвилює інше. Навіть коли вона не зловживає героїном, Роббі отримує від неї занадто мало материнської опіки. Його виховує Кристал, а їй шістнадцять і в неї багато власних проблем…
(Парміндер згадала, що вона недавно сказала Суквіндер.
« Кристал Відон! Та це ж дурепа! То ти для цього була в одній команді з Кристал Відон, щоб опуститися до її рівня?»
Баррі подобалася Кристал. Він розгледів у ній щось таке, чого не бачили інші.
Якось, ще дуже давно, Парміндер розповіла Баррі історію про Бгай Кангайю, героя сикхів, який допомагав пораненим у бою — своїм і чужим. Коли його спитали, чому він допомагає усім, не перебираючи, з якого вони табору, Бгай Кангайя відповів, що Боже світло сяє у кожній душі, і що він не міг побачити між ними різниці.
Боже світло сяє у кожній душі.
Вона сказала, що Кристал дурепа, маючи на увазі, що та з низів. Баррі такого ніколи б не сказав. Їй було соромно.)
— … коли ще жила прабабуся, яка трохи допомагала виховувати малого, але…
— Вона померла, — втрутилася Парміндер, намагаючись випередити інших. — Емфізема й інсульт.
— Так, — підтвердила Кей, не відриваючись від нотаток. — Отож повертаємося до Террі, яка й сама зростала без батьків. А вона колись відвідувала курси материнства?
— Ми проводимо такі курси, але вона ніколи не була в належному стані, щоб бути на них присутньою, — сказала вихователька з ясел.
— Якби вона захотіла на них записатися і, власне, відвідувала б їх, це був би величезний крок уперед, — сказала Кей.
— Якщо нас закриють, — зітхнула Ніна з клініки «Белчепел», звертаючись до Парміндер, — то, мабуть, по метадон їй доведеться приходити до вас.
— Боюсь, вона цього не робитиме, — сказала Кей, перш ніж Парміндер встигла щось відповісти.
— Що ви маєте на увазі? — сердито спитала Парміндер.
Усі жінки глянули на неї.
— Ну, просто, їздити кудись автобусами і записуватись на прийом до лікаря — це не для Террі, — відповіла Кей. — А до «Белчепела» їй лише кілька хвилин пішки.
— О… — напружено мовила Парміндер. — Так. Справді. Так, мабуть, ви маєте рацію.
(Вона подумала, що Кей натякала на скаргу про смерть Кетрін Відон і на те, що Террі Відон, на її думку, не довірятиме Парміндер. « Зосередься і слухай, що вони кажуть. Та що ж це з тобою?»)